4.Фінансові кризи, аналіз причин та механізми прояву

Світ все частіше стикається з таким соціально-економічним явищем, як фінансові кризи, які є потрясінням для фінансової системи країн, завдають великої шкоди національним економікам, погіршують добробут людей. Тому зростає інтерес з боку економістів різних країн до вивчення цього явища, адже, не знаючи його природи, причин і механізмів прояву, неможливо розробляти і

реалізувати антикризову політику.

Незважаючи на масштаби наукових розробок, досі погляди економістів на багато принципових питань фінансових криз, зокрема тих, що стосуються самого визначення цього явища, його природи, причин і механізмів прояву, різняться. Вчені-економісти нарахували 39 міжнародних фінансових криз. Перша відбулася у 1618 р. ібула пов’язана з фальшуванням монет, остання виникла у 2008 р. і частково триває понині. Починаючи з 30-х років минулого сторіччя, фінансові кризи виникають все частіше і стають руйнівнішими. Сучасні теоретичні підходи до пояснення фінансових криз переважно основані на дослідженні криз, які відбулися у США в 1930 – 1933 рр., у Південно-Східній Азії в 1997 –1999 рр., у Латинській Америці і Росії в 1988 рр., у скандинавських країнах у 1988 р. і світової кризи 2008 р. Фінансові кризи – складне багатофакторне явище, яке переплітається з іншими кризами,зокрема економічними. Саме цим пояснюються різні підходи економістів до розуміння цього явища. Так, монетаристи вважають, що ці кризи є результатом порушення стабільності банківської системи, крахом її інфраструктури. Цей підхід до пояснення фінансових криз обґрунтовується в працях американського економіста Анни Шварц.

Ґрунтовніше пояснення причин фінансових криз дали представники інших наукових шкіл –Кіндлебергер, Мінскі, Фішер, Капріо та інші. Зокрема, Кіндлебергер пов’язав ці кризи з діловим циклом, з економічними кризами. На його думку, фінансова система країни зазнає потрясінь через зовнішні чинники, такі як війни, поява нових технологій і продуктів, неочікувані зміни в економічній політиці держави та інші чинники, які породжують фінансові кризи [5, с. 3].

Ще раніше на зв'язок фінансових криз з економічними кризами вказував М. Туган-Барановський. Зокрема, він вважав, що загальноекономічна криза починається з фінансової.

Багато економістів пов’язують причини фінансових криз з порушенням рівноваги між виробництвом і грошово-фінансовою системою. Так, А. А. Чухно, пояснюючи причини фінансової кризи 2008 р., стверджує: “Нові умови розвитку економіки вимагали істотного удосконалення регулювання співвідношення виробництва і грошово-фінансової системи, знаходження таких форм і методів управління цими системами, які були б адекватними новим умовам… На жаль, нічого такого не було зроблено...” .

Подібну думку висловив і відомий економіст О. І. Барановський: “Фінансова криза,стверджує він, передбачає виникнення якісних змін в економічній системі, які спричиняютьпорушення пропорцій у розвитку, його призупинення, видозміни чи руйнування фінансової системи країни або світових ринків в цілому”.

Фінансова глобалізація служить механізмом світового поширення фінансової нестабільності, яка періодично виникає на окремих регі₀ нальних ринках і набуває міжнародного характеру. Численними кана­лами глобального фінансового ринку кризові явища поширюються на "здорові" економіки, поступово охоплюючи господарські системи ін­ших регіонів.

За просторовою ознакою фінансові кризи поділяються на націо­нальні, регіональні та світові.

За характером прояву розрізняють валютно-фінансові та фінансо­во-економічні кризи. Виникнення валютно-фінансових криз пов'язане з курсовою нестабільністю національних валютних ринків, зумовле­ною відтоком портфельних інвестицій у результаті зневіри міжнарод­них інвесторів у сприятливих перспективах розвитку економіки. У та­кому разі падіння біржових індексів, дефіцит платіжного балансу та цілком можлива рецесія реального сектора тісно пов'язані з валютно- курсовим чинником. Валютно-фінансовою за формою прояву можна вважати кризу 1997-1998 рр. у країнах Південно-Східної Азії, яка зго­дом поширилась на ослаблені трансформаційними процесами перехі­дні економіки, сягнувши, зрештою, своїм впливом і держав Латинсь­кої Америки.

Іншим видом валютно-фінансової кризи є криза світової валютної системи, яка виражається в неспроможності діючих міжнародних ме­ханізмів валютного регулювання належним чином забезпечити безпе­ребійне здійснення платіжно-розрахункових і капітальних операцій, а також потребі вироблення нових правил регламентації міжнародних валютних відносин.

Фінансово-економічні кризи мають глибинний характер, поєдну­ють у собі фінансову нестабільність з глибокими структурними дис- балансами в реальному секторі і супроводжуються значними спадами виробництва. Найбільш яскравим проявом такої нестабільності можна вважати кризу 2008-2009 рр., яка розпочалася у фінансовому секторі США і поширилася внаслідок високої його глобалізованості на інші країни, гостро вразивши їх виробничу сферу.

Різновидом фінансово-економічних криз виступають кризи зов­нішньої заборгованості, які мають не циклічний характер, а зумовлені структурними деформаціями в економіках країн, що розвиваються, набуваючи хронічно-перманентного характеру. Щоправда, висока зо­внішня заборгованість притаманна не лише слаборозвинутим країнам: цим недугом виявляються часто вражені також постсоціалістичні та

У міру розвитку кризи її наслідки стали проявлятися й в інших країнах. У жовтні 1997 р. на 7 % знизився індекс Доу Джонса і прак­тично паралельно впали котирування ринків, що розвиваються, євро-

Фінансові негаразди негативно позначились на діяльності реаль­ного сектора: обсяг ВВП (у постійних цінах) за 1998 р. знизився у Го­нконгу на 6,0, Індонезії -13,1, Південній Кореї - 6,9, Малайзії - 7,4, Філіпінах -0,6, Сінгапурі - 1,4, Таїланді - 10,5 .

Всі зазначені вище події створили те середовище, у якому все ча­стіше виникали сигнали про необхідність переоцінки основних меха­нізмів сучасної валютної системи та формування таких принципів її дії, які могли б запобігти глобальній фінансовій кризі. Проте відпові­дні механізми вчасно не були створені, і на зміну відносно сталому економічному зростанню світової економіки упродовж 1999-2007 рр. прийшла глибока фінансово-економічна криза наступних років.

Проблеми, що почалися влітку 2006 року в секторі високоризи- кованих іпотечних кредитів (класу яиЬргіте) в США, справили поту­жний негативний вплив на весь світовий фінансовий ринок. Інвестори відчули підвищення ризику, а зростання недовіри між учасниками ри­нку привело до кризи ліквідності у світовій фінансовій системі. Інвес­тори стали позбавлятися цінних паперів, певним чином пов'язаних з іпотекою. Кошти інвестиційних портфелів стали перерозподілятися на користь надійніших активів. У цих умовах одним з найбільш постра- ждалих від іпотечної кризи в США виявився світовий ринок сек'юритизації.

Проте глибинні причини розвитку кризових явищ у США коріни­лись у розбалансованому макроекономічному середовищі країни. Піс­ля незначної рецесії 2001 року, породженої терористичними напада­ми, американська економіка вступила на шлях відносної стабілізації з додатними темпами приросту реального ВВП. Однак великі бюджетні видатки на військову кампанію в Іраку та Афганістані спричинили значний дефіцит бюджету, що фінансувались шляхом державних за­позичень (табл. 2.4).

Інше джерело потенційної макроекономічної незбалансованості крилося у величезному дефіциті поточного рахунку платіжного бала­нсу, який досягнув у 2006 р. 804 млрд дол. і порівнянному з ВВП се­редньої країни. На покриття цього дефіциту залучались кошти таких країн-інвесторів, як Японія, Китай, нафтодобувних країн.

Фінансовий характер кризових явищ був зумовлений нечуваним досі у США здешевленням кредитів. З середини 1990-х pp. іпотечні кредити стали одержувати навіть ті позичальники, які раніше не мог­ли на це розраховувати через погану кредитну історію. У результаті на кінець 2006 р. на сектор високоризикованих іпотечних кредитів (класу subprime) припадало вже близько 14 % усіх іпотечних кредитів. Ще бли­зько 10 % припадало на сектор так званих пеаг-ргіте-кредупів, менш ри­зикованих ніж subprime, але за окремими критеріями все ж таки невід­повідних вимогам класу найменш ризикованих /ж/оте-кредитів.

Про перегрівання економіки США та досягнення циклічного піку в 2007 році засвідчила також підвищена інфляція на рівні 4,1 %. Збі­льшення через це Федеральною резервною системою дисконтної став­ки і, як наслідок, інших процентних ставок призвело до подорожчання кредитів, в тому числі й іпотечних. Обслуговування позичок попередніх років стало важким тягарем для пересічних позичальників, після чого почала наростати хвиля неплатоспроможності боржників.

Глобальне поширення американської нестабільності відбулось через значні масштаби фінансового сектора США, його глибоку інтег­рованість у світову фінансову систему. Країна тривалий період спо­живала 2/3 світових заощаджень; користуючись доларом як провід­ною резервною валютою, у великих обсягах рефінансувала свої бор­гові зобов'язання. Передавальним механізмом світового поширення кризи послужили цінні папери, емітовані з метою сек'юритизації внут­рішніх іпотечних кредитів, які вважались надійними інструментами для інвесторів з багатьох країн. Обсяг розміщення сек'юритизованих обліга­цій в США складав 8,6 трлн дол., або 65 % ВВП.

Кризові явища достатньо швидко перекинулися з американського на інші ринки. У Європейському Союзі після спаду ділової активності 2009 р. розпочалось пожвавлення економіки. Проте вже у 2010 р. вияви­лись економічно слабкі ланки європейської інтеграції: криза розбалансо- ваних державних фінансів внаслідок експансійної фіскальної політики гостро вразила економіку Греції, Іспанії, Португалії та Ірландії.

У країнах з ринками, що формуються, ознаки нестабільності ви­явились насамперед у банківському секторі, оскільки фондові ринки тут залишаються слаборозвинутими. Серія банкрутств комерційних банків, відтік іноземного капіталу та падіння курсів національних ва­лют - ось перші удари кризи в цих країнах. За ними відбулись різкі спади реального ВВП, істотне скорочення обсягів міжнародної торгів­лі, відчутне підвищення безробіття.

Крім того, за багатьма фінан­совими інструментами відбулось виняткове розширення спреду між ціною продажу і придбання.

Потрясіння на фінансовому ринку, яке за своїм масштабом пере­вершило усі попередні шоки протягом десятиліть, мало значні негати­вні наслідки для реальної економіки. Існувала також небезпека, що фінансова криза у поєднанні із найпомітнішим уповільненням еконо­мічного зростання у світі за останні півстоліття призведе до неконтро- льованого падіння економік.

Пояснюючи причини фінансових криз, окремі автори називають багато чинників, які їх викликають і які належать до різних соціально-економічних та інших сфер. Тому потрібне їх наукове групуванняза певними ознаками. Таке групування запропонували деякі економісти.Найдетальніше його розробив В. А. Ковальов і навів у вищевказаній статті О. І. Барановський.

Автор ділить причини фінансових криз на макроекономічні, фінансові, грошово-кредитні та валютні; глобалізаційні; надзвичайні; специфічні, що пов’язані з країнами, які розвиваються; психологічні і ті, що пов’язані з помилками у проведенні економічної політики.

Віддаючи належне такій класифікації, вкажемо на окремі її недоліки. Так, у ній не розмежовано макроекономічних, фінансових, грошово-кредитних та валютних причин, а специфічні проблеми країн, що розвиваються, прямо не пов’язані із виникненням фінансових криз.

Чинники, що викликають фінансові кризи, доцільно розділити на ті, що належать до фізичної економіки і фінансово-грошової сфери, а також на внутрішні і зовнішні, об’єктивні і суб’єктивні.

Для глибшого з’ясування сутності фінансових криз потрібно зважати на те, що сучасна економіка складається із фізичної економіки (сектор нефінансових корпорацій у СНР) і грошово-фінансової системи, серцевиною якої є сектор фінансових корпорацій у СНР. Фізична економіка має вартісну і грошову форми, що зумовлює існування грошово-фінансової системи в національній економіці. Ця система є необхідною умовою функціонуванняринкової економіки, вартісним відображенням реальних процесів виробництва, інвестування,споживання, засобом прийняття раціональних управлінських рішень суб’єктами господарювання.

До грошово-фінансової системи входять: центральний банк, комерційні банки і небанківські фінансово-кредитні установи, державний бюджет і позабюджетні фонди, фондові та валютні біржі, інвестиційні посередники, фінансові ринки, валютні курси.

Грошово-фінансова система обслуговує фізичну економіку, є порівняно самостійною, має власні закономірності розвитку. Вона взаємодіє з фізичною економікою. Якщо ця система та її окремі елементи відповідають потребам фізичної економіки, то вона стимулює розвиток останньої.

І навпаки, якщо ця відповідність порушується, починаються негативні явища в обох сферах, зокрема фінансові кризи. Чинники, які викликають диспропорції між обома сферами, виникають всередині цих сфер і змінюються під впливом розвитку економіки. У сфері фізичної економіки – це поява нових технологій, нових продуктів, структурні диспропорції, неефективне використання ресурсів тощо. Все це змінює дохідність у різних галузях економіки, викликає міжгалузевий перелив капіталу і, за певних умов, може призвести до фінансових криз.

Причини фінансових криз можуть виникати і в самій грошово-фінансовій системі. Такими збудниками можуть бути нестабільність банківської системи країн, наростання частки сумнівних кредитів, посилення інфляції, завищений валютний курс, високі темпи девальвації валюти, зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, дефіциту платіжного балансу, доларизація економіки, наростання кількості високоризикованих цінних паперів, особливо деривативів на фондовому ринку.

Існують міжнародні чинники фінансових криз, до яких належать неконтрольований Рух міжнародного спекулятивногокапіталу, валютні війни, зміни міжнародної конкурентоздатності країн.

Причинами фінансових криз можуть бути і суб’єктивні чинники – помилки у економічнійполітиці уряду, а також нераціональні очікування бізнесу.

Фінансову кризу можуть викликати різні збудники, які визрівають в країні в конкретному внутрішньому і зовнішньому соціально-економічному середовищі. Тому вони мають індивідуальні ознаки і їх важко прогнозувати.

Фінансова криза – складне явище. Тому важливо його правильно ідентифікувати. Зазвичай кризою називають конкретні форми її прояву в тій чи іншій ланці грошово-фінансової системи. Так, монетаристи називають фінансову кризу кризою банківської системи, коли настає крах великого

банку, банківська паніка, неповернення депозитів, падає довіра до комерційних банків. Фінансовою кризою називають також ситуацію, коли центральний банк втрачає валютні резерви і не може обслуговувати внутрішній борг, різко наростає дефіцит державного бюджету, виникає паніка на фондовому ринку, різко падає вартість національної валюти і виникає гіперінфляція.

Глибше визначення сутності фінансової кризи, яке подають в своїх працях зарубіжні і вітчизняні економісти, зводиться до такого: фінансова криза – це різке погіршення стану фінансової системи, внаслідок чого ускладнюється або унеможливлюється виконання нею своїх функцій в економіці.

Ідентифікація фінансової кризи передбачає врахування фактора її наслідків. Такими наслідками здебільшого є: зменшення експорту, зниження цін на нерухомість та акції, різке зменшення обсягу кредитування, падіння обсягу ВВП. Ціна кризи може бути дуже високою.

Фінансова криза може охоплювати всю грошово-фінансову систему або її окремі ланки. Відповідно, розрізняють загальну фінансову кризу, банківську кризу, кредитну кризу, фондову,бюджетну, боргову, валютну тощо.

Причини фінансових криз, їх збудники визрівають у різних сферах економіки і пов’язані,переважно, структурними та іншими змінами в процесі її розвитку. Проте для виникнення кризив країні має скластись відповідна ситуація, а збудники – досягти певної сили. Появі фінансових криз сприяють економічна і політична нестабільність, зниження конкурентоспроможності країни, корупція, економічний застій тощо. Будь-яка причина (збудник) фінансової кризи викликає реальну кризу через відповідний економічний механізм. Цей механізм являє собою причинно-наслідкові зв’язки між економічними змінними, які виникають одна за одною, і закінчуються кризою. Кожен збудник здебільшого задіює певний специфічний економічний механізм. Історія останніх фінансових криз свідчить, що в багатьох країнах їхньою причиною булла поява нових інноваційних продуктів, технологій або різке зростання попиту на нерухомість.

Наслідком цього є підвищення дохідності в галузях їх виробництва, що викликає міжгалузевий

перелив капіталу. Капітал і кредит швидко напливають у високодохідні галузі, зумовлюючи спекулятивний бум і оптимістичні настрої, комерційні банки розширюють високоризикові операції, що послаблює банківську систему.

Сучасні монетаристи, як зазначено вище, пов’язують фінансові кризи з кризою банківської системи. На їхню думку, коли банківська система послаблюється, окремі банки можуть опинитися під загрозою банкрутства або збанкрутувати. Це викликає банківську паніку. Клієнти, які неспроможні відрізнити банки, яким загрожує банкрутство, від надійних, масово забирають свої депозити. В результаті обов’язкові резерви банків скорочуються, що ставить під загрозу нормальнее функціонування усієї банківської системи. Зазнають втрат і банки, які працюють стабільно, оскільки за забезпеченням ліквідністю знецінюються їх активи. Для подолання фінансової кризи монетаристи рекомендують центральним банкам підтримувати ліквідністю платоспроможні банки, які опинились в небезпеці. Така рекомендація була, зокрема, обґрунтована американським економістом А. Шварц [4, 11-40].