3.Чинники та наслідки глобалізації світових фінансів

Одним з найважливіших чинників формування глобального фінансового середовища стала інтернаціоналізація світового господарського життя. Інтенсифікація економічних зв’язків між країнами, національними компаніями та активізація міжнародного виробництва ТНК потребували нового фінансового середовища. Це викликало, по-перше, якісні перетворення в міжнародних валютно-кредитних відносинах; по-друге, переплетіння та доповнення національних ринків позичкових капіталів; по-третє, інтеграцію та глобалізацію фондових ринків; по-четверте, величезні темпи зростання міжнародних банківських операцій, створення всесвітньої мережі філій транснаціональних банків. [24] Другим чинником, що зумовив глобалізацію світових фінансів, стало активне поширення науково-технічних досягнень. Комп’ютеризація фінансової сфери, динамічний прогрес телекомунікацій привели до форсованого розвитку світової фінансової системи. Поширення новітніх технологій викликало справжню „банківську революцію”. Воно дало змогу значно підвищити якість обробки фінансової інформації, забезпечити надзвичайну швидкість здійснення міжнародних операцій та переміщення ресурсів між окремими сегментами фінансового ринку. Технічні вдосконалення у сфері електронного зв’язку знизили вартість виконання міжнародних трансакцій. Електронні платежі витіснили чеки як головний засіб платежу. Інформаційна революція на базі мікроелектроніки викликала перетворення широкого спектра банківських послуг, дала змогу ефективно впроваджувати новітні фінансові інструменти та забезпечити транснаціональний характер банківської діяльності. Це відкрило можливості для надзвичайного зростання обсягу міжнародних фінансових трансакцій, пришвидшило транскордонні потоки капіталу.

Третім чинником глобалізації сучасного фінансового середовища стала лібералізація міжнародних валютно-кредитних відносин та фінансових ринків. Тенденція до зменшення втручання держави у фінанси проявилася в останні десятиріччя в різних за рівнем розвитку групах країн. Це стосується і промислово розвинених країн з ринковою економікою (передусім США, Японії, Великобританії), і країн що розвиваються (наприклад нових індустріальних країн Азії або латиноамериканських країн), і країн з перехідною економікою. Фінансова конкуренція між країнами посилює тенденцію лібералізації. Цей процес охоплює, по-перше, дедалі більшу кількість країн, які переглядають свої режими системи міжнародних економічних відносин, відмовляються від протекціонізму та жорстких заходів регулювання світогосподарських зв’язків. По-друге, він поширюється на нові, складніші сфери економічних відносин (від товарних ринків до ринків послуг, капіталів, фондових ринків. Свідченням цього є підписання країнами-членами СОТ угоди про лібералізацію з 1999 р. ринку фінансових послуг, поступове зменшення бар’єрів на ринках позичкових капіталів. За останнє десятиріччя уряди багатьох промислово розвинених країн значно зменшили своє втручання в операції на внутрішніх фінансових ринках. У Великобританії, наприклад, було послаблено контроль над ринком капіталу, проведено суттєву реформу ринку акцій, у Японії здійснено серйозні кроки з лібералізації ринку іноземної валюти та внутрішнього фінансового ринку. Перегулювання ринку капіталу дало можливість власникам фінансових активів швидко переводити їх з однієї країни в іншу і, таким чином, оперувати по суті у глобальному фінансовому середовищі. Четвертим чинником процесу глобалізації світових фінансів стало зростання інтеграції національних ринків грошей та капіталу. Прискорення темпів такої інтеграції, своєю чергою також зумовлених процесами інтернаціоналізації, інформаційної революції та лібералізації, поступово дало нову якість – виникла глобальна фінансова архітектура. прогресуюче взаємо переплетіння національних фінансових ринків, зменшення бар’єрів між внутрішніми та міжнародними фінансовими ринками дало змогу величезним ресурсам грошей та капіталу вільно рухатися між різними сегментами світової фінансової системи. В результаті обсяг транскордонних фінансових трансакцій сягнув небачених масштабів. Отже, на завершення, виділимо основні чинники глобалізації світових фінансів: інтернаціоналізація світового господарського життя, поширення науково-технічних досягнень, лібералізація міжнародних валютно-кредитних відносин та фінансових ринків, зростання інтеграції національних ринків грошей та капіталу.[24]

Головне протиріччя глобальної економічної системи пов’язане з формуванням в рамках провідних західних держав замкненої господарської системи. Цей процес можна прослідкувати за такими напрямками: 1) концентрація в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства; 2) зосередження основних торговельних потоків в межах співдружності розвинених держав; 3) замикання інвестиційних потоків та 4) спрямованість міграційних потоків з країн “третього світу” в розвинені регіони планети.

Глобалізація явище відносно молоде, яке стало можливим завдяки над швидкому прогресу та розповсюдженню телекомунікацій, комп’ютерної техніки та технологій й всесвітній інформатизації. В той же час за досить короткий термін вона стала вирішальним фактором розвитку та поширення економічних відносин між країнами, зробила їх економіки спів залежними, лягла в основу процесів транс націоналізації товарних та фінансових ринків, створила небачені досі можливості для міжнародного бізнесу.

Новітні процеси, що відбуваються останнім часом, у світовому господарстві особливо виразно проявилися у фінансовому секторі. Ми маємо на увазі те, що фінансові сегменти такі, як фінансові ринки, банківська справа, управління фінансовою діяльністю корпорацій, портфельне інвестування раніше чітко відокремлювалися, дедалі більше інтегруються внаслідок уведення нових фінансових інструментів, інноваційних фінансових технологій та багатогранного підходу до прийняття рішень із питань фінансового менеджменту.

Змінам піддається й саме фінансове середовище. Основними ознаками трансформаційних процесів фінансового простору є:

1. – посилення концентрації капіталу у світових фінансових центрах;

2. – постійна інтенсифікація розвитку глобальної мережі Інтернет - торгівлі та розрахунків;

3. – зростання ринку євровалют;

4. – розвиток спільного європейського ринку;

5. – зростання ролі ТНК та ТНБ;

6. – перетворення традиційної банківської діяльності у бік створення трансформованого та сфокусованого універсального банку на основі появи таких основних сфер (напрямів діяльності), як роздрібний банківський бізнес, обслуговування приватних осіб, оптовий банківський бізнес;

7. – посилення руху міжнародних капіталів;

1. – тенденції щодо усунення країнами національних фінансових та торгівельних обмежень та ін.

За рівнем глобалізації фінансова сфера сьогодні випереджає всі сфери реальної економіки. За словами швейцарського фахівця фінансово-кредитної сфери Х.У. Дьоріга, - глобалізація фінансів передбачає сприйняття єдиного ринку як жорсткого полігону, який не допускає емоцій при розміщенні капіталу, та що створює сприятливі можливості для інвестування у будь-якій країні [8, c. 349].

Проте, незважаючи на динамізм сучасної фінансової сфери її розвиток в останні роки яскраво демонструє її залежність від тенденцій розвитку світової національних економічних систем, від змін у природі економічних відносин особливості складників фінансового середовища (рис.1).

Підтвердженням цього є той факт, що більшість найпотужніших банків належить США, Великій Британії та Японії (близько 80% світового обсягу капіталу) – безперечним світовим лідерам. При цьому, перебіг процесу глобалізації стає потенційним джерелом ризиків, проблем і конфліктів. Інтеграція фінансових ринків підвищує ризик системних збоїв у кожній окремій країні і в регіоні загалом. За цих умов більшість держав, що розвиваються

виявляються залежними від коливань світової фінансової кон’юнктури. Проблема полягає в тому, щоб використати позитивний потенціал фінансової глобалізації і звести до мінімуму пов’язані з нею ризики для національних економік. Серед таких ризиків найвагомішими на наш погляд є:

1. – фінансова глобалізація розмиває основні економічні функції держави, зменшуючи тим самим можливість держави впливати на стан власних фінансових ринків;

2. – можливість дестабілізації світового фінансового ринку, є реальною загрозою для слаборозвинутих економік та таких які розвиваються;

3. – переорієнтація фінансових потоків у спекулятивно-фінансову і торгово-посередницьку сфери;

4. – глобалізація фінансового ринку призводить до порушення залежності між динамікою ВВП та зростанням грошової маси, а отже здатна викликати інфляційні явища, і поставити під загрозу всі монетарні спроби регулювання економіки;

5. – прискорення процесу відриву валютно-фінансової сфери від реального сектору економіки.

Фінансова глобалізація як багатогранне явище справляє неодна­ковий вплив на різні групи країн. Оцінки її наслідків часто виявля­ються діаметрально протилежними, що цілком закономірно у форму­ванні ставлення до складного соціально-економічного явища. Загаль­не ставлення до процесів фінансової глобалізації різне - від позитив­ного, згідно з яким фінансова глобалізація створює численні вигоди, до негативного, відповідно до якого вигоди фінансової глобалізації привласнює невелика кількість економічно розвинених країн, а дл_я країн, що розвиваються, глобалізація має наслідком підвищення зале­жності від світових фінансових ринків.

Основна проблема, породжена процесами фінансової глобаліза­ції, пов'язана з тим, що архітектура глобального фінансового ринку надзвичайно ускладнилася, що посилює загальну нестабільність ціп непростої системи, підвищує ризики та ймовірність розвитку загроз для економічної безпеки країн. Особливо важливого значення набуває підвищення нестабільності фінансового ринку і збільшення ризиків та загроз для економіки країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою, оскільки їх фінансові системи мають підвищену залеж­ність від глобального фінансового ринку.

Об'єктивно ставлячись до проблем фінансової глобалізації, слід окремо визначити її позитивні та негативні сторони та, наскільки мо­жливо, зважити ефект різновекторного впливу на світову економіку та її окремі складові.

Основним позитивним результатом фінансово-глобалізаційних процесів виступає підвищення темпів економічного зростання країн, які поряд з внутрішніми ресурсами додатково залучають капітал на міжнародних ринках. Природно, що економіки капіталодефіцитного типу в такому разі нарощують свій виробничий потенціал, створюючи додаткові виробничі потужності та підвищуючи продуктивність виро­бничих факторів шляхом запровадження нових технологій.

Відповідно до сучасних теорій економічного зростання нестача внутрішніх заощаджень компенсується за рахунок зовнішніх джерел. За системою національних рахунків від'ємне сальдо поточного рахун­ку платіжного балансу країни означає, шо вона виступає чистим дебі­тором, тобто покриває дефіцит коштів за поточними операціями над­ходженням валюти по фінансовому рахунку.

Ще одним наслідком фінансової глобалізації є загострення між- а дної фінансової конкуренції, що веде до поглиблення міжнарод­ної спеціалізації окремих країн, міжнародних фінансових центрів та транснаціональних фінансових установ на наданні певних фінансо­вих послуг, а це стимулює, у свою чергу, зростання виробництва, зни­ження вартості ресурсів та послуг не тільки на національному, але і на світовому рівні. У процесі фінансової конкуренції використовуються здебільшого вартісні засоби тиску на конкурента - ціна продукції та ресурсів, процент, розмір заробітної плати або комісійного відшкоду­вання, курсове співвідношення валют чи різниця в податковому нава­нтаженні в окремих країнах.

Поряд з вигодами фінансової глобалізації одночасно слід відзна­чити ті ризики, які виникають в результаті дефрагментації світового фінансового ринку.

Серед недоліків фінансової глобалізації фахівці наголошують на асиметричності її результатів для різних груп країн. Одна з основних проблем пов'язана з питанням, хто саме виграє від глобалізації. Фак­тично основну частину переваг одержують багаті країни або індивіди. Несправедливий розподіл благ від глобалізації породжує загрозу конфліктів на регіональному, національному та інтернаціонально, му рівнях. Питання розподілу переваг є одним із найважливіших процесі глобалізації світових фінансів. Багато аналітиків сходяться на думці, що розвинуті країни та міжнародні фінансові організації сформу. вали "боргову кабалу" для країн, що розвиваються. За даними Світового банку, щорічні виплати країн, що розвиваються, лише за державним та гарантованим державою боргом стрімко зростали в останні десятиліття становлячи у 1970 році 6,9 млрд дол., у 1980 році - 70,3, у 1990 році - 86,7, у 2000 році - 121,5, а в 2009 році - 176,5 млрд дол.

Безумовним викликом глобалізації є нестабільність світової фі­нансової системи. Це коло проблем пов'язане з потенційною регі­ональною або глобальною нестабільністю через глибоку взаємозале­жність національних фінансових систем на світовому рівні. Локальні економічні коливання або кризи в одній країні можуть мати регіона­льні або навіть глобальні наслідки. Така можливість носить не тільки теоретичний характер, а є цілком реальною, що підтверджує фінан­сова криза в Азії, яка почалася влітку 1997 р. у Таїланді, а потім пе­рекинулася на інші країни Південно-Східної Азії, згодом дійшовши до Південної Кореї та країн інших континентів. Ще більш серйозним проявом такої нестабільності стала започаткована у США криза іпоте­чного ринку 2006-2007 рр. Подібні явища свідчать про підвищену вразливість взаємозалежних фінансових систем.

Світовий спад або депресія здатні розірвати взаємні зв'язки і за­лежності, створені в ході глобалізації, як це відбулося в часи фінансо- во-економічної кризи у США. Результатом може стати економічний конфлікт з загрозою перетворення в економічну війну або навіть військову сутичку.

Ще одним наслідком глобалізації є зниження регуляторної ролі національних держав при посиленні значення наднаціональних утво­рень та впливу ТНК.

Протягом століть національні фінансові системи функціонували переважно всередині країн і контролювалися державними структура­ми. Але зараз, коли склалася світова фінансова система, національні держави зі своїми регулюючими механізмами стали немов би ост­ровами в глобальному фінансовому океані. Сьогодні окремі країни неспроможні поодинці не тільки регулювати, але й контролювати в колишніх масштабах свою внутрішню фінансову сферу. Фінансові |кризи поширюються подібно ланцюговій реакції, зачіпаючи велику кількість держав.

Іншою, не менш болючою проблемою сучасної фінансової глоба­лізації є зростання світової заборгованості країн за зовнішніми запо­зиченнями. Підвищення доступності міжнародних позикових коштів для використання у внутрішній економіці дало змогу країнам з ринка­ми, що формуються, залучати додаткові ресурси з метою задоволення потреб національного господарства. Відтак прикметною тенденцією останнього часу стало зростання зовнішньої заборгованості у світі.

Фінансова глобалізація супроводжується значним поширенням використання офшорних зон у міжнародному бізнесі. У дрібних ост­рівних державах на зразок Багамських, Кайманових, Бермудських ос­тровів, Нових Гебрідів, тихоокеанської Полінезії, Мен, Кіпру та інших не лише ховаються від національного і міжнародного контролю бли­зько 7 трлн дол. неоподаткованих коштів, але й активно відмиваються гроші, зароблені злочинним шляхом, формуються фонди для фінансу­вання міжнародного тероризму.

Міжнародне співтовариство добре усвідомлює загрози, що вихо­дять з так званих "податкових гаваней". За підсумками зустрічі глав великої двадцятки в квітні 2009 р., президент Франції Н. Саркозі зая­вив, що в ході роботи саміту "великої двадцятки" її учасники дійшли згоди відносно питання "податкових гаваней". "Двадцятка" передба­чає цілий ряд санкцій проти офшорних зон. Цей список охоплює ши­рокий їх перелік - від заходів адміністративного характеру до міжна­родної заборони на вкладення коштів в банки низки країн, внесених У "чорний список".