Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КПУ 2014 Роз.В.І.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
809.63 Кб
Скачать

4. Загальна характеристика конституційно-правових норм

Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин. Як важливий засіб соціальної орієнтації вони встановлюються чи санкціонуються державою, мають державно-владний характер, є формально визначеними загальнообов’язковими правилами поведінки, закріплюються в правових актах, що видаються компетентними органами, мають двосторонній характер, передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні, правові та інші чинники, є цілеспрямованими і гарантованими.

Конституційно-правові норми регламентують відносини, що складаються в процесі здійснення влади народом. Конституційно-правові норми є визначальними для інших галузей права. Вони виконують інтеграційні функції в правовій системі країни.

Особлива юридична природа, зміст, найвища юридична сила, найбільша стабільність у порівнянні з іншими галузями права, підвищений рівень охорони з боку держави, установчий характер конституційно-правових норм, прямий характер їх дії, особливий механізм реалізації та специфіка їх структури – такі найважливіші ознаки конституційно-правових норм.

У доктрині значна увага зосереджена на поняттю, розумінню, особливостях саме такого виду правових норм. Наприклад, В.В. Кравченко та В.Ф. Годованець притримуються позиції, що конституційно-правові норми - це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені або санкціоновані державою з метою охорони та регулювання суспільних відносин, які становлять предмет галузі конституційного права.

В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко розглядають конституційно-правові норми як встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин.

На нашу думку, заслуговує на увагу визначення конституційно-правових норм, запропоноване В.Я. Тацієм. Зокрема, конституційно-правові норми – це встановлені або санкціоновані державою загальнообов'язкові правила поведінки, що регулюють суспільні відносини і складають однорідну групу, їм притаманні загальні ознаки юридичних приписів, тобто вони регулюють суспільні відносини, встановлюють обов'язкові правила поведінки, містяться у правових актах держави, охороняються і забезпечуються при необхідності державним примусом.

В.Ф. Погорілко визначає норми конституційного права як формально визначені, встановлені чи санкціоновані Українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування правила поведінки чи діяльності, що регулює суспільні відносини, які є предметом конституційного права і забезпечується системою конституційних гарантій.

Визначення яке дає Тацій В.Я., є досить широким, оскільки в ньому вказано всі аспекти сутності конституційно-правових норм. В свою чергу, визначення конституційно-правових норм, запропоноване Погорілком В.Ф. узагальнює всі ці аспекти та дає змістовне завершене визначення.

Конституційно-правові норми поділяються за своїм змістом, який розкривається через предмет правового регулювання поділяються на:

  • норми, що визначають основні засади конституційного ладу України;

  • норми, що закріплюють основні конституційні права і свободи людини і громадянина;

  • норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії;

  • норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України, самоврядування тощо;

  • норми, які закріплюють територіальний устрій України, систему адміністративного поділу.

Конституційно-правові норми поділяються на матеріальні й процесуальні, регулятивні (зобов’язуючі, забороняючі, уповноважуючі) й охоронні.

Регулятивні (правоустановчі) відносини виникають здебільшого при встановленні суб’єктивних прав та обов’язків учасників правовідносин.

У свою чергу, регулятивні норми можуть бути зобов’язуючими, забороняючими та уповноважуючими. Зобов’язуючі – це такі юридичні норми, які встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії. Утримуватись від дій, які спрямовані на будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками, так само, як і всяку проповідь расової або національної винятковості, ворожнечі або зневаги. Це – явна норма-заборона. Уповноважуючі конституційно-правові норми встановлюють суб’єктивні права з позитивним наповненням, тобто права на здійснення тих чи інших позитивних дій.

За мірою визначеності конституційні норми бувають абсолютно визначені імперативні, які передбачають лише певний варіант поведінки, та відносно визначені, які передбачають певну свободу вибору. Такі норми бувають ситуаційними, факультативними, диспозитивними.

Серед конституційних норм немало спеціалізованих норм: загальних, дефінітивних, норм-принципів, установчих, гарантуючих, оперативних, колізійних та інших.

За сферою дії норми бувають:

  • загальні і локальні;

  • за тривалістю дії – постійні й тимчасові.

Їх можна класифікувати також за органами що видають нормативні акти, можна розрізняти норми, видані Верховною Радою України, Президентом України, місцевою радою або іншим органом місцевого самоврядування тощо.

Можна класифікувати акти також за їх державно-правовою природою. Зокрема, за природою державно-владних повноважень. Так, деякі органи, посадові особи, не маючи необхідних повноважень, інколи отримують їх від інших органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Це так звані делеговані повноваження.

Норми конституційного права можна поділяти за їх юридичною силою.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]