86.Органи і Установи, що виконують покарання, як суб'єкт протидії злочинності.

Важливі профілактичні функції здійснюють установи, що виконують покарання у виді позбавлення волі, й установи, котрі організують виконання інших покарань. їхня діяльність має профілактичний характер, оскільки спрямована на виправлен­ня засуджених, на запобігання вчиненню ними нових злочинів.

Специфіка профілактичної роботи із засудженими залежить від виду покарання та режимних вимог. Особливе значення для запобігання рецидивній злочинності має робота в місцях позбавлення волі з підготовки засуджених до звільнення, взаємо­дія з територіальними органами внутрішніх справ, органами соціального захисту з питань, пов'язаних із соціальною адапта­цією цієї категорії осіб, трудовим і побутовим влаштуванням, контролем за їхньої поведінкою у період адаптації тощо. . Новий Кримі¬

нально-виконавчий кодекс України та Положення про Державний

департамент виконання покарань, затверджене Указом Президен¬

та України від 31.07.1998 p., покладають на ці органи і установи

запобігання злочинам засуджених, а також з боку особового скла¬

ду зазначених установ. Детальніше про їхню запобіжну дяльність

йдеться у главі 7 Книги 2 Курсу.

87. Органи внутрішніх справ як суб'єкт протидії злочинності.

. Головною складовою частиною органів внутрішніх справ є міліція, у діяльності якої поєднуються адміністративні, оперативно-розшукові, охоронні (на договірних засадах), слідчі та запобіжні заходи боротьби зі злочинністю. Для виконання обов’язків по боротьбі зі злочинністю, а також функцій з її запобігання структурно у міліції і при ній створені відповідні головні управління, служби і підрозділи: боротьби з організованою злочинністю, карного розшуку, державної служби боротьби з економічною злочинністю, боротьби з незаконним обігом наркотиків, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, адміністративної служби міліції; державні автоінспекції, державні служби охорони, слідче дізнання, приймальники-роз подільники, приймальники-розподільники для неповнолітніх та ін. Крім того, до системи органів внутрішніх справ належать також органи державного пожежного нагляду та ін.

Органи внутрішніх справ. Згідно з Законом України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. міліція у своїй діяльності здійснює адміністративні, оперативно-розшукові (згідно з окремим Зако¬ном України «Про оперативно-розшукову діяльність»), слідчі, охоронні та запобіжні заходи боротьби зі злочинністю. Для вико¬нання обов'язків, покладених на міліцію, у тому числі щодо за¬побігання злочинності, в її структурі утворено різні служби і підрозділи.

Для одних служб запобігання злочинності — одна з основних функцій, яку вони виконують у процесі своєї діяльності. Це служби по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією (БОЗ), кримінальної міліції, у тому числі карного розшуку, державна служба боротьби з економічною злочинністю (ДЗБЕЗ), підроз¬діли по боротьбі з незаконним обігом наркотиків (БНОН) та ін. У їхній профільній діяльності по боротьбі зі злочинністю у відпо¬відному напрямі одне з основних місць має посідати запобігання злочинам спеціально-кримінологічними засобами, передусім групового та індивідуального спрямування. Слід відзначити, що тривалий період основний обсяг службового часу названих підрозділів витрачається на виявлення та розкриття злочинів, а на їх запобігання не вистачає часу, через що рівень злочинності (а не статистичні показники про неї) фактично не знижується.

Деякі інші служби займаються запобіганням злочинності у зв'язку з виконанням процесуально-правових обов'язків — це слідчі підрозділи, підрозділи дізнання.

Окремо слід виділити служби, які повинні вести роботу щодо за¬побігання злочинності на стадіях, що передують формуванню зло¬чинного мотиву, здійснюючи профілактику антисуспільної спрямо¬ваності та криміногенної орієнтації і мотивації особи. Це: служба громадської безпеки, а у ній патрульно-постові підрозділи і дільничні інспектори міліції; служба дозвільної, реєстраційної та міграційної роботи; служба безпеки дорожнього руху; державна служба охорони; приймальники-розподільники та ін. Поки що їхню запобіжно-профілактичну діяльність не можна визнати предмет¬ною, системною та результативною. Вона обмежується, як правило, виявленням та взяттям на облік осіб, які допускають правопору¬шення, та притягненням їх до відповідальності, в основному адміністративної, у разі вчинення правопорушень. Контроль за поведінкою цих осіб не налагоджений. Форми і засоби роботи спе¬ціалізованої служби профілактики, яка системно займалася запобі¬ганням правопорушенням, передусім конкретних осіб, та безпід¬ставно була ліквідована у 1982 р. союзним міністром В. В. Федорчу-ком, досі в Україні не відновлені, хоча всі, хто знається в організації профілактичної роботи міліції, відзначають її занедбаність, насам¬перед через організаційну неспеціалізованість та завантаженість служб і підрозділів роботою щодо реагування на вчинені злочини.

У діяльності органів внутрішніх справ щодо запобігання злочин¬ності мають використовуватися різні форми і засоби, зокрема:

— виявлення та усунення причин і умов злочинності, окремих її видів та конкретних злочинів;

— аналіз кримінологічної ситуації;

— участь у складанні комплексних планів запобігання (профі-лактики) правопорушенням, передбачення у них та подальше вжиття відповідних заходів;

— заходи загальної профілактики, перевірки на об'єктах обслу-говування дотримання умов та правил, що перешкоджають вчиненню злочинів, у тому числі стосовно зберігання зброї, вибу-хових речовин, усунення можливості їх використання зі злочин-ною метою;

— контроль за дотриманням правил торгівлі та вживання алко¬

гольних напоїв, незаконним обігом наркотиків;

— спеціальні запобіжні операції («заслон», «зброя», «трал», «нелегал» та ін.);

— слідча профілактика у конкретних кримінальних справах та шляхом аналізу причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, реагування на них згідно зі статтями 23, 23і КПК України;

— багатогранна індивідуальна профілактика, про форми і мето¬ди проведення якої, а також по інших названих напрямах діяльності докладніше йдеться у главі 4 Книги 3 Курсу.

Залежно від функціонального призначення служби визначаються відповідні напрями, специфічні форми та засоби запобіжної роботи.

88. Кримінологічна експертиза: розвиток концептуальних ідей та методологічних засад, сутність, предмет, загальне поняття.

Ідея кримінологічної експертизи законопроектів, а згодом і за­галом проектів нормативно-правових актів належить, принаймні в Україні, автору Курсу. Ще у 1991 р. з його ініціативи та під керівництвом було розгорнуто дослідження концептуальних та методологічних проблем кримінологічної

Важлива роль у справі удосконалення законотворчого процесу, як і всього правотворення, належить їхньому науковому забезпе­ченню. Засобами останнього є:

• обґрунтування наявності проблем, що потребують зако­ нодавчого регулювання;

• розробка концепції проекту закону;

• соціально-науковий законотворчий експеримент;

• наукове супроводження реалізації прийнятого Закону. Серед них чільне місце належить прогнозуванню соціальних,зокрема економічних, політичних, правових, соціально-психо­логічних, екологічних, кримінологічних та інших наслідків ре­алізації законодавчого акта. Мова йде про прогнозування відповідності закону певним соціальним інтересам, про оцінку його якості з огляду на ці інтереси.

У теорії права якість закону розглядається через поняття його ефективності. При цьому розрізняють два рівні ефективності: безпосередню юридичну та більш широку — соціальну. Юридич­на визначається здатністю законодавчої норми забезпечити відпо­відність поведінки суб'єктів, до яких вона адресується, тому зраз­кові, що передбачений у нормі. Соціальна ефективність закону вбачається у забезпеченні відповідності його змісту певним соціальним інтересам та наслідкам, які були перелічені вище.

Засобом прогнозування та оцінки як юридичної, так і соціаль­ної ефективності закону найчастіше служить експертиза його проекту. Юридична ефективність визначається правовою експер­тизою проекту закону. Певна соціальна його ефективність має оцінюватися відповідною соціально-галузевою експертизою: економічною, фінансовою, екологічною, соціально-психо­логічною, кримінологічною тощо.

Для визначення сутності згаданих експертиз законопроекту звернемося спочатку до загального поняття експертизи. Експер­тиза в цілому — це передусім визначення певної якості її об'єкта

Коли мова йде не про однозначну оцінку «так» чи «ні», а про комплекс оцінок, їх повноту, певну послідовність, наукову обґрун­тованість, виникає потреба у використанні спеціальних знань екс­перта за певною системою, у певний спосіб, що охоплюється поняттям методика. Експертиза лише тоді стає справді експерти­зою, піднімається вище звичайної рецензії, відгуку, висновку, які теж потребують спеціальних знань, коли проводиться системно, за науково обґрунтованою методикою.

Будь-яка наукова експертиза законопроекту, поряд із визначенням позитивних результатів його прийняття та запровадження, дає мож­ливість для прогнозування (якщо володіє методом останнього)

Не повинна становити виняток у цьому відношенні наукова кримінологічна експертиза щодо виявлення та усунення криміно­логічної невідповідності (неефективності) законопроекту, за­побігання його негативним наслідкам у вигляді створення сприят­ливих умов для вчинення злочинів.

Різновидом соціальної ефективності закону можливо розгля­дати його кримінологічну ефективність. Критеріями останньої слід визнати стимулювання дії антикриміногенних чинників, усунення (нейтралізацію), створення несприятливих умов для детермінантів злочинності, які діють у сфері, що регулюється законом.

Наведеним обґрунтовуються потреби пізнання у процесі зако­нотворення як антикриміногенних, так і детермінуючих зло­чинність чинників і закономірностей, що функціонують у сфері регульованих законом відносин, розробки та використання відповідних, зокрема спеціально-кримінологічних, методів такого пізнання, науково-кримінологічного обґрунтування та оцінки продуктів законотворчого процесу. Наведене наділяє останній певним кримінологічним змістом. Пізнання об'єктивних та суб'єктивних кримінологічних закономірностей, у яких має реалізовуватися законодавчий акт, повинно бути науково обґрунтованим, ґрунтуватися на теоретич­них та емпіричних підходах.

Результати розробки концептуальних засад кримінологічної експертизи дали змогу визначити її загальне поняття. Криміно­логічна експертиза — це експертне дослідження і прогнозування зміни кримінологічної ситуації у певній сфері суспільних відно­син у зв'язку з новими обставинами (умовами) її функціонуван­ня, наразі пов'язаними із прийняттям нормативно-правового акта, що має внести зміни у правове регулювання згаданої сфери.