6. Співвідношення міжнародно – правового й національного регулювання прав і свобод людини та забезпечення міжнародних стандартів прав і свобод людини

Сьогодні основні права і свободи людини вже не є об'єктом внутрішньої компетенції тільки держави, а стали справою всього міжнародного співтовариства.

У процесі розв'язання проблеми співвідношення міжнародно-правового та внутрішньодержавного регулювання прав і свобод людини досліджується співвідношення міжнародних стандартів прав і свобод людини з нормами національного права, адже останні забезпечують дії міжнародних стандартів прав людини в конституційному праві.

Міжнародні стандарти у сфері прав людини склалися поступово. Спочатку були закріплені лише парламентські і політичні права, потім - економічні та соціальні.

Таким чином, міжнародні стандарти у сфері прав людини складаються із сукупності принципів та норм, що встановлюють:

• права та свободи людини в різноманітних сферах життєдіяльності;

• обов'язки держави із забезпечення та дотримання прав людини без будь-якої дискримінації як у мирний час, так і у період збройних конфліктів;

• загальні принципи природного права;

• відповідальність за злочинне порушення прав людини;

• напрями розвитку та розширення сфери прав людини;

• напрями посилення контрольного механізму за виконанням державами взятих на себе зобов'язань у сфері прав людини.

На їх основі кожна держава зобов'язана упорядкувати чинне законодавство, усунути протиріччя з нормами міжнародного права, відмінити застарілі норми, ліквідувати прогалини.

Кожна країна світу, що взяла на себе зобов'язання виконувати міжнародні конвенції, у тому числі про права людини, повинна керуватися принципами і нормами цих угод у своєму внутрішньому законодавстві. Держави, що взяли на себе зобов'язання виконувати міжнародні документи про права людини, зобов'язані створити умови для здійснення і захисту прав кожної людини. Практично всі сучасні конституції демократичних держав мають норми, які у загальній формі гарантують непорушність основних прав людини. в тому числі про права людини, повинна керуватися принципами і нормами цих угод у своєму внутрішньому законодавстві.

Згідно з Конституцією України, на території України діють ратифіковані міжнародні договори. Але щоб вони справді діяли, недостатньо лише назвати їх частиною внутрішньодержавного права. Загальновизнані норми міжнародного права за своїм характером не є такими, що діють самі по собі, вони сприймаються правовою системою не як норми-регулятори, а як норми-принципи. Єдиний шлях їх виконання — видання відповідного законодавчого акта, а не посилання на міжнародні норми права.

В Україні визнається пріоритет міжнародного права над національним, що випливає з Декларації про державний суверенітет України, Конституції України, Закону України "Про міжнародні договори України", закону про громадянство, цивільного та сімейного кодексів, підтверджується фактом її входження до Ради Європи. Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори України" при розбіжності правил міжнародного договору України з правилами її внутрішньодержавного законодавства мають застосовуватися правила міжнародного договору.

Україна є стороною практично всіх багатосторонніх конвенцій ООН в галузі прав людини. Однак у зв'язку з теперішніми соціально-економічними умовами вона не в змозі забезпечити виконання низки міжнародних норм.

Дуже важливим є те, що держави, які підписали договори з прав людини, зобов'язані забезпечувати реалізацію їх положень у межах своїх територій. Так, ст. 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Стандарти щодо основних прав і свобод, закріплені у Загальній декларації, є обов'язковими для всіх держав — членів ООН, якщо вони зробили про це заяву.

Можна зробити висновок, що більшість прав і свобод людини є загальновизнаними. Міжнародна правотворчість сприяє подальшому розвитку цих прав. Розвиток інституту прав і свобод людини залежить насамперед від діяльності міжнародних організацій і внутрішньодержавної практики в цій галузі.

Реальне здійснення та захист основних прав людини конкретною особою забезпечується передусім юридичними механізмами, що діють у державі. Тобто правова національна система, припускає безпосередню дію належним чином ратифікованих норм міжнародних договорів Поряд з національним законодавством, але пріоритет останнього полягає у тому, що саме воно забезпечує засоби реалізації, охорони та захисту прав людини.

Положення Конституції ґрунтуються на міжнародно – правових документах, хоча можна знайти положення, відсутні в міжнародних документах про права людини. Це зумовлено насамперед тим, що вони мають різне регламентне призначення. З іншого боку, міжнародні документи про права людини загального характеру (а саме вони складають Міжнародну хартію прав людини) визначають саме загальні стандарти у відповідній сфері.

Таким є сутність співвідношення норм національного права і міжнародних стандартів про права людини.

Висновки.

За 20 років незалежності України принципи прав людини, закладені в законодавстві, міжнародних зобов'язаннях та Конституції України, не повною мірою втілені, у значній мірі залишилися проектами та дороговказами державного й соціального будівництва, але не стали реальними підвалинами громадянського суспільства та механізмами державного управління.

Пріоритетом для будь-якої держави має бути дотримання прав і свобод людини. У 1991 році Україна, ставши незалежною державою, зробила перший крок на шляху до ствердження демократичності, верховенства права.

У Конституції України окремий розділ присвячено правам і свободам людини і громадянина. Стаття 21 Конституції України визначає, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Згідно зі статтею 22 Основного Закону держави, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Стаття 22 Конституції України підкреслює, що за прийняття нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Права людини і громадянина в Україні можуть обмежувати тільки у випадках, прямо передбачених Конституцією і з метою:

• врятування життя людей та майна;

• запобігання злочинові чи його припинення;

• забезпечення інтересів національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку, економічного добробуту;

• забезпечення охорони здоров'я і моральності населення, захисту репутації або прав і свобод інших людей;

• запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно. Закони України надають усім громадянам у випадку порушення їхніх прав і свобод або незгоди з діями органів влади і посадових осіб, звертатися в судові інстанції.

Ст. 55 Конституції вказує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Також кожний громадянин має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Після використання всіх національних засобів правового захисту громадяни мають право звертатися за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові установи або міжнародні організації, членом або учасником яких є Україна. Крім цього, кожний має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушення і протиправних зазіхань.

Література.

1. Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст / уклад. і наук. ред. О. Л. Жуковська. – К. : ВІПОЛ, 2004. – 960 с.

2. Бурлак О. В. Міжнародні стандарти щодо статусу і функціонування національних установ із захисту і заохочення прав людини : монографія / О. В. Бурлак ; Нац. акад. наук України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, Київ. ун-т права. – Івано-Франківськ : Симфонія форте, 2012. – 212 с.

3. Захист жінок та дітей на основі міжнародних документів щодо прав людини : міжнар. конф., Ялта, 2-3 черв. 2010 р. / Проект зі зміцнення та захисту прав жінок та дітей в Україні (TRES). – К., 2010. – 376 с.

4. Радченко Б. Є. Інститути громадянського суспільства у захисті прав дитини / Б. Є. Радченко, І. Дубровський ; заг. ред. В. С. Бондаренко ; Ін-т соц. безпеки України. - Х. : Вид. Коваленко В. Ф., 2012. – 144 с.

5. Конституція України : наук.-практ. комент. / Нац. акад. прав. наук України ; редкол.: В. Я. Тацій [та ін.]. – 2-ге вид., переробл., і допов. – Х. : Право, 2012. – 1128 с.

6. Конституційне право України : підручник / Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого ; за ред.: В. П. Колісник, Ю. Г. Барабаш. – Х. : Право, 2010. – 416 с.

7. Погорілко В. Ф. Конституційне право України : підручник / В. Ф. Погорілко, В. Л. Федоренко ; Нац. акад. внутр. справ. – 3-тє вид. переробл. та доопр. – К. : Ліра-К, 2011. – 532 с.

8. Хрестоматія з конституційного права України / Акад. прав. наук України, НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування ; упоряд.: Ю. П. Битяк [та ін.]. – Х. : Ксилон, 2010. – 887 с.

9. Верланов С. О. Економічні і соціальні права людини: європейські стандарти та їх впровадження в юридичну практику України (загальнотеоретичне дослідження) : монографія / С. О. Верланов ; Акад. прав. наук України, НДІ держ. буд-ва. та місц. самоврядування. – Л. : Край, 2009. – 196 с. – (Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина. Сер. 1, Дослідження та реферати. – Вип. 19).

10. Головченко В. В. Правозастосування і захист прав людини в суверенній Україні : [монографія] / В. В. Головченко, О. В. Головченко. – Чернігів : Вид. Лозовий В. М., 2012. – 328 с.

11. Конституційні права, свободи і обов'язки людини і громадянина в Україні : До 60-річчя Загальної декларації прав людини / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К. : Юрид. думка, 2008. – 252 с.

12. Конституційно-правовий статус людини: можливості удосконалення в Україні: колект. моногр. / Нац. акад. прав. наук України, НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування ; голов. ред. П. М. Рабінович. – Л. : Медицина і право", 2012. – 180 с. – (Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина. Сер. I. Дослідження та реферати. – Вип. 24).

13. Олійник А. Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні : монографія. – К. : Алерта : КНТ, Центр навч. л-ри, 2008. – 472 с.

14. Права людини в Україні - 2011: доп. правозахис. орг. / за ред. Є. Ю. Захарова. – Х. : Права людини, 2012. – 352 с.

15. Паліюк В. П. Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: українське законодавство та судова практика / В. П. Паліюк. – Миколаїв : Іліон, 2010. – 556 с.

16. Пустовіт Ж. М. Актуальні проблеми прав і свобод людини і громадянина в Україні : навч. посіб. / Ж. М. Пустовіт. – К. : КНТ, 2009. – 232 с.

17. Речицький В. Права людини. Модель для нової Конституції України / В. Речицький. – Х. : Права людини, 2009. – 170 с.

18. Судова практика Європейського суду з прав людини. Рішення щодо України / М-во юстиції України ; відп. ред. В. В. Лутковська. – К. : Праксіс, 2009. – 480 с.

Контрольні питання.

1. Дайте характеристику конституційним принципам правового статусу особи в Україні.

2. Охарактеризуйте конституційні обов’язки громадян України.

3. Визначте конституційні громадянські (особисті) та політичні права людини і громадянина.

4. Охарактеризуйте конституційні економічні, соціальні та культурні права людини і громадянина.

5. Дайте визначення конституційно-правового статусу особи та перелічіть його основні ознаки.

6. Зробіть класифікацію основних прав і свобод людини і громадянина.

7. Дайте визначення поняття конституційно-правового статусу людини і громадянина і розкрийте його структуру.

8. Назвіть принципи конституційно – правового статусу особи.

9. У чому полягають новітні тенденції конституційно – правового регулювання основних прав, свобод людини і громадянина, як новелізація традиційних конституційних прав, свобод, обов’язків?

10. Яке призначення соціальних прав?

11. Що таке гарантії конституційно - правового статусу?

12. У чому сутність співвідношення норм національного права і міжнародних стандартів про права людини?

13. Класифікуйте основні права і свободи людини і громадянина за різними критеріями.

Лекція. Лекція №8

Тема. Громадянство України, правовий статус іноземців, осіб без громадянства, біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту

Мета. Метою даної лекції є формування у студентів розуміння громадянства України в суб’єктивному (як важливого права особи на захист від держави, із якою у неї є сталий правовий зв’язок) та об’єктивному (як провідного інституту конституційного права) значеннях. Лекція покликана допомогти студентам дослідити різницю у правовому статусі громадян та інших фізичних осіб, що постійно або тимчасово перебувають на території України, а також з’ясувати особливості статусу кожної основної категорії населення нашої держави: громадян, іноземців, осіб без громадянства, біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Вступ.

Особа, яка фізично перебуває на території держави, неминуче підпадає під її юрисдикцію. Таким чином, у особи і держави виникає певний правовий зв'язок.

Найбільш тісний зв’язок із суспільством та державою має громадянин. Під ним розуміють людину, яка перебуває у сталих, тобто необмежених у просторі і часі, зв’язках з конкретною державою, які знаходять своє юридичне втілення в наявності у неї відповідного громадянства.

Саме громадянство зумовлює поширення на особу всіх конституційних прав і обов’язків та змушує державу забезпечувати реалізацію і захист прав та інтересів таких осіб як на своїй території, так і за її межами. Це поняття розкриває державно-правові характеристики особи, вказує на її належність до певної держави, на існування між ними певних юридичних зв’язків, які для особи виступають у формі прав, свобод і обов’язків, тобто її правового статусу.

Поняття „громадянин” виникло ще за середньовіччя, коли в результаті подіту праці виникають міста, а в них складається суспільно-політичний лад із своїм інститутом середньовічного містового громадянства. Тоді поняття „городянин” ототожнювалося з поняттям „громадянин”, як синонімом вільної людини, яка наділена визначальною повнотою політичних і майнових прав. Пройшло чимало часу, поки наприкінці XVIII - на початку XIX ст. громадянство стало предметом правового регулювання, тільки тоді почав формуватися інститут громадянства, який відповідає сьогоденню.

Протягом тривалого часу у вітчизняній літературі громадянство визначалось як належність особи до держави, а інколи - при визначенні поняття громадянства держава порівнювалася з організацією, яка має фіксований склад членів, а громадянство - із членством у такій організації.

В радянській літературі громадянство визначалось як особливий політико-правовий зв'язок особи з державою, який базується на юридичному визнанні державою даної особи своїм громадянином і який реалізується в поширенні на таку особу суверенної влади держави незалежно від місця проживання.

У цих визначеннях відображена концепція примату держави над особою, а це, звичайно, є не досить вдалим. Тому що, по-перше, людина не належить державі: громадянство - стійкий юридичний зв’язок особи і держави. По-друге, це й не членство конкретної людини в держава, адже держава - не асоціація людей.

Сучасний інститут громадянства України та легальне визначення громадянства, дане у відповідному законі, відповідають демократичним принципам та ратифікованим нашою державою міжнародним документам гуманітарного характеру. Саме у такому контексті інститут громадянства студентам слід розглядати при вивченні даної теми.

Слід також наголосити, що розглядувані у цій темі статуси: статус громадянина; іноземця; особи без громадянства; біженця; особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту є спеціальними по відношенню до загального статусу людини. Тому, вивчення теми має базуватися на знаннях попередньої теми 7 «Загальні засади конституційно – правового статусу людини і громадянина в Україні».

План.

1. Поняття та зміст громадянства в Україні

2. Загальна характеристика принципів громадянства в Україні

3. Порядок набуття і припинення громадянства в Україні

4. Конституційно-правовий статус органів, які вирішують питання громадянства в Україні

5. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства

6. Правовий статус біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту

Зміст лекції.