2. Поглиблення асиметрії фінансової глобалізації

Стихійні процеси глобалізації не перетворюють світову економіку в інтегральне ціле, а, навпаки, посилюють її диспропорції. Диспропорції світового розвитку і передусім нерівномірність розвитку Центру та Периферії виявилися в найчутливішій сфері – сфері кредиту та фінансів. Такий перекіс цього механізму зумовлено двома причинами. По-перше, високими, за історичними мірками, лавиноподібними темпами зростання міжнародних фінансових операцій, що набагато випереджають зростання світової торгівлі товарами. Становище ускладнюється, по-друге, тим, що коли міжнародна торгівля (навіть з урахуванням того, що дедалі більша частина припадає на внутрішні канали глобальних корпорацій) усе ж більшою чи меншою мірою контролюється національними державами, то фінансові потоки майже цілковито вийшли з

під такого контролю.

Збільшується контраст між високорозвинутим центром, у якому проживає менше 1/6 населення, і Периферією, у якій концентрується основна маса населення всієї планети. Від середини 70-х років ХІХ ст. поряд із товарним експортом великого значення набуває вивезення капіталу. Його переливи з країни в країну стали одним із головних факторів світового економічного розвитку. В останній чверті ХІХ ст. обороти міжнародної торгівлі збільшились у 2,1 разу, а іноземні капіталовкладення – у 2,3 разу. У 1900–1913 рр. світове виробництво виросло більше, ніж на 40 %, фізичні обороти світової торгівлі на 62 %, а обсяги іноземних капіталовкладень подвоїлися. За кордоном інвестувалася значно більша частка заощаджень розвиненої Європи, ніж наприкінці ХХ ст. Інвестиційна хвиля набирає силу: вивезення капіталу у 1883 р. дорівнювало 4,7 % світового товарного експорту, у 1890 р. –Закордонні капіталовкладення у 1883–1913 рр. відігравали набагато значнішу роль в економіці, ніж у період повоєнного «економічного дива» до 1973 р. «Велика епоха» міжнародних запозичень закінчилась у 1913 р.Тенденція до глобалізації особливо стала відчутною із середини 1980-х років, зокрема у сфері Глобалізація впливає не лише на процес залучення іноземних фінансових ресурсів. Так, позиції країн, що розвиваються, у світовій торгівлі, а також швидкість і структура зростання світової економіки досить сильно впливають на їх потребу в іноземному капіталі, оскільки ці позики є одним із важливих факторів, які визначають обсяг

валютних доходів і витрат. Тому асиметрія і дисбаланси у торгових відносинах можуть спричинити невідповідність між потребою в іноземних фінансових ресурсах і їх наявністю – так званий ефект інвестиційної напруженості.

Фінансова глобалізація впливає на зростання у два способи:

• за рахунок підвищення глобальної пропозиції капіталу;

• через стимулювання розвитку національної фінансової системи, що підвищує ефективність розподілу ресурсів, створює нові фінансові інструменти та покращує якість банківських послуг.

За прогнозними оцінками, середньорічні темпи збільшення міжнародного ринку капіталу коливатимуться в діапазоні від 10 до 15 %, а його обсяг у періоді до 2015 р. з 4,2 до 8 разів

(табл. 2).

Поглиблення інтернаціоналізації у фінансовій сфері, зміцнення зв’язків між основними фінансовими центрами світу стали основою так званої фінансової революції.

Ключові елементи фінансової революції

• поглиблення міжнародної фінансової інтеграції,

• формування системи міжнародних фінансових інститутів.

• швидкий розвиток фінансових інновацій .

1. Провідні країни світу – США, Великобританія, Японія значно послабили державний контроль щодо руху капіталу. Великобританія зняла цей контроль у 1979р., а у 1986р. у країні було проведено реформування ринку акцій – так званий “великий шок”. США у 80-ті роки, а Японія у 1986 р. розпочала лібералізацію внутрішніх фінансових ринків. Наслідком стало значне розширення фінансових ринків цих країн, посилення взаємопроникнення та взаємопереплетіння національних фінансових капіталів, які почали більш вільно пересуватися з внутрішніх ринків на світові і навпаки.

2. Особливого значення набуло формування системи міжнародних фінансових інститутів, серед яких організаціями світового рівня є спеціалізовані інститути ООН – Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), регіональні фінансові інститути, що виникли внаслідок завоювання політичної незалежності країнами “третього світу” і необхідністю вирішення їх економічних проблем.

3. Міжнародна фінансова інтеграція спричинила глибокі якісні зміни у фінансових технологіях. З’явились нові фінансові інструменти. Прискорення потоків капіталів відбувається також завдяки запровадженню новітніх технологій у галузі телекомунікацій.

Фінансова інновація — це створення нових фінансових інструментів та технологій.

Нові фінансові технології — це інвестиційні фонди відкритого типу, що вкладають кошти тільки в короткострокові зобов’язання грошового ринку; банківські автомати (автомати, що виконують різні банківські операції); похідні цінні папери і т п.

Нові (відносно) фінансові інструменти - це євродоларові депозитні сертифікати, єврооблігації з нульовим купоном, синдиковані кредити в євровалюті, ставка проценту, квоти та короткострокові зобов’язання зі змінним процентом.

Фінансовий інжиніринг (близько 1991р. з’явився цей термін) – це розвиток та творче застосування фінансових технологій для розв’язання фінансових проблем та використання фінансових можливостей.

Фінансова криза показала, що ситуацію ускладнюють небезпеки подальшого порушення макроекономічного балансу, які висувають інші принципове в регулятивному відношенні питання: що з негативних факторів є первісним. Або це — вибухонебезпечні зовнішні боргові нагромадження, експортна незабезпеченість фінансових зобов’язань по відношенню до валютних інструментів та інститутів, або навпаки, скоріше — це порушення балансу на валютних біржах, які можуть спричинитися до погіршення стану на біржах фондових, в реальному векторі взагалі, об’єктивно унеможливлюючи таким чином своєчасне повернення боргів закордонним кредиторам та підриваючи довіру потенційних прямих інвесторів до країни.

Дійсними господарями глобального фінансового простору висту­пають транснаціональні компанії і банки. ТНК ведуть виробничу, збу­тову і дослідницьку діяльність в масштабі всього світового ринку, водночас забезпечуючи інтенсивний транскордонний рух фінансових ресурсів. ТНК контролюють від 1/3 світового промислового виробни­цтва, 2/3 міжнародної торгівлі, внутрішньофірмові поставки в рамках ТНК забезпечують 2/5 світових потоків товарів і послуг, 4/5 світового банку патентів і ліцензій. У 1999 р. обсяг експорту та імпорту прямих, портфельних та інших інвестицій досяг 22,6 % світового ВВП. Під ко­нтролем ТНК перебуває 90 % світового ринку кави, пшениці, кукуру­дзи, лісоматеріалів, тютюну, джуту, залізняку, 85 % ринку міді і бок­ситів, 80 % чаю та олова, 75 % бананів, натурального каучуку і сирої нафти. ТНК переносять за кордон вже не товар, а сам процес вкладання Проте 70 % всіх ' рдонних інвестицій контролюють всього 85 компаній США, Захі­дної Європи та Японії.

Якщо ТНК панують на світовому фінансовому ринку, то транс- _наиіональні банки виступають господарями фінансового ринку. ТНБ _не дише підтримують кореспондентські рахунки в банках-партнерах з різних країн, але й мають за кордоном дочірні банківські установи, ві­дкривають власні філії. Лише за десятиліття 1995-2005 рр. частка ба­нківських активів іноземного походження зросла з 15,2 до 22,8% Особливо активно проникав іноземний банківський капітал на терени Східної Європи та Латинської Америки, де його частка зро­сла відповідно на 33,3 та 19,7 відсоткових пункта. На загальному тлі міжнародної експансії транснаціональних банків вирізняються лише африканські країни, які не приваблюють іноземні банківські установи, оскільки їх присутність тут навіть знизилась упродовж зазначеного десятиліття. Відносно замкненими залишаються банківські системи азіатських країн, де іноземні активи зростають повільно, особливо це стосується держав Центральної Азії, де частка іноземних активів за­лишалась на рівні 2 %.

Міжнародні фінансові організації залучають до глобальної співпраці усі групи країн, формують сталі системні зв'язки між ними, які часто виходять за межі суто валютно-фінансових і розвиваються як еконо­мічні в цілому.

Сучасна система міжнародних організацій нараховує понад 4 ти­сячі інститутів, з яких понад 100 - міжнародні організації, тією чи ін­шою мірою залучені до обговорення та регулювання глобальних еко­номічних проблем. Вони відрізняються за своїм складом, розміром, функціями та ступенем впливу на міжнародну економіку та економіку окремих країн світу.

Невід'ємною формою фінансової глобалізації є також стандарти­зація національної фінансової звітності на засадах міжнародно визна­них вимог. Причому стандартизація статистичних даних різних країн відбувається за ініціативою МВФ, тоді як спільні вимоги до бухгал­терського обліку для суб'єктів господарювання розробляє і запрова­джує Рада з міжнародних стандартів.

Спеціальний стандарт поширення даних (Special Data Dissemination Standard) був ухвалений МВФ у березні 1996 р. для ви­світлення економічних і фінансових показників країн-членів МВФ. Надання даних зі статистики країни відповідно до вимог стандарту МВФ має на меті покращення макроекономічної політики і функціо­нування фінансових ринків. Спеціальний стандарт поширення даних визначає параметри даних (охоплення, періодичність, своєчасність), параметри доступу, достовірності, якості. Приєднання країни до Спе­ціального стандарту поширення даних є добровільним. Країна, що приєдналася до стандарту МВФ, має дотримуватися методів поши­рення даних зі статистики, встановлених МВФ.

Для забезпечення узагальнення даних бухгалтерської звітності підприємств 29 червня 1973 р. створено Комітет з міжнародних стан­дартів бухгалтерського обліку (International Accounting Standards Committee), який у 2001 p. змінив свою назву на Раду з міжнародних стандартів бухглтерського обліку (International Accounting Standards Починаючи з 2001 року, орієнтуватися на міжнародні стандарти очали близько 120 країн світу (2006 р. - Китай, 2007 - Бразилія, Ка- ада Чилі, Індія, Японія та Корея, 2008 - Ізраїль, Малайзія та Мекси­ка) Крім того, у 2006 р. було підписано Меморандум із взаєморозу­міння для продовження зближення між європейськими та американсь­кими стандартами обліку і звітності (Memorandum of Understanding for advancing convergence oflFRSs and US GAAP).

Фінансова глобалізація справляє істотний вплив на сучасні нова­ції в монетарно-банківській сфері. Під її дією відбувається інституційно-функціональне зближення монетарних стратегій різних країн світу, уніфікується підхід до вибору пріоритетних завдань та методів їх досягнення центральними банками, посилюється роль наднаціона­льного регулювання глобального грошово-кредитного ринку з боку міжнародних валютно-фінансових інституцій. Центральні банки пос­тупово переходять від короткострокового антиінфляційного регулю­вання національних економік до середньострокової стратегії форму­вання і реалізації грошово-кредитної політики. У практиці монетарно­го регулювання існують три основні стратегії: 1) таргетування моне­тарних агрегатів; 2) таргетування обмінного курсу і 3) таргетування інфляції. Кожна зі стратегій концентрує увагу монетарної влади на пі­дтриманні у контрольованому стані (таргетуванні) певного параметра монетарної політики - відповідно обсягу і структури грошової маси, рівня і динаміки обмінного курсу національної валюти і темпів інфля­ції. Останнім часом все більшого поширення набуває стратегія інфля­ційного таргетування, за якою центральний банк націлює свою полі­тику на досягнення провідного індикатора - підтримання інфляції на заздалегідь визначеному рівні.