Розділ 1 Система покарань та Її правове значення

1.1. Поняття і мета покарання

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Кримінального Кодексу України (далі КК України) покарання є заходом примусу, що за­стосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної ви­нною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого [1,с. 126].

Покарання характеризується наступними ознаками, що відрізняють його від інших заходів державного примусу:

1) покарання як особливий захід державного примусу застосовується до особи, визнаної винною судом у вчиненні злочину, яку неможливо виправити шляхом переко­нання;

2) покарання застосовується від імені держави лише за вироком суду;

3) покарання являє собою юридичний негативний наслідок злочину (злочин завжди і невідворотно тягне покарання);

4) формою покарання виступають передбачені законом обмеження прав та свобод засуджено­го. Саме це робить покарання найбільш дійовим механізмом регулюван­ня відносин, що виникають між особою, визнаною винною у вчиненні злочину, і державою в особі її спеціально уповноважених органів;

5) покарання носить особистий характер та призначається лише особі, яку визнаю винною у вчиненні конкретного злочину;

6) покарання завжди тягне за собою такий юридичний наслідок як судимість. Судимість являє собою певний правовий статус засудженого, пов'язаний із різного роду правообмеженнями та іншими несприятливими наслідками, протягом певного, визначеного у законі часу (ст. ст. 88-91 КК України) [17, с. 166].

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами [1, с.126].

Отже, мета покарання включає такі аспекти:

1.Кара засудженого за вчинений злочин. Тобто, засуджений залеж­но від конкретного виду і розміру призначеного йому покарання підда­ється певним, іноді дуже суворим, фізичним і майновим позбавленням чи моральним стражданням. Необхідно зазначити, що покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. 3 ст. 50 КК України) і завади повинно бути відповідним завданій шкоді.

2.Виправлення засудженого. Його зміст полягає в тому, щоб зроби­ти особу безпечною для суспільства, схилити її до правомірної поведін­ки, до виконання правил і норм.

3.Запобігання (попередження) вчинення нових злочинів засудже­ним, Ця мета покарання досягається не тільки шляхом виправлення засу­дженого, що само по собі виключає повернення цієї особи на злочинний шлях, але й створенням умов, які позбавляють його фактичної можли­вості вчинити новий злочин (спеціальна превенція).

4.Запобігання вчиненню злочинів іншими особами. Сутність його характеризується тим, щоб загрозою покарання впливати на нестійких до вчинення суспільно небезпечних діянь громадян, запобігаючи тим са­мим можливості вчинення ними злочинів (загальна превенція) [20, с.374].

Одним із головних завдань кримінальної політики держави є ви­правлення засуджених, утвердження в їхній свідомості і поведінці пози­тивних якостей особи, повернення їх до суспільно корисного співжиття.

Кримінальне покарання слугує цілям суспільства і тому необхідне як важливий засіб боротьби зі злочинністю. В умовах сучасного суспіль­ства воно завжди було неосновним засобом у боротьбі зі злочинністю, оскільки головними є вжиття запобіжних і виховних заходів, спрямова­них на запобігання і припинення злочинів. [17, с. 150].

Система покарань та її крімінально-правове значення. Види покарань.

Під системою покарань розуміють встановлений кримінальним законом і обов'язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташова­ну певному порядку за ступенем їхньої суворості.

Система покарань, встановлена ст. 51 КК України, становить собою юридичну базу, на якій грунтується діяльність суддів із застосування покарань, законодавець, визначаючи систему покарань, створює цим базу і для побудови санкцій у відповідних статтях Особливої частини КК України, якими передбачено види та межі покарань за певні злочини. Система покарань покликана визначати однаковість у правозастосовній діяльності та згідно з цим бути важливим засобом забезпечення законності. [3, с. 70].

Система покарань охоплює такі види покарань:

1) штраф;

2) по­збавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфі- ційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або за­гатися певною діяльністю; 4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація май­на;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

За порядком призначення покарань ст. 52 України поділяє всі покарання на три групи:

1.Основні покарання - це ті, які можуть призначатися лише як самостійні види покарань. Їх не можна приєднувати як доповнення до інших видів, причому з ними пов'язується виконання в основному мети покарання. До них належать:

а) громадські роботи;

б) виправні роботи;

в) службові обмеження для військовослужбовців;

г) арешт;

д) обмежен­ня волі;

е) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбов­ців;

є) позбавлення волі на певний строк;

ж) довічне позбавлення волі [1, с.127].

2. Додаткові покарання - це ті, які можуть призначатися лише як додаткові до основних видів і не можуть застосовуватись як самостійні види покарання.

До них належать:

а) позбавлення військового чи спеці­ального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

б) конфіскація майна.

3 .Покарання, які можуть застосовуватись як основні, так і до­даткові.

До них належать:

а) позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; б) штраф [1, с.130].

Ці види покарання як до­даткові можуть бути застосовані лише тоді, коли вони прямо вказані в санкції тій статті закону, за якою кваліфіковані дії винного.

За суб 'єктом, до якого застосовується покарання, розрізняють:

1. Загальні покарання:

а) штраф;

б) громадські роботи;

в) виправні роботи;

г) конфіскація майна;

д) арешт;

е) обмеження волі;

є) позбавлення волі на певний строк;

ж) довічне позбавлення волі.

2. Спеціальні покарання:

а)тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

б)позбавлення військового, спеціального звання рангу, чину або кваліфікаційного класу;

в)позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; г)службові обмеження для військовослужбовців [31, с.10].

У залежності від можливості визначення строку покарання поділяються на:

1. Строкові покарання:

а) позбавлення права обіймати певні поса­ди чи займатися певною діяльністю;

б) громадські роботи;

в) виправні роботи;

г) службові обмеження для військовослужбовців;

д) арешт;

е) обмеження волі;

є) тримання в дисциплінарному батальйоні військо­вослужбовців;

ж) позбавлення волі па певний строк [48, с.82].

2. Безстрокові покарання:

а) штраф;

б) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

в) конфіс­кація майна;

г) довічне позбавлення волі.

Відповідно до ч. 5 ст. 52 КК України ухилення від покарання, призначено­го вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену стаття­ми 399 та 400 КК України і представляють собою злочини проти правосуддя.

Згідно статистичних даних, станом на 01.01.2011 року в місцях позбавлення волі перебувало 154 027 осіб (рік тому –147 716 осіб), в тому числі в 141 установі засуджених 113 917 осіб (108 187 осіб), з них 6 731 жінка (6 311 жінок), у виховних колоніях – 1434 особи (на 65 осіб менше, ніж рік тому), в СІЗО трималося 39 363 осіб (рік тому – 38 030, півроку тому – 40024 особи). За рік чисельність ув’язнених осіб в установах зросла на 6 311 осіб (+ 4,27%), тоді як за попередній на 1770 осіб (+ 1,21%). Більші темпи зростання чисельності були тільки у 1999 році.

Протягом 2010 року до установ виконання покарань знову засуджених поступило 47048 осіб (тут і надалі у дужках дані за 2009 рік - 41411 особи), а звільнилося 37227 осіб (39213 осіб), в тому числі 21237 осіб (20890 осіб) звільнено умовно-достроково.

Дані про склад засуджених, які тримаються в установах виконання покарань департаменту, станом на 20 січня 2011 року.

Найбільшу частку серед засуджених осіб складають особи, які відбувають покарання за крадіжки – 27 966 осіб (24,55%, рік тому 22,8%), за умисне вбивство засуджені 17 971 особа (15,8%, рік тому - 16,8%). Очевидно, що ріст кількості засуджених відбувається за рахунок осіб, які скоїли нетяжкі злочини.

З числа засуджених у 2010 році осіб раніше вже відбували покарання 25 910 осіб, або 55,1% (21 426 осіб, або 51,7%). Дещо інше співвідношення вперше засуджених осіб та тих, хто вже засуджувався раніше серед всіх осіб, що відбувають покарання (відповідно вперше відбувають покарання 54824 особи, або 48,1% (52833 особи, або 48,5%), не вперше – 59093 особи, або 51,9% (56096 осіб, або 51,5%).

В Україні відбувають покарання у вигляді позбавлення волі 2332 іноземних громадянина, або 1,96% (2 234 особи, або 2,05%) та 6 993 особи без громадянства, або 6,1% (6 787 осіб, або 6,2%).

Чисельність довічно ув’язнених осіб зросла за 2010 рік на 90 осіб (за 2009 рік - на 68 осіб) і склала станом на 20.11.2010 1696 осіб. З них трималися в установах виконання покарань 1379 осіб (+ 36 осіб за рік), у СІЗО – 317 осіб ( + 54 за рік).

Як відмічалося вище, чисельність осіб, які тримаються у СІЗО, у 2010 році зросла на 3,5% (+1 333 особи) , тоді як рік тому на 11,4%, або + 3882 особи.

Варто відзначити, що у країні досі відсутня постпенітенціарна система допомоги особам, що звільняються. Тому дуже часто особи, які звільняються з місць позбавлення волі, стикаються з численними проблемами. Якщо вони не мають соціальних зв’язків, вирішувати питання облаштування на волі після звільнення їм буває вкрай складно. Ці проблеми стосуються тисяч осіб.