Тема 2 Глобалізація світового фінансового середовища. Світові фінансові кризи План

1. Фінансова глобалізація.

2. Поглиблення асиметрії фінансової глобалізації

3. Чинники та нслідки глобалізації світових фінансів

4. Фінансові кризи, аналіз причин та механізми їх прояву

5. Міжнародне регулювання глобальних проблем.

Фінансова глобалізація є складовою економічної глобалізації. Вона являє собою ключовий процес розвитку світової економіки кінця XX- початку XX століття, наслідком якого стала нова якість еконо­мічних зв'язків між суб'єктами глобальної системи. Цей процес досі не мав аналогів в економічній історії. Таким же новим явищем є і сформований глобальний фінансовий ринок.

Фінансова глобалізація знаменує собою зростаючу фінансову єд­ність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу.

Більшість вітчизняних і зарубіжних фахівців вважають економіч­ну, і в тому числі фінансову, глобалізацію притаманною останній чве­рті XX століття. Проте чимало її ознак існувало і в попередні періоди. Так, світова валютна система на основі золотого стандарту сформува­лась ще всередині XIX століття, трансформуючись у золотодевізну та девізну впродовж усього XX століття.

Рушійною силою фінансової глобалізації виступають транснаціо­нальні компанії (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ). В межах ТНК і ТНБ складається широка мережа виробничих, науково-технічних, тор­говельних і фінансових ділових зв'язків, що ґрунтуються на контракт­ній системі відносин. Потужна хвиля злиттів і поглинань, що проко­тилась серед ТНК і ТНБ у 90-ті роки минулого століття та під час фі­нансово-економічної кризи 2007-2009 рр., ще більше посилила їх вплив у світі. Національним державам доводиться все більше рахува­тися з ними як з потужними партнерами, а іноді і суперниками, при впливі на національну економіку.

Фінансова глобалізація проявляється у стрімкому зростанні фі­нансових ринків, випереджальному розвитку фінансової сфери порів­няно з реальним сектором світової економіки.

Вимірювання рівня глобалізованості фінансових ринків, фінансо­вих систем окремих країн та світового господарства в цілому спира­ється на два підходи: по-перше, фінансова глобалізація є складовою загального глобалізаційного процесу і для її вимірювання використо­вується індекс глобалізації; по-друге, використовуються специфічні показники глобалізованості фінансової сфери.

До переліку найбільш відомих узагальнюючих показників нале­жать Індекс Глобалізації А. Т. Керні (А.Т. Kearney's Globalization Index), що регулярно публікується американським журналом "Foreign Policy", та G-індекс Дослідницького центру світових ринків. Деталь­ніше зупинимось на першому з них, оскільки він охоплює широке ко­ло індикаторів глобалізації фінансових ринків та потоків.

Індекс Глобалізації (Globalization Index) розраховується для 72 країн (до 2006 р. - для 62), на які припадає понад 97 % світового ВВП і 88 % населення світу. Розрахунок ведеться за 14 показниками - дані про торгівлю, прямі та портфельні іноземні інвестиції, кредити, масштаби міжнародного туризму, обсяги телефонного трафіку, пер­сональних грошових переказів, чисельність користувачів Інтернетом та кількість комп'ютерів, підключених до глобальної мережі.

Для кожної країни індекс глобалізації розраховується як сума чо­тирьох складових:

1. "економічна інтеграція" - торгівля, іноземні приватні прямі й портфельні інвестиції, інвестиційні доходи та платежі;

2. "особисті зв'язки" - переміщення людей за кордон та з-за кордону, міжнародні телефонні розмови, перекази та інші особисті контакти;

3. "політична залученість" - членство в міжнародних організаціях, наявність зарубіжних посольств тощо;

4. "технологічна залученість" - кількість користувачів Інтернету та ін.

Позиції у рейтингу країн за індексом глобалізації щороку зміню­ються залежно від поточної ситуації. Так, Україна у 2007 р. посіла 42-ге місце (роком пізніше - 39-те). Причому країна увійшла в десятку найглобалізованіших країн за одним критерієм - "членство в міжнародних організаціях". Цьому сприяло приєднання України до COT 16 травня 2008 р.

Джерело: The Globalization Index 2007. - http://www.foreignpolicy.com

10 нижніх рядків у рейтингу за індексом глобалізації посіли Іран (останнє, 72-ге місце), вище опинились Індія, Алжир, Індонезія, Вене­суела, Бразилія, Китай, Туреччина, Бангладеш і Пакистан.

Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є розгортання процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік.

Глобалізація (від англ. “globe” – земна куля) – складний, багатогранний процес, який має безліч проявів та включає багато проблем. Саме це робить проблематичним дати єдине, однозначно сформульоване визначення глобалізації, яке б охопило всі сторони цього вкрай складного явища, що має планетарні масштаби. Існують такі визначення:

Глобалізація – тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв’язання глобальних проблем людства.

Глобалізація – складне явище взаємозалежності економік, що виникає у зв’язку з обміном товарів і послуг та потоками капіталів.

Глобалізація – процес, завдяки якому досягнення, рішення і діяльність людей в одній частині земної кулі справляють значний вплив на окремих людей і їхні спільноти в усіх частинах світу.

Серед спеціальних вимірювачів фінансової глобалізації можна виділити показники, які характеризують ступінь відкритості націона­льних фінансових ринків з різних позицій:

• показники de jure фінансової інтеграції, тобто показники ступеня формальних обмежень на фінансові угоди, укладені іноземними компаніями на території країни;

• показники de facto фінансової інтеграції, тобто показники фактич­ної інтеграції фінансової системи країни у світову.

Однак слід зазначити, що вимірювачі de jure фінансової інтегра­ції не дають точного уявлення про реальні масштаби інтеграції фінан­сової системи країни у світову. Значною мірою це пояснюється труд­нощами вимірювання ефекту цілого ряду бар'єрів, які прямо не підпа­дають під визначення "формальних" обмежень у вигляді законів і пра­вил, що регулюють фінансові угоди між резидентами і нерезидентами країни. До них можна віднести, наприклад, різноманітні компенсаційні схеми, обмежений доступ до джерел інформації тощо. Саме з цієї при­чини результати de jure фінансової інтеграції найчастіше не збігаються з результатами її вимірювання de facto, хоча і ті й інші покликані охарак­теризувати ступінь відкритості фінансової системи країни.

Крім вищезгаданих показників розрізняють також кількісні пока­зники (volume-based indicators) фінансової інтеграції й показники, що базуються на цінах на фінансові ресурси (price-based indicators).

До переліку найбільш простих показників фінансової інтеграції, обчислених на базі обсягу фінансових операцій, належать наступні ін­декси відкритості фінансової системи:

1 ) GPCI + GPCO/ GDP х 100%, (2.1)

де GPCI і GPCO-відповідно, валовий приплив і валовий відтік при­ватного капіталу (gross private capital inflows and gross private capital outflows) по відношенню до ВВП;

2) G FA + GFL / G DP x 100%, (2.2)

Де CFA і GFL-відповідно, валові іноземні приватні активи й пасиви (gross stocks of foreign assets and liabilities) по відношенню до ВВП;

3) індикатор Cap Vol, що являє собою пропорцію середньої суми обсягів прямих іноземних інвестицій всередині країни й за кордоном обсягу портфельних активів, І обсягу портфельних боргових зо! бов'язань і кредитів (the average volume sum of the stock of private inward and outward direct investment, the stock of portfolio equity and portfolio debt assets and liabilities) у ВВП країни.

Існує ряд інших вимірювачів, які також показують ступінь і хара­ктер інтеграції країни у світовий фінансовий ринок:

• відношення міжнародних резервів країни до ВВП;

• відношення приватних трансфертів до ВВП (даний показник, роз­рахований, наприклад, на базі переказів робітників та службовців, що працюють за кордоном, до країни свого походження, характери­зує також і інший аспект глобалізації - масштаби міграції робочої сили).

Глобалізація у фінансовій сфері має об'єктивний характер, спи- аеться на інтернаціоналізацію виробництва й обігу в сучасному сві­товому господарстві і виступає у різних формах, зокрема: . збільшення обсягів міжнародних фінансових потоків у вигляді між­народних розрахунків, платежів, трансфертів, міграції капіталу;

• зростання мобільності міжнародних капіталів через лібералізацію умов їх транскордонного переміщення;

• міжнародна експансія транснаціональних банків та інших фінансо­вих інституцій;

• підвищення ролі міжнародних фінансових організацій у формуванні та регулюванні глобального фінансового устрою;

• стандартизація національної фінансової звітності на засадах міжна­родно визнаних вимог;

• інституційне зближення національних банківських систем та стра­тегій грошово-кредитної політики центральних банків.

Свій внесок у розвиток фінансової глобалізації робить міжнарод­на міграція робочої сили, яка супроводжується збільшенням міжкра- їнних трансфертів трудових мігрантів. За даними компанії "Western Union Financial Services GMBH", y 2002 p. обсяг ринку фінансових пе­реказів до країн, що розвиваються, становив 116 млрд дол., а за п'ять наступних років він зріс більше, ніж два рази - до 265 млрд дол.

Відтак зміцнення міжнародних зв'язків у реальному секторі країн сві­ту сприяє розвитку глобалізації фінансової сфери.

Глобалізація перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили, суб’єкти якого взаємопов’язані єдиною системою фінансово-економічних відносин.

Фінансова глобалізація стала важливою тенденцією розвитку сучасної світової економіки, надзвичайно прискоривши темпи інновацій і виявивши необхідність корегування стратегії розвитку сучасних світогосподарських зв’язків, посилення взаємодії національних економік на базі сучасних інформаційних технологій і узгоджених принципів регулювання, створення гнучких ринків праці, товарів, капіталу, подолання низки диспропорцій, які спричинила економічна глобалізація. Глобалізація світового фінансового простору – це одна з найбільш дієвих та потужних складових глобалізації економіки в цілому. У сучасних умовах світова економіка входить у нове русло глобальної інтеграції та інтернаціоналізації, де Дедалі чіткіше виявляється нова якість взаємозалежності, яка не була настільки помітною за старих правил функціонування. Інтернаціоналізація потоків капіталу це нещо інше, як зростання взаємозв’язку і взаємозалежності, взаємопроникнення і зрощення національних та міжнародних потоків капіталу, що виявляються як у створенні окремими компаніями господарських об’єктів в інших країнах, так і в розвитку міжнародних форм зв’язків і контактів між капіталами різних країн. А зміни фінансової й економічної кон’юнктури дають підставу говорити про розвиток нового процесу у сфері міжнародних фінансів – фінансової глобалізації, який водночас супроводжується і певним парадоксом.

Характерною ознакою економічного прогресу в ХХ ст. є швидше зростання

зовнішньої торгівлі порівняно з обсягом виробництва. Технічний прогрес, зростання потреб, передусім у передових країнах, нові форми організації виробництва, надання послуг перетворюють зовнішню торгівлю в необхідну умову існування та розвитку національної економіки. Спостерігається прямування до світового фінансизму, коли першоосновою уже є не надприбуток, а можливість отримувати доходи, функціонувати у глобальній системі, маючи свою нішу, брати участь у розподілі та перерозподілі економічних ресурсів. За рівнем глобалізації фінансова сфера нині випереджає усі сфери реальної економіки. Найважливіші фактори фінансової глобалізації впливають на учасників ринку – банки, фінансові компанії, біржі, уряди, банківські установи, центральні банки, вчених, засоби масової інформації (ЗМІ), позичальників, інвесторів, а також тих, хто виробляє, продукує та обслуговує засоби інформаційних технологій1 (рис. 1).. В останні роки відбувається суттєве зниження ролі комерційних банків і відповідне посилення ролі ринкових інститутів, таких як фінансові посередники. Тепер можна говорити про те, що глобальні гравці є «локомотивами» неврегульованої фінансової глобалізації з кон’юнктурою світового фінансового ринку