4. Географічна мінливість популяцій

Закономірна відмінність між організмами чи популяціями одного виду з різних географічних регіонів розглядається як географічна мінливість. Таку відмінність сричиняє дія різних лімітуючих факторів у різних частинах ареалу, внаслідок чого відбір організмів йде в різних напрямках. Географічну мінливість можна розглядати як майже універсальне явище, властиве всім живим організмам. Одною з її форм є мікрогеографічна мінливість, виявлена у малорухомих слимаків. Було встановлено, що діаметр локальної популяції (дему) на однорідній території становить близько 50 м. Велика локапізованість популяції відмічена у ряду нелітаючих комах (Майр, 1974).

Водночас є чимало видів, у яких географічна мінливість не виявлена. Причинами цього є: 1) дуже маленький географічний ареал і однорідні умови середовища; 2) великі можливості розселення, внаслідок чого процес панміксії не утруднюється (одноклітинні); 3) стабільний фенотип, який перешкоджає проявам генетичної мінливості, якщо вона і виникає; 4) стабільний генотип у реліктів (мечохвости, ґінкґо дволопатеве).

Географічному варіюванню піддаються різні ознаки організмів, зокрема розміри та пропорції тіла, забарвлення, поведінка тощо, що пов'язано з кліматом. На основі певних узагальнень було встановлено ряд кліматичних або екогеографічних правил, які, проте, не є абсолютними, тому при їх трактуванні таку відносність слід оцінювати як тенденцію. Бергман встановив, що в холодному кліматі організми в популяціях теплокровних тварин більші за розмірами, ніж у популяціях теплого клімату, хоча можна знайти і приклади зворотньої закономірності. У птахів виключення складають 10-25%, у ссавців — 20-40%, особливо, якщо види уникають безпосереднього впливу кліматичних чинників (перелітні птахи, землерийні ссавці). Правило Бергмана трактується так; чим більше тіло, тим відносно менша його поверхня, а це скорочує інтенсивність теплообміну.

Правило Аллена відображає тенденцію до скорочення в холоднішому кліматі тих частин тіла теплокровних тварин, які виступають (дзьоб, хвіст, вуха), хоча і тут є чимало винятків. Оскільки хвіст і крило птаха складаються з пір'я і не беруть участі в тепловіддачі, то вони цьому правилу на підлягають.

Правило Глогера свідчить про те, що яскравішим є забарвлення, тих теплокровних тварин, які живуть у теплих і вологих умовах, ніж у тих, що перебувають в сухих і холодних. У теплих і сухих умовах відбувається редукція чорних пігментів, у холодних і вологих — коричневих.

На основі цих фактів логічно зробити висновок, що географічна мінливість, корелюючи з кліматом, забезпечує однакову реакцію на вплив того чи іншого чинника для зовсім різних видів.

Географічну мінливість популяцій рослин відображує закон гомологічних рядів, встановлений М.І. Вавиловим, який дозволяє перед­бачати зміни певних ознак.

У цілому можна сказати, що географічна мінливість — це популяційне явище, що виникає як відповідь на географічні зміни різних умов середовища. Його пізнання сприяє кращому розумінню політипічної природи видів (Майр, 1973).

На основі дослідження географічної мінливості було встановлено ряд загальних закономірностей.

1. Ступінь відмінностей між різними популяціями виду може варіювати від повної відсутності до рівня, який відповідає рівню видових відмінностей.

2. Область, яку займає ідентична популяція, може бути дуже малою або обширною, що охоплює весь ареал.

3. Різні ознаки варіюють незалежно. Сусідні популяції бувають подібні за одними ознаками та

відрізняються за іншими.

4. Практично всі ознаки, котрі використовують для розпізнавання видів,

підлягають географічній мінливості.

5.Географічна мінливість видів відбиває їх пристосування до умов певної території.

ЛЕКЦІЯ 4. Тема. ДИНАМІКА ПОПУЛЯЦІЙ.

Логіка викладу.

1. Життя організмів, популяцій та видів.

2. Динаміка чисельності популяцій

3. Ріст чисельності популяцій.

4. Виживання популяцій.

5. Швидкість відновлення популяцій.

6. Врівноважена щільність популяцій.

7. Ємність середовища та регуляція чисельності популяцій.

8. Концепція саморегуляції і коливання чисельності популяцій.