7.2 Планування та нормування потреби у матеріальних ресурсах

Загальну вартість сировинно-матеріальних ресурсів визначають за формулою:

, грн., (7.5)

де ОВ – обсяг виробництва продукції у натуральних одиницях (виробнича програма підприємства);

- норма витрат і-того виду сировини чи матеріалів на виробництво одиниці продукції, натур. од.

- ціна одиниці сировини (матеріалів), грн. за одиницю.

7.3 Управління матеріально-ресурсним потенціалом за вартісними критеріями

Загальновідомі два основні напрямки нарощування матеріально-ресурсного (і інших видів) потенціалу. Перший – зовнішній, пов'язаний з залученням ресурсів на підприємство ззовні, другий напрямок – це пошук і реалізація внутрішніх резервів підприємства.

Напрями економії матеріальних ресурсів можна поділити на дві великі групи: виробничо-технічні та організаційно-економічні.

Виробничо-технічні резерви економії сировини і матеріалів – це впровадження нової техніки, прогресивних технологічних процесів, комплексне використання сировини, поліпшення зберігання сировини і т. ін. здійснення більшості заходів виробничо-технічного характеру, які пов’язані з раціональним використанням матеріальних ресурсів, передбачає додаткові капітальні витрати. Їх слід враховувати при визначенні економічної ефективності у результаті певних заходів.

Організаційно-економічні напрями економного використання оборотних фондів передбачають удосконалення планування на всіх рівнях, створення раціональних матеріальних нормативів. Особливістю заходів організаційно-економічного характеру є те, що для їх здійснення, як правило, не потрібно ніяких додаткових витрат.

У галузях, які переробляють сільськогосподарську сировину, особливо велике значення має зниження втрат. Ефективність використання сировини значною мірою залежить від форми суспільної організації виробництва.

Комбінування виробництва на основі комплексної переробки сировини або використання відходів – важливий шлях інтенсифікації та підвищення ефективності виробництва. Встановлення раціональних зв’язків також сприятиме скороченню витрат сировини.

Зокрема, в результаті промислової переробки винограду залишається велика кількість вторинних продуктів (відходів), які складають від 10 до 20% від кількості винограду, що переробляється. Переробка відходів дозволяє отримати цінні продукти, необхідні для ряду галузей народного господарства: етиловий спирт, винну кислота, виноградну олію, поліфенольні концентрати, слабоалкогольні та безалкогольні напої та інші продукти харчового, косметичного та фармацевтичного призначення.

У м’ясній промисловості вторинні продукти переробки становлять 25% маси туші. Відходи м’ясної промисловості використовують переважно для виробництва сухих і варених тваринних кормів.

Велику кількість відходів одержують у цукровому виробництві – жом, меляса, дефекат, патока.

Відходами плодоовочеконсервної промисловості є вижимки томатів, яблук, томатна м’якоть, вижимки моркви і буряків тощо.