39

Державний вищий навчальний заклад

«Ужгородський національний університет»

Факультет міжнародних відносин

Кафедра євроінтеграції та економіки

Конспект лекцій з курсу

„Основи наукових досліджень”

Автор: С.М.Рошко

Тема 1. Наука і наукове дослідження

1. Роль і місце науки в соціально-економічному розвитку суспільства.

2. З історії розвитку науки.

3. Поняття про науку, її сутність, мета, основні функції.

4. Наукове дослідження. Об'єкт, мета та етапи наукового дослідження.

5. Теоретична основа наукових досліджень (наукова ідея, гіпотеза, закон, теорія).

У сучасних умовах розвитку українського суспільства успішне розв'язання ключових економічних і соціальних проблем, які виникають на шляху приєднання до світових інтеграційних процесів, можливе лише на підставі широкого використання досягнень науково-технічного прогресу. Для докорінної перебудови економіки України слід суттєво піднести роль науки і вищої школи у вирішенні теоретичних і практичних завдань економічного розвитку нашої держави. Вчені-науковці покликані в короткі строки збагатити виробництво, торгівлю новітніми розробками, забезпечити якісне перетворення продуктивних сил, оновити кадровий потенціал усього ринкового господарства України.

Наука є складовою загальнолюдської культури, і тому кожна людина повинна знати, що таке наука, наукові дослідження та як вони проводяться. Як показує статистика, 5-10 % випускників вищих навчальних закладів стають вченими, тобто наукова діяльність стає їх професійною роботою. З наукою вони безпосередньо стикаються, працюючи керівниками державних установ та підприємств.

Наукові знання, методичні підходи до їх отримання і самі вчені стають все більш потрібними в умовах розвитку сучасного суспільства і держави. Але відомо, що економіка будь-якої держави з одного боку залежить від успіху у галузях, що сприяють науково-технічному прогресу, а з другого – впливає на інтенсивність наукових досліджень та наукових розробок. В Україні наукова діяльність регламентується Законом України « Про наукову та науково-технічну діяльність», який є основою цілеспрямованої політики в забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки для задоволення соціальних, економічних, культурних та інших потреб.

У Законі України «Про вищу освіту» передбачено, що наукова і науково-технічна діяльність є невід'ємною складовою частиною освітньої діяльності й здійснюється з метою інтеграції наукової, навчальної і виробничої діяльності у системі вищої освіти. Вона передбачає:

• розвиток різних форм наукової співпраці (у тому числі міжнародної), розв'язання складних наукових проблем, впровадження результатів наукових досліджень і розробок;

• безпосередню участь учасників навчального процесу в науково-дослідних роботах, що проводяться у вищому навчальному закладі;

• планування і виконання науково-педагогічними працівниками наукових досліджень;

• організацію наукових, науково-практичних, науково-методичних семінарів, конференцій, олімпіад, конкурсів, науково-дослідних, курсових, дипломних та інших робіт і проектів.

Успішне оволодіння навичками дослідження і творчої роботи допомагає у майбутньому переводити набуті наукові знання в площину практичного використання. Адже, підготовка високопрофесійних спеціалістів відповідно до сучасних потреб ринкового господарства, зростаючих обсягів наукової і технічної інформації має полягати в оволодінні методами самостійного пошуку, аналізу і синтезу процесів і явищ, що відбуваються, корекції професійної діяльності.

Сучасний стан ринкових відносин і зовнішньої торгівлі, розвиток міжнародного співробітництва вимагають від спеціалістів-міжнародників вміння вирішувати теоретичні та практичні проблеми міжнародної політики й зовнішньоекономічного співробітництва, а отже, стимулюють до наукового пошуку, наукового дослідження та практичної роботи у сфері міжнародних відносин.

Метою вивчення дисципліни «Основи наукових досліджень» є надання студентам необхідного обсягу знань у галузі наукових досліджень, підготовка їх до самостійного виконання наукової роботи, ознайомлення з формами звітів, методикою підготовки повідомлень, доповідей, наукових статей, курсових та магістерських робіт.

2. Історія народження і розвитку науки налічує багато тисяч років. Виникнення науки в Європі сягає 6-5 ст. до н.е. Перші елементи науки з'явилися ще у стародавньому світі. Одним із ареалів їх виникнення була Давня Греція. Перші наукові знання мали суто практичний характер. Предметом вивчення науки античного світу була вся природа у цілому. Антична наука ще не поділялася на окремі відокремлені галузі і мала риси натурфілософії.

У 5 ст. до н.е. з натурфілософської системи античної науки у самостійну галузь пізнання починає відокремлюватися математика, яка розподілилася на арифметику і геометрію. У науково-філософській системі Арістотеля намітився поділ науки на фізику і метафізику (філософську онтологію). Далі усередині цієї системи починають відмежовуватися як самостійні наукові дисципліни логіка і психологія, зоологія і ботаніка, мінералогія і географія, естетика, етика і політика. Отже починається процес диференціації науки і формування самостійних за своїм предметом і методами окремих галузей знань.

З другої половини 15 ст., в епоху Відродження, починається період значного розвитку природознавства як науки, початок якого характеризується накопиченням великого фактичного матеріалу про природу. У цей час в університетах починається викладання математики, фізики, хімії.

Проте, у своїх сучасних формах наука почала складатися у 17-18 ст. Саме у цей період були зроблені видатні відкриття у фізиці, хімії, механіці, математиці, біології, астрономії, геології:

- геліоцентрична система побудови світу ( М.Коперник, Г.Галілей – 15-17 ст.);

- відкрито закони всесвітнього тяжіння (І.Ньютон – к. 17 ст.);

- відкрито закон збереження маси при хімічних перетвореннях (М.Ломоносов, А.Лавуазьє – друга половина 18 ст.);

- виявлено основні закони спадковості ( Г.Мендель – к. 19 ст.). У другій половині 19 ст. Д.Менделєєв відкрив періодичний закон хімічних елементів та була створена еволюційна теорія Ч.Дарвіна.

У 20 ст. розвиток науки у всьому світі характеризується надзвичайно високими темпами. Почали розвиватися молекулярна біологія, генетика, фізична хімія, кібернетика, біокібернетика, біомеханіка та ін.. Об'єкт природи або явище почали вивчатися у комплексі взаємопов'язаних наук. Наука перетворилася у безпосередню продуктивну силу суспільства, на галузь суспільного виробництва, яка добуває необхідну для суспільства нову інформацію, що означало початок епохи науково-технічної революції.

У науковому співтоваристві розрізняють три наукові напрями:

1) класичний (16 ст.);

2) неокласичний (індустріальне суспільство – 17 ст.);

3) постнеокласичний (постіндустріальне суспільство 19 ст. та друга половина 20 ст.).

20 ст. ввійшло в історію як століття раціоналізму. Наукові досягнення були спрямовані на захист інтересів людини в природі та суспільстві. В індустріальному суспільстві відбувається концентрація виробництва і населення, урбанізація, економічне зростання відбувається нам основі нових технологій, переважає виробництво послуг,інформації. Звідси і друга назва постіндустріального суспільства – інформаційне, характерною ознакою якого є знання та інформаційні технології.

Постнеокласична наука передбачає мережу взаємозв'язків, у яку входить людина. Значимість сучасної науки характеризується усвідомленням місця і ролі людини в системі «людина – природа-суспільство». Усвідомлення людиною незнання в будь-якій галузі буття зумовлює необхідність здобуття та трансформації нових знань про нескінченну загальну гармонію з природою.

3. Наука-явище складне і багатогранне. У науковій літературі є багато визначень, що таке наука. Часто науку розглядають як форму суспільної свідомості або систему достовірних, безперервно оновлюваних знань про об'єктивні закони розвитку природи і суспільства.

Знання – це перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості людини. Саме процес розвитку людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відтворення у свідомості людини об'єктивної реальності. Тобто, це взаємодія суб'єкта і об'єкта, результатом якої є нове знання про світ, відображення об'єктивної дійсності у свідомості людини в процесі її практичної діяльності (виробничо, розумової, наукової).

Вся наука, людське пізнання спрямовані на досягнення достовірних знань, що відображають дійсність. Ці знання існують у вигляді законів науки, теоретичних положень, висновків і вчень, які підтверджені практикою. Наукові знання можуть бути відносні, абсолютні та апріорні.

Відносні знання відзначаються неповнотою відповідності образу і об'єкту.

Абсолютні знання – це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолютну відповідність образу і об'єкту в певний період пізнання.

Апріорні знання – ті, що не ґрунтуються на досвіді, а передують йому і вказують шлях здобуття наукових знань.

Наукове пізнання – це дослідження з характерними особливими цілями і завданнями, методами отримання і перевірки нових знань. Воно покликане надавати теоретичні основи для розв'язання практичних проблем.

Таким чином наука – це особлива форма людської діяльності, яка склалася історично і має своїм результатом цілеспрямовано відібрані факти, гіпотези, теорії, закони і методи дослідження.

Поняття «наука» має декілька основних значень.

По-перше, під наукою розуміється сфера людської діяльності, яка направлена на вироблення та систематизування нових знань про при­роду, суспільство, мислення та пізнання навколишнього світу.

По-друге, значення «наука» виступає як результат цієї діяльнос­ті — система отриманих наукових знань.

По-третє, наука розуміється як одна з форм суспільної свідомості, соціальний інститут. В останньому значенні, вона являє собою систе­му взаємозв'язків між науковими організаціями та членами наукової спільноти, а також включає системи наукової інформації, норма та цінностей науки.

Не всяке знання можна розглядати як наукове. Не можна визнати науковими ті знання, які одержує людина лише на основі простого спостереження. Ці знання грають у житті людей важливі ролі, але вони не розкривають сутності явищ, взаємозв'язку між ними, що до­зволила б пояснити, чому дане явище протікає так чи інакше.

Безпосереднім завданням науки є опис, пояснення і прогнозування процесів та явищ дійсності на основі законів, що нею відкриваються.

Предметом науки є пов'язані між собою форми руху матерії або особливості відображення їх і свідомості.

Наукові знання мають систематизований характер, вони створюють нові поняття, закони і теорії. Науковими слід вважати будь-які дослідження, які припускають перевірку.

Однією з основних особливостей науки є доведеність істинності наукових знань. Саме ця особливість і визначає головну мету науки – отримання нових знань і використання їх у практичному освоєнні світу. Метою науки також є наукове пояснення явищ, які будь-коли були зафіксовані людиною, та наукове передбачення з метою перетворення реальної дійсності в інтересах людства.

Таким чином, наука складається з 2 важливих елементів: системи наукових знань і наукової діяльності.

Система наукових знань складається з теорій, законів, гіпотез, понять і наукових методів.

Наукова діяльність включає такі етапи:

1. постановка проблеми;

2. побудова гіпотез;

3. створення і впровадження нових методів дослідження, які спрямовані на переробку гіпотез;

4. узагальнення результатів наукової діяльності.

Функції науки:

1. пізнання об'єктивного світу (культурно-світоглядна);

2. накопичення фактів і розкриття закономірностей навколишнього світу;

3. участь у розвитку та вдосконаленні матеріального виробництва (функція науки як безпосередньої виробничої сили);

4. функція управління, зумовлена науково-технічним прогресом XX ст.

Ірина Станіславівна П'ятницька-Позднякова виділяє такі функції науки:

1. соціальної пам'яті як «накопичення-збереження-трансформації» досвіду попередніх епох;

2. гносеологічну (пізнавальну), що забезпечує суспільстві необхідні знання для правильного вирішення поставлених проблем;

3. нормативну, що встановлює, організує та регулює відносини між науковими структурами за допомогою систем норм, правил етики;

4. комунікативну, що реалізується за допомогою наукової мови як зрозумілого та важливого засобу спілкування;

5. аксеологічну (ціннісну), що формує в суспільстві ціннісні орієнтири, які спрямовують результати наукових відкриттів на благо людства;

6. креативну (творчу), що реалізується за допомогою створення потужного, інтелектуального потенціалу людства;

7. виховну, що дозволяє підвищити рівень освіченості в суспільстві.

Класифікація наук: