ЛЕКЦІЯ №2

Тема. Народнопоетична творчість для дітей. Малі фольклорні жанри.

Мета. Ознайомити студентів із жанрами усної народної творчості для дітей;

розкрити їх специфіку і творення, педагогічну цінність у вихованні дітей;

розвивати почуття шани до фольклорної спадщини.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: українська література, педагогіка, психологія, історія, народознавство, методика.

План

1. Народна творчість як усне колективне мистецтво, засіб відбиття життя народу, його світогляду, історії, моральних засад.

2. Поняття про дитячий фольклор, його специфіку і творення. Жанри фольклорних творів для дітей.

1. Малі фольклорні жанри, їх специфіка та педагогічна цінність:

3.1 Прислів’я та приказки.

3.2 Загадки.

3.3 Дитяча пареміографія (скоромовки).

4. Зв'язок дитячого фольклору з художньою літературою та його дослідження.

Рекомендована література

1. Кіліченко Л.М., Лещенко П.Я., Проценко І.М. Українська дитяча література – К.: Вища школа, 1979. – С.29-51.

2. Українська дитяча література. Хрестоматія. /Упоряд. І.А.Луценко, А.М. Подолинний, Б.Й. Чайковський. – К.; Вища школа, 1992. – С. 33.

3. Українська дитяча література: Хрестоматія / Упоряд.: П.В. Вовк, B.C. Савенко. – К.: Вища школа, 1976. – С 3—37.

4. Іванникова Л.В. Давні міфологічні образи у веснянках./ УМЛШ, № 5-6, 1992. – С.30-32.

5. Пабат В.В. Естетична палітра казок про тварин.// Початкова школа, № 5'94. – С.28-30.

6. Чумарна М. Мандрівка в українську казку.// Початкова школа, № 5'94. – С.49-54.

7. Кузьменко В.І. Словник літературознавчих термінів: навчальний посібник з літературознавства. – К: Укр. письменник, 1997.

8. Дитячий фольклор. Колискові пісні та забавлянки. – К.: Наук. думка, 1984. — 472 с.

9. Дитячий фольклор / Вступ, ст. Г.В. Довженок. – К.: Дніпро, 1986. – 304 с.

10. Довженок Г.В., Луганська K.M. Українські народні колискові пісні та забавлянки.// Дитячий фольклор. Колискові пісні та забавлянки. – К.: Наук, думка, 1984. – С 11-44.

11. Закувала зозуленька: Антологія української народної поетичної творчості. – К., 1998. – С 529-560.

12. Український дитячий фольклор./ Вступ, ст. В.Г. Бойка. – К., 1962. – 247 с.

13. Українські приказки, прислів'я і таке інше./ Уклав М. Номис. – К.: Либідь, 1993. – С. 635-663.

14. Українська усна народна творчість: Навчальний посібник./ Лановик М.Б., Лановик З.Б. – К.: Знання-Прес, 2006. – 591 c.

1. Фольклор – енциклопедія життя народу, свідчення його духовної сили і краси. Це та основа, на якій базується вся система збагачення інтелекту, формування життєвих ідеалів, розвиток творчих здібностей дитини. Усна народна творчість віками формувала і продовжує формувати моральний світ поколінь.

М. Рильський писав: "Народна творчість - це той ґрунт, на якому виростають і література, і театр, і музика, і образотворче мистецтво - і без якого вони б висохли".

Фольклорні твори цінні не тільки тим, що встановлюють зв'язки минулого із сучасним, звертаються до проблем, які не втратили важливості до сьогодні, але і тим, що дають дітям відчути атмосферу минулого, розвивають у них історичну пам'ять, без якої не може бути повноцінної людини.

На творах фольклору ми виховуємо у дітей почуття прекрасного, розвиваємо естетичні смаки, стимулюємо моральний розвиток.

Думки про могутній вплив народної творчості на формування позитивних рис особистості зустрічаються у багатьох письменників та визначних діячів культури.

Багато з того, що виникло в сиву давнину, дійшло до наших днів. Народна пісня, казка, прислів'я, загадка, коломийка продовжують зберігати свій виховний та естетичний вплив.

2. Фольклорні твори прийшли в дитячу літературу завдяки яскравій поетичності мови, її милозвучності, ігровому характерові, відбитій уній наявній мудрості поетичного генія народу. Дітей приваблює фантастика казок, напруженість їх сюжету, афористичність прислів'я, метафоричність загадки, таємничість легенди, абсурдність небилиці, яка утверджує у них розуміння, реального стану речей, ігровий характер скоромовки.

Народ, великий художник і педагог, надавав вихованню підростаючого покоління першорядної ваги. Його поетична творчість була неписаним підручником з педагогіки. Але у тому вигляді, в якому вона побутувала серед дорослих, поетична творчість не завжди виявлялась доступною дітям і необхідно було здійснювати відбір з урахуванням вікових особливостей. Хоча в цьому напрямі багато зроблено і самими носіями народної творчості, і фольклористами, письменниками і передовими педагогами.

Дослідники і збирачі фольклору давно спостерегли, що усі фольклорні жанри діляться на дві великі групи: 1) твори, які виконуються і побутують у середовищі дорослих; 2) твори, які побутують серед дітей. Між цими групами є суттєва різниця: усна словесність дорослих не завжди доступна дітям, вони починають її розуміти і сприймати лише в підлітковому віці. У свою чергу, дитяча творчість не завжди цікава для дорослих, які намагаються у всьому керуватися розумом, і їм важко осягнути тексти, витворені дитячою фантазією, уявою, проте діти їх підхоплюють, і вони поширюються у дитячому середовищі.

Термін "дитячий фольклор" з'явився у фольклористиці у 20-х роках 20 ст. Зібрано багато текстів цього специфічного виду творчості. Однак до цього часу теорія дитячого фольклору не сформована. Першим складним питанням виявилось, які саме жанри варто вважати власне "дитячими". Так, Г.С. Виноградов, як один зі знавців народної педагогіки, що першим почав широко вживати термін "дитячий фольклор", наголошував, що ним доцільно позначати твори, складені самими дітьми, а також поезію пестування (невеликі ліричні твори, які примовляють дорослі, пестячи дітей). Дещо пізніше до цього виду словесності долучили колискові пісні (хоч дехто з учених дотепер вважає їх розрядом родинно-побутової лірики). Також було спостережено, що деякі жанри народної словесності, які побутували у середовищі дорослих, втративши своє первісне утилітарне призначення і сакральне значення, у дещо видозміненому, спрощеному вигляді перейшли у сферу дитячого фольклору. Усі дослідники одностайні, що до дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складені дорослими. Основним критерієм відбору є функціональний аспект: твори, які виконуються лише у дитячому середовищі, а також ті, які не передбачають інших слухачів і виконуються дорослими тільки для дитини. Дитячий фольклор має свою специфіку: відповідає віковим особливостям дітей у виборі тем, образів, ідей; характеризується поєднанням словесного матеріалу з елементами гри, супровідними рухами; у багатьох творах проявляється виражене виховне спрямування.

Питання класифікації дитячого фольклору далеко не вивчене, бо коло творів, охоплюваних цим поняттям, широке і багатомірне не лише за тематикою та образною системою, а й за призначенням, способом і часом виконання. Кожен жанр має своє джерело походження — усі вони виникли в різні історичні періоди і проникли в дитячу словесність різними шляхами. Відповідно до вище згаданих чинників усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи:

1) тексти, створені дорослими для дітей;

2) твори, які перейшли у дитячий фольклор із загального фольклорного доробку;

3) численні фольклорні зразки, складені самими дітьми (ігрові пісні, лічилки, дражнили, скоромовки).

В окремих випадках чітка межа між ними стирається, тобто є жанри, яких не можна однозначно зарахувати в ту чи іншу групу. Кожна з цих груп, виділена на основі походження жанрів, має свої особливості, поділяється на менші підгрупи і цикли відповідно до інших рис (наприклад, час чи мета виконання твору, його структура, поетика і т. п.). Спільна риса їх усіх — дитяча тематика, вони виконуються тільки для дитини, переважно немовляти, чи віком до 4—5 років.

Твори дорослих для дітей поділяються на дві частини: 1) пісенна лірика для дітей (колискові пісні); 2) поезія пестування (пестушки, утішки, забавлянки).

3.1. Прислів'я та приказки - це короткі влучні вислови, що в художній формі типізують різні явища життя.

Вони є узагальненою пам'яттю народу, висновками з життєвого досвіду. В них формулюються погляди на етику, мораль, історію й політику.

Приказки та прислів'я називають ще приповідками, половицями; найдавніша їх назва – притчі.

Різкої межі між прислів'ями та приказками не існує, тому їх розглядають як один жанр. Різниця між ними полягає в тому, що приказки будуються як одночленні речення, прислів'я більш розгорнуті.

Прислів'я та приказки не потребують особливої обстановки і широкої аудиторії.

"Пословица к месту молвится" – тобто говориться тоді, коли потрібно наголосити, підкреслити, виділити основну думку.

Перші спроби осмислити життєві спостереження і виразити їх у художній формі виникли ще у докласовому суспільстві. Найдавніші прислів'я та приказки пов'язані із спостереженнями над природою та трудовою діяльністю людини. Головною ознакою прислів'їв та приказок є узагальнення.

То сніг, то завірюха, бо вже зима коло вуха. Такий мороз, аж зорі скачуть. Прийде літо - все розмаїто, прийде зима - нічого нема. На те коня кують, щоб не спотикався. Лежачого хліба ніде нема. Загадки мають багато спільного з прислів'ями, приказками. їх об'єднує насамперед метафоричність, що гарантується на спостереженнях над природою та побутом, а також стислість і чіткість викладу.

3.2. Загадки – це стислі твори, в основі яких лежить метафоричне запитання. Для того, щоб дати на нього відповідь, потрібно вміти зіставити життєві явища на основі їх споріднення чи подібності.

Специфіка загадок полягає в тому, що в них у завуальованій, алегоричній формі зашифровано якийсь предмет чи явище і треба відшукати його первісне значення. Маючи колись практичне чи навіть магічне значення, вони тепер майже повністю перейшли із "дорослого" фольклору в "дитячий", зберігши окремі риси попередніх віків і звичаїв. Вони використовуються при вихованні дітей для формування їх мислительних навиків, вміння аналізувати, зіставляти явища і факти.

Тематичне коло загадок надзвичайно широке. Це, насамперед, природа, рослинний і тваринний світ, людина, її побут, світ мистецтва і науки, знаряддя праці.

У дитячому середовищі загадки користуються великою популярністю. Добре сприймають діти і нові зразки, особливо ж ті, в яких йдеться про школу, навчальної! процес, учнівське приладдя.

Педагогічна роль таких загадок безсумнівна, в них у ненав'язливій формі підкреслюються перевага освіти, культури, виховання "Мовчить, а розуму навчить" (книга); "Біле поле, мудрий на нім оре" (пише на папері).

Особливий вид загадок становлять загадки - поради, загадки - задачі, загадки - жарти і вікторини; вони мають великий успіх у молоді і у дорослих як інтелектуальна розвага - перевірка кмітливості, дотепності, уваги. Здебільшого такі загадки літературного походження.

На Україні віршованим переказуванням загадок найбільшої слави зажив відомий письменник Л. Глібов.

Сучасні дитячі письменники поряд із розширеними, художньо-деталізованими варіантами народних загадок створюють свої оригінальні зразки.