51. Особистістість Злочинця як центральна проблема кримінології.

Окремий злочин та злочинність в цілому не можна розглядати без їх авторів, тобто осіб, що вчиняють ці злочини. Саме люди вчиняють ці небезпечні вчинки. Дослідженням особистості людини взагалі та особистості злочинця окремо займаються представники різних наук: філософії, психології, соціології, окремих юридичних дисциплін та кримінології. При дослідженні особистості кожна з цих наук має свою мету. Метою дослідження особистості злочинця для кримінології є встановлення основних характеристик осіб, які вчиняють певні злочини і розробка конкретних заходів, які спрямовані на виправлення таких осіб.

Вивчення особистості злочинця почнемо з того, що визначимося з тим, що ж слід розуміти під поняттям „особистість”. Ми погоджуємося з традиційною позицією про те, що під особистістю слід розуміти сукупність соціально значимих якостей конкретної людини як члена суспільства та суб’єкта діяльності. Ці якості дозволять людині пізнавати зовнішній світ і себе саму, виступати суб’єктом різних видів діяльності, вступати у суспільні відносини з іншими представниками суспільства. Тому не є особистістю новонароджена дитина та особа, яка хворіє на хронічну душевну хворобу. Вони не мають необхідних якостей (або взагалі або вони ними втрачені), які дозволяють бути повноцінним членом суспільства.

Поняття особистості не можна ототожнювати з поняттями людина та індивідуум. Людина – це узагальнений образ представника вищого виду

ссавців, який має свідомість та здатність до праці та соціального життя. В свою чергу, індивід – це образ конкретної людини, який відрізняє її від всіх інших.

Головним питанням кримінології є те чи існує істотна різниця між особами, що вчиняють злочини та особами, що цього не роблять. На це питання в науці існують дві протилежні відповіді. Одні вчені вважають, що особи, що вчиняють злочини відрізняються від право слухняних громадян наявністю у них анти суспільної спрямованості (установки). Іноді це називають суспільною небезпечністю особи, що вчинила злочин. Таких осіб пропонується називати криміногенною особистістю або злочинною особистістю. Інша позиція полягає в тому, що її представники взагалі не визнають поняття особистість злочинця, тому що ця категорія не містить специфічних ознак, які б були притаманні тільки особам, що вчиняють злочини. Вони вважають, що такою формальною ознакою є вступ в законну силу обвинувального вироку суду, тобто визнання таких осіб винними у вчиненні злочину. Існує і третя компромісна позиція, представники якої вважають, що термін „особа, що вчинила злочин” є родовим до термінів „особистості злочинця”(криміногенний тип) та випадковий (злочинець). Цей поділ заслуговує особливої уваги

Особистість злочинця – це система взаємопов’язаних біологічних, психофізіологічних, психологічних і соціальних властивостей і якостей, притаманних більшості осіб, які вчинили злочини.

Особистість злочинця – одне з центральних понять предмета кримінології. З обігу до особистості злочинця зародилася кримінологія як наука.

Кримінологічне поняття особистості злочинця відрізняється від кримінально-правового поняття «суб’єкт злочину» і «злочинець». Особистість злочинця розглядається як якась узагальнена категорія, статистичний портрет злочинця. Вивчення особистості злочинця ставить завданням наближення до причинному комплексу злочинності шляхом виявлення спільних рис, притаманних носіям злочинної поведінки, відстеження процесу становлення злочинної особистістю. Виділяють кілька рівнів вивчення особистості злочинця – загальний, груповий, індивідуальний. Вивчення особистості злочинця включає такі пізнавальні процеси як типологізація і класифікація, практичним призначенням яких є профілактика злочинності на ранніх етапах соціалізації особистості. В якості основних дискусійних питань піднімається питання про співвідношення біологічного і соціального в особистості злочинця. Поруч вчених піднімалося питання про правомірність виділення самої категорії особистості злочинця (в рамках концепції стигматизації) [1].

Особистість злочинця розглядається як статистичний портрет осіб, які вчинили злочини. Це узагальнена категорія, вивчення якої відбувається за допомогою виявлення біологічних, психологічних і соціальних властивостей і якість, притаманних більшості осіб, що скоюють злочини. Кримінологічні дані про особу злочин¬ця допомагають правильно вирішити питання про її звільнення від покарання та його відбування (статті 74-87 КК України), про заміну кримінального покарання примусовими заходами виховного характеру (ст. 97 КК України) тощо.

Однією з цілей покарання є перевиховання та ресоціаліза-ція засуджених, що передбачає копіткий і тривалий процес здійснення впливу на особу засудженого. Досягти дієвих успіхів у цій сфері можливо лише тоді, коли перевиховання та ре-соціалізація засуджених ґрунтуватимуться на індивідуалізації застосовуваних до них заходів виправно-трудового впливу з обов'язковим зважанням на особливості та риси особи засудже¬ного. Без взяття до уваги цього фактора не слід також сподіва¬тися на позитивні результати профілактичної діяльності з особа¬ми, що мають антисоціальну налаштованість, а також з особами, звільненими з місць позбавлення волі, з метою запобігання

ич иненню нових злочинів і забезпечення їх швидкої та повної адаптації в суспільстві після звільнення.

Останнім часом у діяльності правоохоронних органів дедалі ширше застосовується метод формування психологічного порт-рета розшукуваного злочинця, котрий ґрунтується на тому, що при вчиненні злочинів, насамперед, сексуального характеру, проявляється психологія та психопатологія злочинця.