- •1. Визначення поняття конституційного права України як галузі
- •2. Ознаки галузі конституційного права України
- •3. Основні методи галузі конституційного права України
- •4. Загальна характеристика конституційно-правових норм
- •5. Принципи конституційного права України
- •1. Предмет і завдання науки конституційного права
- •2.Функції науки конституційного права
- •3. Методологія науки конституційного права
- •4. Конституційне право України як навчальна дисципліна
- •5. Сучасні тенденції розвитку національної науки та навчальної дисципліни конституційного права України
- •1. Сутність проблематики у визначенні джерел конституційного права
- •2. Критерії класифікації джерел галузі конституційного права України
- •3. Види джерел конституційного права України та інші нормативно-правові акти конституційного права України
- •4. Сучасні тенденції розвитку системи джерел конституційного права України
- •1. Визначення поняття та складу конституційно-правових відносин
- •2. Головні суб’єкти конституційно-правових відносин в Україні
- •3. Об’єкти конституційно-правових відносин в Україні
- •4. Характеристика юридичних фактів як підстави виникнення, зміни та припинення конституційно-правових відносин
- •5. Сучасні тенденції розвитку конституційно-правових відносин в Україні
- •1.Поняття та основні властивості Конституції України
- •2. Конституціалізм – загальна теорія Конституції України
- •3. Історичні етапи становлення Конституції України (генезис)
- •4. Класифікація, форма та структура конституцій
- •6. Правова охорона Конституції України
- •1. Поняття конституційний та суспільний лад
- •2. Принципи конституційного та суспільного ладу України
- •3. Конституційно-правовий механізм держави Україна
- •2) Організація державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову;
- •4. Загальна характеристика функцій української держави
- •1. Залежно від того, в чиїх соціальних інтересах вони здійснюються, функції держави можна поділити на:
- •2. За соціальним значенням державної діяльності функції держави поділяються на:
- •3. За часом здійснення, або за тривалістю у часі їхнього здійснення державні функції у правовій науці поділяють на:
- •4. За сферами політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяють на:
- •5. Структура конституційного та суспільного ладу в Україні
- •6. Конституційні основи громадянського суспільства
- •7. Проблеми формування конституційних засад внутрішньої та зовнішньої політики України
- •8. Гарантії конституційного та суспільного ладу в Україні
- •Поняття, структура конституційно – правового статусу людини і громадянина
- •Тенденції конституційно – правового регулювання основних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні
- •Три покоління прав людини
- •Колективні права та права індивіда
- •Класифікація прав і свобод людини і громадянина в Україні
- •Співвідношення міжнародно – правового й національного регулювання прав і свобод людини та забезпечення міжнародних стандартів прав і свобод людини
- •1. Поняття та зміст громадянства в Україні
- •2. Загальна характеристика принципів громадянства в Україні
- •3. Порядок набуття і припинення громадянства в Україні
- •4. Конституційно-правовий статус органів, які вирішують питання громадянства в Україні
- •5. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства
- •6. Правовий статус біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту
- •1. Поняття конституційних прав та свобод людини і громадянина в Україні
- •2. Класифікація конституційних прав та свобод людини і громадянина в Україні
- •3. Загальна характеристика громадянських прав і свобод людини і громадянина в Україні
- •4. Загальна характеристика політичних прав та свобод громадян в Україні
- •5. Економічні права та свободи людини і громадянина в Україні
- •6. Соціальні права і свободи людини і громадянина в Україні
- •7. Культурні права і свободи людини і громадянина в Україні
- •8. Обов'язки людини і громадянина в Україні
- •9. Загальна характеристика гарантій прав і свобод людини та громадянина в Україні
- •10. Порядок звернення громадян до Європейського суду з прав людини
- •1. Поняття, форми безпосередньої демократії в Україні
- •2. Загальна характеристика основних принципів виборів в Україні
- •3. Види виборів та виборчих систем в Україні
- •4. Правова регламентація порядку організації та проведення виборів народних депутатів в Україні
- •5. Відповідальність за порушення виборчого законодавства
- •1. Поняття державної влади в Україні
- •2. Реалізація державної влади
- •3. Загальна характеристика складових елементів конституційного статусу органів державної влади в Україні
- •4. Критерії класифікації органів державної влади в Україні
- •5. Загальна характеристика основоположних принципів організації та функціонування державних органів в Україні
- •6. Загальна характеристика інших принципів організації та діяльності органів державної влади в Україні
- •7. Сучасна система органів державної влади після конституційної реформи 2010 року в Україні
- •1. Визначення понять «Верховна Рада», «парламент» та «парламентаризм» в Україні
- •2. Основні функції Верховної Ради України
- •3. Повноваження Верховної Ради України
- •4. Загальна характеристика складу та структура Верховної Ради України
- •5. Організаційно-правові засади діяльності Верховної Ради України
- •6. Законодавча процедура
- •7. Конституційно-правовий статус апарату Верховної Ради України
- •8. Конституційно-правовий статус Рахункової палати Верховної Ради України
- •9. Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
- •10. Юридична природа актів Верховної Ради України
- •1.Теоретичні основи правового статусу Голови Верховної Ради України
- •2. Правове регулювання процедури обрання Голови Верховної Ради України
- •3.Система повноважень Голови Верховної Ради України
- •4. Особливості реалізації сесійних повноважень Голови Верховної Ради України
- •5. Особливості реалізації позасесійних повноважень Голови Верховної Ради України
- •6. Акти Голови Верховної Ради України
- •7. Припинення повноважень Голови Верховної Ради України
- •1. Теоретичні основи правового статусу народного депутата України
- •2. Права народного депутата України у Верховній Раді України
- •3. Інші права народного депутата України
- •4. Процедура дострокового припинення повноважень народного депутата України
- •5. Особливості правового статусу депутата органів місцевого самоврядування в Україні
- •6.Основні гарантії діяльності депутата в Україні
- •1. Еволюція інституту президентства в Україні
- •2. Конституційно-правовий статус Президента України
- •3. Порядок виборів Президента України
- •4. Основні повноваження Президента України
- •5. Підстави дострокового припинення повноважень Президента України
- •6. Правовий статус Адміністрації Президента України
- •7. Акти Президента України
- •1. Поняття виконавчої влади та система її органів в Україні
- •2. Конституційно – правовий статус Кабінету Міністрів України
- •4. Особливості статусу міністерств в України
- •5. Особливості статусу інших центральних органів виконавчої влади
- •6. Правовий статус місцевих державних адміністрацій в Україні
- •7. Значення адміністративно – правової реформи в Україні
- •1. Історія утвердження Конституційного Суду України
- •2. Порядок формування Конституційного Суду України
- •3. Повноваження Конституційного Суду України
- •4. Порядок розгляду справ Конституційним Судом України
- •5. Акти Конституційного Суду України
- •1. Визначення поняття та природа судової влади
- •2. Суди – виключні органи правосуддя України
- •3. Верховний Суд України - найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції
- •4. Конституційно-правовий статус суддів України
- •5. Конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції в Україні
- •1. Поняття та історія функціонування прокуратури на території України
- •2. Система та структура прокуратури України
- •3. Функції, повноваження та гарантії діяльності прокуратури в Україні
- •4. Прокурорський нагляд та акти прокурорського реагування
- •1. Визначення поняття та форми територіального устрою
- •2. Історичні аспекти формування адміністративно-територіального устрою України
- •3. Система адміністративно-територіального устрою України
- •4. Проблеми сучасного адміністративно-територіального устрою України
- •5. Конституційно-правові аспекти реформування територіального устрою України на сучасному етапі
- •1. Визначення понятття та політико-правова природа місцевого самоврядування
- •2. Теорії походження та сучасна концепція місцевого самоврядування
- •3. Система та функції місцевого самоврядування в Україні
- •4. Організаційно-правові форми місцевого самоврядування в Україні
- •5. Гарантії місцевого самоврядування в Україні
- •1. Еволюція становлення ( утворення) Автономної Республіки Крим
- •2. Автономна Республіка Крим як складова Української держави
- •3. Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим
- •4. Проблеми нормотворчої діяльності Автономної Республіки Крим
- •5. Взаємодія Автономної Республіки Крим з органами державної влади та місцевого самоврядування
- •1. Визначення, поняття, об’єкти, суб’єкти та принципи національної безпеки
- •2. Сучасні законодавчі основи забезпечення національної безпеки та оборони України
- •3. Система забезпечення Національної оборони України
- •4. Статус, склад, порядок формування Ради національної безпеки і оборони України
- •5. Основні завдання рнбо та порядок прийняття нею рішень
- •6. Організація та структура Збройних Сил України
- •7. Принципи та ознаки будівництва Збройних Сил України
7. Проблеми формування конституційних засад внутрішньої та зовнішньої політики України
Державотворчі процеси в Україні після здобуття незалежності відбувалися за вкрай складних та несприятливих умов, пов'язаних насамперед з важким тягарем проблем, які вона отримала у спадщину від СРСР. Головною з них стало те, що Україна, як і інші республіки колишнього Радянського Союзу, не мала скільки-небудь серйозного досвіду власного національного державотворення. Швидкий прорив до суверенітету та незалежності певною мірою несподівано заскочив українське суспільство. Природно, що це не могло не позначитися на формуванні зовнішньополітичних засад та інституцій нашої держави.
З кінця 1940-х і до середини 80-х рр. XX ст. усунення УРСР від будь-якої серйозної участі у світовій політиці набуло ще більших масштабів, ніж у міжвоєнний період. Фактично чи не єдиною міжнародною організацією, де УРСР час від часу могла нагадувати про себе, залишилася ООН. Однак і за такої ситуації українські дипломати робили все можливе для того, щоб відстояти національні інтереси своєї республіки.
Мабуть, найсприятливіші умови для пожвавлення зовнішньополітичної сфери за радянської доби виникли завдяки горбачовській "перебудові". У цей час у роботі зовнішньополітичного відомства УРСР з'явилося чимало нового: поновилася практика двосторонніх відносин; УРСР поступово виходила за межі діяльності ООН, її органів чи спеціалізованих установ, а в 1990 р. вперше за весь період функціонування ООН делегація УРСР на 45-й сесії Генеральної асамблеї ООН працювала за директивами, затвердженими Радою Міністрів республіки.
Швидке визнання державної незалежності України десятками країн світу наприкінці 1991-1992 рр. певною мірою породжувало ілюзію того, що труднощі, пов'язані з перехідним періодом, будуть розв'язані безболісно і в короткий термін. Однак надії на те, що "Захід нам допоможе", танули на очах. Ускладнювалися відносини з Росією. Політичні партії і рухи України обстоювали різні, нерідко полярні позиції в питаннях зовнішньої політики.
Основними документами, які визначили принципові засади розбудови державотворчих процесів, у тому числі у сфері зовнішньої політики, стали Декларація про державний суверенітет України, ухвалена 16 липня 1990 р. і Акт проголошення незалежності України, прийнятий 24 серпня 1991 р. У Декларації про державний суверенітет України Верховна Рада проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в межах території України та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. В Акті про незалежність України її територія була оголошена неподільною і недоторканою, на ній мають чинність виключно Конституція і закони України. У 1993 - червні 2010 р. зовнішньополітичне відомство України у своїй роботі керувалося постановою Верховної Ради України від 2 липня 1993 р. "Основні напрями зовнішньої політики України", де наголошувалось, що неодмінною умовою розбудови незалежної Української держави є її активне та повномасштабне входження до світового співтовариства.
Основні засади національної системи безпеки і оборони України найповніше представлені і регулюються законом України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 р. У ньому визначаються концептуальні засади формування та реалізації зовнішньої політики України в галузі безпеки, перераховуються основні загрози та шляхи їх попередження та усунення.
Так, зокрема, у ст. 6 основними принципами забезпечення національної безпеки України визначені:
пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права;
пріоритет договірних (мирних) шляхів у розв'язанні конфліктів;
своєчасність та адекватність заходів захисту національних інтересів від реальних та потенційних загроз;
використання в інтересах України міждержавних систем і механізмів міжнародної колективної безпеки.
До спеціальних принципів конституційного ладу України, зокрема, підносять такі:
1) здійснення державної влади шляхом поділу її на законодавчу, виконавчу, судову;
2) верховенства права;
3) прямої дії норм Конституції;
4) визнання і гарантування місцевого самоврядування;
5) судового захисту прав і свобод людини і громадянина тощо.
Пріоритетами національних інтересів на військово-політичному рівні визначено:
захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів, неприпустимість втручання у внутрішні справи України;
розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу.
Своєрідним продовженням концепції національної безпеки України є Воєнна доктрина України, затверджена Указом Президента України № 648 від 15 червня 2004 року. Вона, зокрема, містить концептуальні підходи щодо організації структури міжнародного співробітництва України у сфері безпеки.
1 липня 2010 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про основи внутрішньої і зовнішньої політики", стаття 11 якого визначає Україну "європейською позаблоковою державою", що "прагне співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав, груп держав чи міжнародних структур". Дотримання позаблокового статусу означає "неучасть України у військово-політичних союзах, пріоритетність участі у вдосконаленні і розвитку європейської системи колективної безпеки, продовження конструктивного партнерства з Організацією Північноатлантичного договору та іншими військово-політичними блоками з усіх питань, що становлять взаємний інтерес".
Головними завданнями зовнішньої політики України Закон від 1 липня 2010 р. визначає:
забезпечення національних інтересів і безпеки України;
забезпечення захисту суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів України;
використання міжнародного потенціалу для утвердження і розвитку України як незалежної держави;
створення сприятливих зовнішньополітичних умов для розвитку української нації;
утвердження провідного місця України в системі міжнародних відносин;
сприяння міжнародному миру і безпеці у світі;
забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі;
розширення міжнародного співробітництва з метою залучення іноземних інвестицій, новітніх технологій та управлінського досвіду в національну економіку в інтересах її реформування, модернізації та інноваційного розвитку тощо.
Практична реалізація зовнішньої політики України забезпечується під керівництвом Президента України Кабінетом Міністрів України, Міністерством закордонних справ, іншими центральними органами державної виконавчої влади на основі Конституції України. Центральним органом виконавчої влади, відповідальним за вироблення, реалізацію та координування зовнішньої політики України, визначено МЗС України.
Здійснювані заходи з удосконалення його роботи, підвищення координуючої ролі мають не тільки сприяти поліпшенню якісних показників його діяльності, але й унеможливлювати втрату цілісності нашої зовнішньої політики, якнайвище підносити міжнародний авторитет країни.