Лекція № 20.Розпад Радянського Союзу і відродження незалежності України (1985-1991рр.).

План.

1.Перебудова та її особливості в Україні.

2.Проголошення незалежності України. Розпад СРСР і створення СНД.

1

Уже на початку 80-хроків, особливо після смерті Л.Брежнєва і зміни двох генеральних секретарів КПРС, стала очевидною системна криза радянського режиму:

1. занепад економіки;

2. погіршення рівня життя людей;

3. ріст організованої злочинності;

4. непопулярна війна в Афганістані;

5. розчарування в марксистсько-ленінській ідеології;

6. переконання більшості людей у безпорадності радянського керівництва.

Певні надії виникли після приходу до влади в СРСР М.Горбачова, з ініціативи якого в країні почалася перебудова – політика реформування радянського суспільства, яка мала охопити основні сфери життя суспільства: економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних); внутрішню політику (демократизацію суспільного життя); зовнішню політику (припинення «холодної війни»); соціальну сферу (поліпшення матеріального добробуту людей); ідеологію (ліквідація цензури, гласність).

Перебудова проходила в три етапи:

1 – квітень1985- 1987р.( визрівання політичного курсу перебудови);

2 – січень1987 – 1988р.( усвідомлення основних задач перебудови, розширення її соціальної бази);

3 – 1989- 1991р.( зміщення центру рушійних сил перебудови зверху вниз; кінець перебудови).

Перебудовчі процеси загалом збігалися із загальносоюзними. Однак вони мали і свої особливості: уповільнений темп розвитку; порівняно низький рівень активності населення; тривале збереження при владі старої брежнєвської еліти; відсутність відвертого насилля як засобу вирішення внутрішніх проблем; перетворення Чорнобильської трагедії з екологічного чинника суспільного життя на потужний політичний.

Переосмислення існуючих суспільних порядків в Україні каталізувала катастрофа на Чорнобильській АЕС у квітні 1986р., яка стала символом граничної кризовості, жорстоким випробуванням для гласності, суворим попередженням світовому співтовариству про наслідки можливої ядерної війни. Вона підірвала довіру до радянської системи, пробудила усвідомлення національних інтересів, спричинила підвищення активності та організаційне згуртування політичних сил, похитнула авторитет СРСР на міжнародній арені. З екологічної точки зору вона перетворилася на потужний політичний чинник суспільного життя.

Неспроможність політики прискорення стала очевидною досить швидко. Замість послаблення продовольчої, житлової й товарної криз відбувалося їх подальше загострення. Черги за товарами першої необхідності ставали все довшими. Нарешті, у 1990р. уперше за багато років почалося скорочення обсягів виробництва.

Непродумані, половинчасті й безсистемні зміни в економіці вносили розлад у централізовану й по-своєму логічну систему управління народним господарством. Народногосподарський комплекс СРСР став розвалюватися. Руйнувалися господарські зв’язки між окремими підприємствами, галузями та регіонами. Це посилювало відцентрові тенденції в СРСР. Союзні республіки брали під власний контроль економіку, налагоджуючи прямі зв’язки між республіками без посередництва Москви. Центр виявився економічно не потрібним. Цей фактор усе помітніше впливав на розпад Радянського Союзу.

Загострення економічної кризи прискорювало реформи в політичній сфері. Існуючі державні інститути були вже нездатні уберегти країну від занепаду. Ця істина поступово опанувала свідомістю ініціаторів перебудови й примушувала їх до демократизації громадського життя, до відмови від так званої керівної ролі КПРС у суспільстві. Очікувалося, що це стимулює ініціативу громадян, сприятиме стабілізації соціально-економічної й політичної систем у рамках «оновленого соціалізму». Але наміри керівництва демократизувати тоталітарну систему визвало лютий супротив консервативних елементів владних структур, які не бажали втрачати своє становище й привілеї. Політична реформа буксувала. Серед населення поглиблювалося розчарування в здатності керівництва вивести країну із кризи. Вплив і авторитет КПРС, державних структур влади швидко падали.

Особливо яскраво це проявилося в Україні, перетвореній консервативним керівництвом на справжній «заповідник комунізму». Але прагнення відмежуватися від процесів , що відбувалися в центрі, обернулося для партійних і державних структур УРСР катастрофічною втратою авторитету і справжньою суспільною ізоляцією. Компартії пригадали всі злочини, до здійснення яких вона була причетна: червоний терор громадянської війни, насильницьку колективізацію, голод, Чорнобильську катастрофу 26 квітня 1986р., русифікацію та багато чого іншого. Суспільно-політичне життя в республіці поступово виходило з-під впливу КПУ. Це знайшло відображення в усіх сферах громадського життя, особливо в національно-державній. Ослабленням старої політичної системи український народ скористався для боротьби за свої національні права, збереження й розвиток своєї культури, досягнення реального суверенітету. Взірцем прогресивних перетворень для України стала боротьба за незалежність прибалтійських і закавказьких республік, розгортання демократичного руху в Росії. В Україні починається процес формування громадсько-політичних груп, об’єднань:

- у 1987р. почав роботу Український культурологічний клуб;

- відновила роботу Українська Гельсінська Спілка;

- після вилучення з Конституції СРСР горезвісної статті про монополію КПРС почала формуватися багатопартійність (за короткий час про себе заявили Українська національна партія, Демократична партія України, Партія зелених України, Соціал-Демократична Партія України та інші.

Одночасно наростали внутрішні суперечності у Компартії України. Створення в ній Демократичної платформи привело до відокремлення цієї платформи в окрему політичну партію - Партію демократичного відродження України.

Проведення в 1990р. виборів до Верховної Ради України на альтернативній основі привело до посилення опозиції та ослаблення авторитету КП України.

Робота Верховної Ради УРСР нового складу надала нового імпульсу політичному життю республіки. Уперше за багато десятиліть із високої трибуни пролунала правда про становище, в якому опинилися українці, почалися дискусії про можливі варіанти виходу з кризи. Уперше у вищій державній установі УРСР відкрито заговорили про незалежність України. Нарешті, 16 липня 1990р. Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет республіки.

Основними положеннями Декларації стали:

- право української нації на самовизначення;

- принцип народовладдя;

- гарантія прав і свобод громадян, передбачених Конституцією;

- екологічна безпека України;

- право на власні збройні сили, внутрішні війська й органи держбезпеки;

- розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову;

- економічна самостійність;

- територіальна недоторканість України, самостійне визначення адміністративно-територіального устрою;

- УРСР – суб’єкт міжнародного права.

За цей документ проголосували не тільки депутати-демократи, але й компартійна більшість. Це свідчило про домінування серед населення України прагнення до ліквідації диктату імперського центру, з яким депутати - комуністи не могли не рахуватися. Одночасно з цим вони не погодились надати Декларації статусу конституційного акту або закону.

Така бездіяльність більшості призвела до політичної конфронтації в суспільстві:

- в жовтні 1990р. почали голодування студенти;

- різке погіршення стосунків між союзними республіками призвело до проведення М.Горбачовим Всесоюзного референдуму про збереження СРСР, де український народ показав, що вектор громадської думки змінився в бік незалежності.

2

Некваліфіковані та егоїстичні дії політиків центру збільшували ріст вимог про прискорення реформування суспільства. Одночасно посилилися спроби зберегти панування партійно-бюрократичних структур та вірність пост сталінізму.

19-21 серпня 1991р. в СРСР була здійснена спроба державного перевороту: президент М.Горбачов був зовні ізольований із родиною й помічниками на дачі «Форос» у Криму; владу в державі намагався захопити Державний Комітет із надзвичайного стану; у Москву були введені війська. Опір путчистам організували президент Росії Б.Єльцин, Верховна Рада Росії та 300 тис. москвичів. Армія перейшла на бік демократії. Путчисти були заарештовані, М.Горбачов повернувся до своїх обов’язків.

В Україні найбільш рішуче проти змовників виступили демократичні сили (Рух, нові політичні партії, більшість здравомислячих громадян України).

Спроба державного перевороту провалилася. Відразу ж пішла серія актів і декларацій про незалежність. Це був свого роду захист республік у відповідь на переворот.

24 серпня 1991р. Верховна Рада УРСР проголосила Україну незалежною державою й прийняла «Акт проголошення незалежності України».

Одночасно було прийняте рішення про проведення 1 грудня 1991р. республіканського референдуму на підтвердження Акту проголошення незалежності України.

В умовах гострої політичної боротьби, зростання національної самосвідомості української нації, збільшення прихильників ідеї національного відродження і суверенітету України, зростаючої економічної кризи, дезінтеграції колишнього Союзу 1 грудня 1991р. відбулися референдум і вибори Президента України.

На референдумі 90% громадян України проголосували за « Акт проголошення незалежності України»( незважаючи на те, що на референдумі СРСР 17 березня 1991р. 70% населення висловилися за збереження єдності СРСР).

На виборах Президента України до виборчого бюлетеня були включені 6 кандидатів: В.Гриньов, Л.Кравчук, Л.Лук’яненко, Л.Табурянський, В.Чорновіл, М.Юхновський.

Більше половини голосів (61,59%) одержав Л.Кравчук, який став першим Президентом незалежної України.

Результати Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991р., вибори Президента України створили в Україні якісно нову політичну ситуацію. Вона прискорила остаточну ліквідацію СРСР.

7-8 грудня 1991р. на території Білорусії (у Біловезькій Пущі під Брестом ) відбулася зустріч Голови Верховної Ради Білорусії С.Шушкевича, Президента Російської Федерації Б.Єльцина, Президента України Л.Кравчука. Результатом зустрічі стала офіційна констатація факту розпаду СРСР, а також підписання угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

24 грудня 1991р. на зустрічі в Алма-Аті керівники Росії, України, Білорусії, Азербайджану, Вірменії, Молдавії, Киргизії, Туркменії, Узбекистану і Таджикистану підписали Декларацію про створення СНД. Це означало, що СРСР, як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність, припинив своє існування. Кожна республіка стала самостійною.

СНД – не держава. У ньому не передбачається ніяких наддержавних структур. Члени СНД - цілком незалежні держави. СНД – структура, необхідна для розв’язання певних питань, що виникають на певному етапі між колишніми радянськими республіками після розпаду єдиної держави.

Питання для самоперевірки:

1.Назвіть позитивні наслідки перебудови для українців.

2.Які події прискорили проголошення Україною незалежності?

3.В чому сутність та історичне значення «Акту проголошення незалежності України» ?

4.Як результати референдуму 1 грудня 1991 року вплинули на подальшу долю нашої держави?

5.З якою метою Україна вступила до СНД?