1. Поняття, структура конституційно – правового статусу людини і громадянина

Конституційно-правовий статус людини і громадянина як інститут конституційного права являє собою сукупність правових норм, що закріплюють положення людини в суспільстві, яке визначається досягнутим рівнем економічного, соціально-політичного розвитку конкретної держави.

Конституційно-правовий статус людини і конституційно - правовий статус громадянина відрізняються. Людина – поняття містке, воно включає в себе поняття громадянин, особа без громадянства, іноземець, біженець. Отже, права і свободи людини належать кожному індивіду, а права і свободи громадянина - тільки тим особам, які перебувають у громадянстві певної держави. Права і свободи громадянина не слід плутати з громадянськими правами і свободами, котрі, як правило, належать кожній людині.

У багатьох конституціях розмежування прав людини і прав громадянина закріплено у формулюваннях відповідних статей. Так, для позначення прав людини зазвичай використовують такі поняття: «кожний», «всі», «кожна людина», «ніхто», «жодна людина» або визнається право, гарантується свобода тощо. Щодо прав громадян, то в статтях конституції прямо вказується «громадяни мають право», «громадянин може» тощо.

Єдиної точки зору щодо складових елементів конституційно - правового статусу немає. За підручником Шаптала Н. К. «Конституційне право України» до структури конституційно – правового статусу відносять:

• громадянство;

• суб'єктивні права, свободи і юридичні обов'язки;

• законні інтереси;

• правові принципи і юридичні гарантії;

• правосуб'єктність;

• юридична відповідальність.

Для кращого розуміння структури, потрібно провести аналіз її елементів, і одним із найважливішим елементом є громадянство, оскільки встановлює постійний, правовий взаємозв'язок між особою і державою. Однак, О. А. Лукашева вважає, що громадянство не має включатися безпосередньо до правового статусу особи, оскільки громадянство - це передумова, що визначає правовий статус індивіда без обмежень.

Суб'єктивні права і свободи особи - це юридично закріплені можливості особи діяти відповідним чином або утриматися від певних дій, що зумовлено необхідністю її належного існування і розвитку в соціумі.

Ще одним елементом є юридичний обов'язок - вид і міра належної, тобто юридично допустимої і суспільно необхідної поведінки особи в суспільстві і він тісно пов’язаний з юридичною відповідальністю, оскільки, виступає первинним елементом щодо неї. Підтвердженням цієї думки взаємозв'язок, оскільки, якщо немає обов'язку, то немає і відповідальності.

Правові принципи - це основоположні ідеї, керівні засади, що визначають сутність правового статусу особи і громадянина в суспільстві. Тобто, вони зумовлені рівнем розвитку людської цивілізації і визначають загальні засади правового положення людини в суспільстві і державі.

Юридичні гарантії - це сукупність суб'єктивних та об'єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію правового статусу особи і громадянина, усунення можливих перешкод у процесі здійснення ними певних юридичних прав і обов'язків. Розрізняють такі гарантії: політичні, економічні, юридичні, ідеологічні. Основними суб'єктами забезпечення гарантій є: держава, органи державної влади, політичні партії, органи місцевого самоврядування.

Правосуб'єктність - це загальна здатність бути суб'єктом права, мати правовий статус. Вона охоплює й такі поняття як правоздатність, дієздатність і деліктоздатність. Зважаючи на кожні особливості конкретної особи в них різна правосуб’єктність, це зумовлено тим, що одна особа може бути наділена більшими правами і обов’язками від іншої, це залежить від віку, фізичних і психічних можливостей усвідомлювати свої дії і керуватися ними. Стає зрозумілим неможливість існування правового статусу особи без цього елемента.

Отже, можна сказати, конституційно – правовий статус юридично закріплює правове положення людини і громадянина у сучасному суспільстві.