Питання для самостійної роботи

1. Шляхи вирішення політичних конфліктів.

2. Порівняння міжособистісних, етносоціальних та міжетнічних конфліктів.

3. Роль міжнародних організаційу вирішенні конфліктів — ООН, ОБСЄ, ОПЕК, НАТО, Рада Європи, Європейський Союз, Ліга арабських держав, Організація африканської єдності.

4. Розвиток тероризму та його наслідки.

Список використаної літератури

1. Брегеда А.Ю. Політологія: Навч. Посібник. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 312 с.

2. Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. — К., 1998.

3. Основи політичної науки. Курс лекцій / За ред.. Б. Кухти. Ч. 2. – Львів, 1997.

4. Політологічний енциклопедичний словник. — К.: Генеза, 1997.

5. Політологія / За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Лемківського. – К., 1998.

6. Політологія / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка. – К., 1998.

7. Політологія / За ред. О.І. Семківа. - Львів, 1994.

8. Політологія. Курс лекцій/ І.С. Дмитрів, О.М. Рудакевич, В.А. Кулик та ін. – Тернопіль., 1998.

Лекція №11 Тема: Світовий політичний процес.

ЛЕКЦІЯ №11

Тема: Світовий політичний процес.

1. Світове співтовариство та основні тенденції його розвитку.

2. Глобальні проблеми розвитку людства та сучасне політичне мислення.

3. Роль та місце України в сучасному світі.

Основні поняття: світовий політичний процес, міжнародні відносини, націоналізм, демократизація, глобальні проблеми, демілітаризація, гуманізація, свобода вибору.

1. Світове співтовариство та основні тенденції його розвитку.

Світовий політичний процес розгортається в окремих країнах, на регіональному й глобальному рівнях як сукупна діяльність соціальних спільностей та інститутів, організацій і окремих осіб, що мають політичні цілі. На світовій арені його суб’єктами є народи, держави, суспільні рухи та організації. У силу цього політичний процес набуває власного змісту, специфічних рис та закономірностей розвитку. У документах ООН уживається поняття «світове співтовариство». Воно означає сукупність усіх держав, що існують сьогодні на планеті. Кожна з них має національно-особливі, специфічні риси й належить до того чи іншого типу сучасних суспільств.

Під міжнародними відносинами, як правило, розуміють системну сукупність політичних, економічних, соціальних, дипломатичних, правових, військових і гуманітарних зв’язків і відносин між основними суб’єктами світового співтовариства. Такими суб’єктами є народи, держави, суспільні сили, рухи й організації. Пройшовши довгий історичний шлях, міжнародні відносини тільки в наш час стали по-справжньому всесвітніми. Саме як такі вони формують обличчя сучасного світу, в якому співіснують понад 200 різних держав, велика кількість народів, які говорять понад двома з половиною тисячами мов.

Протягом багатьох десятиліть після Жовтня 1917 р. світ був розділений на СРСР і капіталістичний світ, який складався, у свою чергу, з метрополій Заходу та колоній (напівколоній, залежних територій) Сходу й Півдня. Така була політична карта світу, типологія держав, що базувалася на їхньому соціально-економічному устрої та політичній орієнтації.

Після Другої світової війни 1939—1945 рр. розвалилася колоніальна система й виникла нова типологія країн: розвинуті країни і країни, що розвиваються, до яких було віднесено 120 країн, які стали незалежними (включаючи латиноамериканські, що отримали свободу ще в ХІХ ст.). На цю типологію накладалася класифікація за класовою ознакою: серед розвинутих країн виділялися капіталістичні й соціалістичні, а серед країн, що розвиваються, — ті, що орієнтувалися на капіталістичний шлях, і країни некапіталістичного розвитку (соціалістичної орієнтації). На межі ХХ — ХХІ ст. став анахронізмом (багато в чому штучний і в минулому) поділ країн за належністю до «третього світу».

Усередині світового співтовариства склалися підструктури (міжнародні спільності). Це великі групи держав, що належать до одного соціально-економічного типу суспільства, наприклад, капіталістичні держави. Взаємовідносини елементів світового співтовариства будуються на макрорівні — між підструктурами (Схід — Захід, Північ — Південь) і мікрорівні — між державами всередині спільностей або окремими державами міжнародних спільностей (СНД — Україна, Україна — Росія тощо).

Прогрес всесвітнього господарства став наслідком новітнього етапу НТР — «комп’ютерної (інформаційної) революції». На початку 80-х років у передових країнах відбулося масове впровадження електронно-обчислювальної техніки (ЕОТ) у промисловість, управління, побут — розгорнулась і триває справжня «комп’ютерна революція», а відтак і глибокі зміни в соціально-класових зв’язках суспільства.

Не менш складними процесами характеризуються міжетнічні зв’язки. ХХ століття стало століттям піднесення національно-визвольних рухів, боротьби за незалежність, тяжіння народів до самоствердження. Але піднесення національно-визвольних рухів народів часто супроводжується і посиленням націоналізму. Націоналізм — це ідеологія і політика, спрямована на самоствердження за рахунок інших народів, звеличення своєї нації, протиставлення її іншим націям як «чужим». Націоналізм може набувати й релігійного забарвлення. Тоді одна нація протиставляється іншій за принципом релігійної несумісності та ворожнечі (християни — мусульмани, мусульмани — буддисти тощо).

Загальною тенденцією політичного розвитку всіх елементів світового співтовариства можна вважати їх демократизацію. Демократизація — це залучення великих мас людей до політики, це неперервний розвиток громадянського суспільства. Демократизація — це процес. Його головний зміст — зростання обсягу свободи. У світовому політичному процесі — це розвиток народів і держав по шляху демократії, розвиток, який став нездоланним та інтернаціональним. За всієї несхожості конкретних форм і результатів демократичного процесу в окремих країнах і регіонах загального значення набуло намагання народів, ліквідувавши авторитарно-бюрократичні й тоталітарні режими, побудувати сучасне розвинуте громадянське суспільство й правові держави, які забезпечують реальний політичний плюралізм; поділ влади; національно-культурну автономію і місцеве самоврядування; економічні, політичні, соціальні й індивідуальні свободи і права; високий рівень добробуту населення, його надійний соціальний захист.