3. Популяційна екологія

Вище ми намагалися довести, що весь логічний розвиток багатьох наукових дисциплін, який визначається внутрішніми законами, поставив на порядок денний проблематику, вирішення якої потребує використання надбань екології та популяційного підходу. Визначення екології як науки про взаємодію організмів, не може базуватися на окремому організмі, а потребує множини, що передбачає використання популяційного підходу. Таким чином, розвиток екології виводить нас на необхідність дослідження популяцій. Ці важливі актуальні напрямки пройшли відповідний 14 історичний шлях, мають арсенал власних понять, теорій, методів, поєднання яких дає можливість вирішувати якісно нові проблеми, відкривати нові закономірності, а в науці завдячує формуванню популяційної екології.

У зв'язку з цим слід дати визначення популяційної екології. Ц. Кребс (1985) розглядає популяційну екологію як науку про взаємодію організмів, яка визначає їх поширення, кількість і розвиток. Цю думку поділяє О.М. Гіляров (1990).

Я. Галл вважає, що популяційна екологія вивчає динаміку популя­ційних процесів (швидкість народжуваності і смертності, вікову структуру тощо) у тісному зв'язку з дією всієї сукупності абіотичних та біотичних факторів середовища. Вивчення взаємодії між популяціями (конкуренція, хижацтво, паразитизм, мутуалізм) відноситься до області синекології. Таким чином, популяційно-екологічні дослідження частково захоплюють область як аутекології, так і синекології.

Перш, ніж перейти до суті, необхідно вирішити питання про те, що являє собою популяційна екологія: окрему дисципліну, тобто науку, чи науковий напрямок?

Як відомо, критеріями наукової дисципліни є наявність специфічного предмету досліджень, завдань та методів. Предметом досліджень популяційної екології є взаємодія організмів як одної, так і різних популяцій з оточуючим середовищем. Цей предмет не є специфічним і притаманним для такої дисципліни, як екологія, оскільки взаємодія окремих організмів чи видів або біоценозів не настільки відрізняється від того, що досліджується в обсязі популяцій. Тому окреслити коло специфічних завдань чи встановлених законів власне популяційної екології досить важко. На даному етапі розвитку ще мало таких методів, які були б притаманні лише екології популяцій, здебільшого вони запозичені з екології, біології, інших дисциплін (варіаційної статистики, теорії ймовірностей, кібернетики тощо).

Виходячи з цього, популяційну екологію ми маємо розглядати як науковий напрямок, якому даємо таке визначення.

Популяційна біологія — це науковий напрямок, що досліджує закономірності взаємозв'язків між організмами певного виду (або видів) та оточуючим середовищем, у результаті чого відбува­ється формування біюсистем (популяцій), здатних до самовідновлення і розвитку.

Таким чином, суть популяційної біології полягає в дослідженні особливостей процесів розмноження та смертності в популяціях, їх життєвості, характеру онтогенезу, способу підтримки, стійкості, типу стратегії через призму впливу екологічних факторів, що дозволяє оцінити перспективу майбутнього популяцій, розробити заходи, спрямовані на їх збереження.

У зв'язку з цим формуються відповідні проблеми, які має розв'язати популяційна екологія. Наприклад, чому ті чи інші популяції трапляються в тому чи іншому місці? Чому такою є їх чисельність? Чому вона змінюється з такою швидкістю і в такому напрямку? Які екологічні фактори і як саме обумовлюють всі ці характеристики?

Відповідь на ці питання дозволить вийти на оцінку широких, глобальних теоретичних закономірностей, а також вирішення цілком практичних проблем прогнозування долі і охорони популяцій та видів в умовах наростання впливу антропогенного навантаження.