4. Формування школи „Наукового менеджменту”

Розвиток першої класичної теорії менеджменту, яка стала широковідомою у світі під назвою школи „наукового менеджменту”, припадає на початок XX ст. Її родоначальником є американський інженер Ф.Тейлор, якого називали „батьком наукового менеджменту”.

Своїми експериментами і науковими працями Ф.Тейлор намагався довести, що розроблені методи наукової організації праці та сформульовані на їх основі принципи „наукового менеджменту” внесуть справжню революцію в сучасне виробництво, замінивши застарілі авторитарні методи управління більш раціональними, науковими підходами. Історики менеджменту не випадково підкреслюють американське походження феномену тейлоризму, оскільки центр прогресивного розвитку капіталізму перемістився тоді із Європи в Північну Америку.

З точки зору Тейлора, основним завданням менеджменту повинно стати забезпечення найбільшого процвітання підприємця разом з максимальним добробутом кожного робітника.

Слід зазначити, що новаторські ідеї Тейлора на першому етапі зустріли опір багатьох підприємців. Науковий менеджмент вони розцінювали як спробу невиправданого втручання у сферу їхніх суверенних прав. Насправді ж – менеджмент ще міцніше закріпив ієрархічну побудову виробництва, доповнивши право власників на контроль за власністю, яка їм належала, введенням нового елемента – підкорення „законом науки”. Принципи наукового менеджменту посилили трактування робітника як простого інструмента, купленого власником і спрямованого менеджментом для виконання певного виробничого завдання.

Зі своїх досліджень і експериментів Тейлор вивів ряд загальних принципів, які лягли в основу його системи:

1. Розподіл праці.

2. Вимірювання праці.

3. Завдання-розпорядження.

4. Програми стимулювання мають бути зрозумілі робітникові.

5. Праця як індивідуальна діяльність.

6. Мотивація.

7. Роль індивідуальних здібностей.

8. Роль менеджменту.

9. Роль професійних спілок.

10. Розвиток управлінського мислення.

Тейлор був не одинокий у своїй новаторській діяльності. Серед інших слід виділити Г.Гантта (1861-1919). Він зробив внесок у розробку теорії лідерства. Його перу належать книги „Праця і доход” (1910), „Промислове керівництво” (1916), „Організація праці” (1919). Роботи Гантта характеризують усвідомлення провідної ролі людського фактора в промисловості і впевненість у тому, що робочій людині повинна бути надана можливість віднайти у своїй праці не тільки джерело існування, але і стан задоволеності. За Ганттом, ера примушування до праці поступилася місцем знанням, тому політика майбутнього полягає в намаганні навчати і вести людей до спільної вигоди всіх зацікавлених сторін.

Гантт будував плани прийдешньої „демократії на виробництві” і мріяв про гуманізацію науки управління в майбутньому. Йому належить фраза: „Із всіх проблем менеджменту найбільш важливою є проблема людського фактору”.

У 1910 р. американський менеджер Р.Робб (1864-1929) опублікував свої „Лекції по організації”. Удосконалення організації він асоціює з удосконаленням дисципліни армії.

Дещо пізніше Г.Хопф (1882-1949) сформулював ідею оптимальної організації. У статті „Менеджмент і оптимум” (1935) він запропонував конкретні пропозиції, які здатні покращити менеджмент:

1. Чітко уявляти цілі та завдання бізнесу.

2. Визначати загальну політику, якої слід дотримуватися, не дивлячись на оперативну обстановку і результати.

3. Формулювати завдання менеджменту зрозуміло для людей.

4. Комплектувати адміністративний штат людьми досить компетентними для успішного вирішення поставлених перед ними завдань.

5. Забезпечити адміністративну групу стандартами, за допомогою яких можна точно перевіряти виконання завдань.

6. Вивчати оперативні результати і встановлювати напрями їх досягнення.

7. Регулювати темпи заміщення членів адміністративної групи відповідно до встановлених в організації правил.

8. Брати до уваги фактор віку стосовно продуктивних можливостей адміністраторів.

9. Встановлювати оптимальний розмір організації на рівні, який забезпечував би найбільш сприятливі результати.

До зарубіжних дослідників, які суттєво вплинули на формування американської концепції менеджменту, слід віднести англійського вченого О.Шелдона і французького підприємця А.Файоля. Перу О.Шелдона належить книга „Філософія управління” (1923), в якій він розкрив, головним чином, етичний бік менеджменту, притаманну йому функцію відповідальності.