1.2. Основні нормативні акти у сфері освіти.

Необхідність перетворень в системі вищої освіти спричинила ухвалення Указів Президента України «Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні» і «Про заходи з удосконалення діяльності органів освіти», що вивели на перший план питання забезпечення якості освітніх послуг, що надаються, вирішення яких було досягнуто впровадженням системи акредитації ВНЗ, яку було закріплено постановою Кабінету Міністрів України .

Найважливіші законодавчі акти:

1 , 2 , 3 ,

4 ,

5 ,

6 ,

7 ,

8 .

Дотепер діють немало «старих» за змістом, хоч і прийнятих в період незалежності, нормативних актів, які містять норми, що не відповідають реальному становищу, яке склалося на сьогодні.

Закон «Про освіту» є пріоритетним законодавчим актом у вказаній сфері і ухвалення якого стало значним внеском в систему правового регулювання цієї найважливішої освітньої галузі. Закон встановив правові, організаційні, фінансові та інші основи функціонування системи вищої освіти, закріпив умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави в кваліфікованих фахівцях. Він здійснює системне регулювання відносин, пов’язаних зі здобуттям вищої професійної освіти, а також відносин щодо навчання в аспірантурі, докторантурі, використання інших форм післявузівської освіти і отримання учених ступенів і звань. Основний зміст вказаного закону складають нормативно-правові розпорядження, що закріплюють: 1) систему вищої і післявузівської освіти (державні і галузеві освітні стандарти і освітні програми, типи вищих навчальних закладів і рівні їх акредитації, умови ліцензування і акредитації, органи управління ВНЗ і його структурними підрозділами тощо); 2) правовий статус ВНЗ і суб’єктів навчальної і наукової діяльності в системі вищої і післявузівської освіти; 3) порядок управління системою вищої освіти; 4) економічні (у тому числі і відносини власності) і міжнародні відносини ВНЗ.

1.3. Джерела міжнародного освітнього права

У освітньому праві джерела міжнародного права мають різні форми і назви: , , , , , , , . Основним джерелом міжнародного права з питань освіти є . Положення освітніх доктрин знаходять відбиття в регіональних договорах і угодах, а практика застосування судового прецеденту з питань освіти застосовується тільки в межах Європейського Співтовариства Держав і виробляється Європейським Судом з прав людини. Правовий звичай як джерело права не відображений в міжнародному освітньому праві.

Сьогодні налічується декілька сотень джерел міжнародного права, які прийнято безпосередньо з питань освіти, або які містять окремі норми з вказаних питань. До них відносяться, перш за все, документи, прийняті Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй (ООН) і її спеціалізованими установами – Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) і Міжнародною організацією праці (МОП), регіональними міжнародними організаціями – Радою Європи і Співдружністю Незалежних Держав, а також двосторонні угоди держав.