Тема 1 Предмет і метод політичної економії як науки.
ПЛАН
1. Виникнення і розвиток політичної економії. Предмет і функції політичної економії.
2. Методологія та методи дослідження в політичній економії. Економічне моделювання.
3. Позитивна і нормативна економіка. Цілі економічної політики. Макро- і мікроекономіка.
1. Виникнення і розвиток політичної економії. Предмет і функції політичної економії.
"Економіка" – ємкісне поняття і явище, походить від двох грецьких слів "ойко" і "номос". Цей термін вперше застосував Аристотель у ІІІ ст. до н.е.
Політекономія відноситься до суспільних наук, але її об’єктом є економічне життя суспільства. Політекономія – суспільна і економічна наука. Економіка в сучасному розумінні – це народне господарство країни, що включає відповідні галузі та види виробництва. Економіка – це сфера господарської діяльності для задоволення потреб людини.
Економіка – це вчення про те, як виробляються, розподіляються, обмінюються товари і послуги.
Економіка – наука про те, як обмежені виробничі ресурси використовуються для задоволення потреб.
Економіка розглядається як система господарської діяльності і як система наукових знань про господарську діяльність.
Термін "політична економія" ввів француз Антуан Монкретьєн, який у 1615 р. опублікував невелику брошуру за назвою "Трактат політичної економії". У даному терміні маємо ще один компонент, який походить від грецького слова "політейя", що означає "державний", "суспільний". Отже, буквальний переклад запропонованої А.Монкретьєном назви науки визначає її як науку про організацію та управління суспільним господарством.
Таким чином, переклад складових терміна "економіка", а тим більше "політична економія" вказує, що йдеться про господарку, тобто про створення матеріальних і духовних благ, створення багатства.
І школа – меркантилізм, XV–XVIII ст. "Мерканте" – торговець, купець.
Має два етапи: раннього і пізнього, сфера обігу, предмет – багатство і його джерела. Політика доби розпаду феодалізму і зародження капіталізму (первісне нагромадження капіталу).
На зміну приходить класична політична економія. Вона виникає в Англії.
Фізіократи – засновник Ф.Кене, ІІ пол. XVIII ст.
ІІ етап класичної теорії: Т.Р.Мальтус, Дж.С.Міпль, Ж.Б.Сей, Г.У.Керрі.
ІІ пол. ХІХ ст. – маржиналізм (Курно, Госсен), метод граничного аналізу, австрійська школа – Менгер, Бет-Баверн, Ф.Візер, Дж.Б.Кларк – створює теорію граничної продуктивності, праці і капіталу.
20-30 рр. ХХ ст. – кейнсіанство (Дж.М.Кейнс), МВФ, МБРР: неокейнсіанство, посткейнсіанство.
Існує ще один напрямок в економіці – інституціоналізм (кін ХІХ – поч. ХХ ст.). Institutio – звичай, традиція. Т.Веблен, діячі – Коменс, Мітчел, Дж.К.Гелбрейт, Р.Коуз.
Марксизм виник в 40-х рр. ХІХ ст. як пролетарська політична економія. Альтернативна школа – і пол. ХІХ ст., німецька економічна система – засновник Ф.Ліст, діячі – К.Кибс, В.Рошер. Їй на заміну в 70 рр.. ХІХ ст. приходить нова історична школа – Г.Штолнер, В.Зомбарт, Л.Трентано.