1.2 Підходи до визначення структури економічного потенціалу на рівні держави, галузі, підприємств

Під структурою системи, якою є потенціал підприємства, розуміють мережу найсуттєвіших, стійких (інваріантних) зв’язків між елементами.

Спираючись на основні характеристики потенціалу підприємства, можна стверджувати, що його модель визначається:

- обсягом та якістю наявних у нього ресурсів (кількістю зайнятих працівників, основними виробничими і невиробничими фондами або матеріальними запасами, фінансовими та нематеріальними ресурсами - патентами, ліцензіями, інформацією, технологією);

- можливостями керівників та інших категорій персоналу створювати певні види продукції, інакше кажучи, їхнім освітнім, кваліфікаційним, психофізіологічним та мотиваційним потенціалом;

- можливостями менеджменту оптимально використовувати наявні ресурси підприємства (професійною підготовкою, талантом, умінням створювати й оновлювати організаційні структури підприємства);

- інформаційними можливостями, тобто можливостями підприємства генерувати і трансформувати інформаційні ресурси для використання їх у виробничій, комерційній та управлінській діяльності;

- інноваційними можливостями підприємства щодо оновлення техніко-технологічної бази виробництва, переходу на випуск нової конкурентоспроможної продукції, використання сучасних форм і методів організації та управління господарськими процесами;

- фінансовими можливостями залучення коштів, що їх бракує (кредитоспроможністю, внутрішньою та зовнішньою заборгованістю у сфері фінансів);

- іншими можливостями.

Разом усі ці можливості створюють сукупний (економічний та соціальний) потенціал підприємства, який стосовно аналогічного потенціалу, будь-якого іншого підприємства відображає рівень його конкурентоспроможності.

ВП треба також сприймати як сукупність ресурсів, що функціонують і здатні виробляти певний обсяг продукції. Тому ВП є поліструктурною системою. До його складу входять:

- потенціал землі та природнокліматичні умови;

- потенціал основних фондів;

- потенціал оборотних фондів;

- потенціал нематеріальних активів;

- потенціал технологічного та управлінського персоналу та інші види потенціалів.

Розвиток харчової промисловості має стати засобом більш раціонального і комплексного використання наявного природно-ресурсного потенціалу. Адже саме обмеженість природних ресурсів (земельних, водних, енергетичних) ставить заслін подальшому економічному росту.

В умовах глобалізації світової економіки, зростання конкуренції, слід розглядати економічний потенціал окремих підприємств, регіонів, країни в цілому. В той же час економічний потенціал більш високого ієрархічного рівня не можна розглядати як суму потенціалів. Це пов’язано з властивостями синергізму складних систем. Такі властивості мають місце внаслідок взаємодії елементів системи і не спостерігаються в окремо взятих елементах. Виходячи з цього, можна допустити, що економічний потенціал території або галузі перевищує по своїй величині суму економічних потенціалів окремих економічних суб’єктів. Існує і зворотній зв’язок – економічний потенціал підприємства багато в чому визначається економічним потенціалом регіону в якому розташоване підприємство.

Економічний потенціал регіону (ЕПР) – сукупна здатність галузей народного господарства території виробляти продукцію, здійснювати капітальне будівництво, перевезення вантажів, надавати необхідні послуги населенню. Визначається часткою у ВВП країни.

Інтегральний потенціал території (регіону) – поняття, що поєднує всі ресурси території (природні, трудові, виробничі, інтелектуальні, інформаційні тощо) і саму територію як поле взаємодії суспільно-природних компонентів, включаючи її транспортно-географічне положення. ІПР поєднує природно-ресурсний, виробничо-технічний, демографічний, фінансовий, науково-технічний, інтелектуальний, інформаційний і інші потенціали, а також власне територію з певним типом її організації.