- •1. Визначення поняття конституційного права України як галузі
- •2. Ознаки галузі конституційного права України
- •3. Основні методи галузі конституційного права України
- •4. Загальна характеристика конституційно-правових норм
- •5. Принципи конституційного права України
- •1. Предмет і завдання науки конституційного права
- •2.Функції науки конституційного права
- •3. Методологія науки конституційного права
- •4. Конституційне право України як навчальна дисципліна
- •5. Сучасні тенденції розвитку національної науки та навчальної дисципліни конституційного права України
- •1. Сутність проблематики у визначенні джерел конституційного права
- •2. Критерії класифікації джерел галузі конституційного права України
- •3. Види джерел конституційного права України та інші нормативно-правові акти конституційного права України
- •4. Сучасні тенденції розвитку системи джерел конституційного права України
- •1. Визначення поняття та складу конституційно-правових відносин
- •2. Головні суб’єкти конституційно-правових відносин в Україні
- •3. Об’єкти конституційно-правових відносин в Україні
- •4. Характеристика юридичних фактів як підстави виникнення, зміни та припинення конституційно-правових відносин
- •5. Сучасні тенденції розвитку конституційно-правових відносин в Україні
- •1.Поняття та основні властивості Конституції України
- •2. Конституціалізм – загальна теорія Конституції України
- •3. Історичні етапи становлення Конституції України (генезис)
- •4. Класифікація, форма та структура конституцій
- •6. Правова охорона Конституції України
- •1. Поняття конституційний та суспільний лад
- •2. Принципи конституційного та суспільного ладу України
- •3. Конституційно-правовий механізм держави Україна
- •2) Організація державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову;
- •4. Загальна характеристика функцій української держави
- •1. Залежно від того, в чиїх соціальних інтересах вони здійснюються, функції держави можна поділити на:
- •2. За соціальним значенням державної діяльності функції держави поділяються на:
- •3. За часом здійснення, або за тривалістю у часі їхнього здійснення державні функції у правовій науці поділяють на:
- •4. За сферами політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяють на:
- •5. Структура конституційного та суспільного ладу в Україні
- •6. Конституційні основи громадянського суспільства
- •7. Проблеми формування конституційних засад внутрішньої та зовнішньої політики України
- •8. Гарантії конституційного та суспільного ладу в Україні
- •Поняття, структура конституційно – правового статусу людини і громадянина
- •Тенденції конституційно – правового регулювання основних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні
- •Три покоління прав людини
- •Колективні права та права індивіда
- •Класифікація прав і свобод людини і громадянина в Україні
- •Співвідношення міжнародно – правового й національного регулювання прав і свобод людини та забезпечення міжнародних стандартів прав і свобод людини
- •1. Поняття та зміст громадянства в Україні
- •2. Загальна характеристика принципів громадянства в Україні
- •3. Порядок набуття і припинення громадянства в Україні
- •4. Конституційно-правовий статус органів, які вирішують питання громадянства в Україні
- •5. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства
- •6. Правовий статус біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту
- •1. Поняття конституційних прав та свобод людини і громадянина в Україні
- •2. Класифікація конституційних прав та свобод людини і громадянина в Україні
- •3. Загальна характеристика громадянських прав і свобод людини і громадянина в Україні
- •4. Загальна характеристика політичних прав та свобод громадян в Україні
- •5. Економічні права та свободи людини і громадянина в Україні
- •6. Соціальні права і свободи людини і громадянина в Україні
- •7. Культурні права і свободи людини і громадянина в Україні
- •8. Обов'язки людини і громадянина в Україні
- •9. Загальна характеристика гарантій прав і свобод людини та громадянина в Україні
- •10. Порядок звернення громадян до Європейського суду з прав людини
- •1. Поняття, форми безпосередньої демократії в Україні
- •2. Загальна характеристика основних принципів виборів в Україні
- •3. Види виборів та виборчих систем в Україні
- •4. Правова регламентація порядку організації та проведення виборів народних депутатів в Україні
- •5. Відповідальність за порушення виборчого законодавства
- •1. Поняття державної влади в Україні
- •2. Реалізація державної влади
- •3. Загальна характеристика складових елементів конституційного статусу органів державної влади в Україні
- •4. Критерії класифікації органів державної влади в Україні
- •5. Загальна характеристика основоположних принципів організації та функціонування державних органів в Україні
- •6. Загальна характеристика інших принципів організації та діяльності органів державної влади в Україні
- •7. Сучасна система органів державної влади після конституційної реформи 2010 року в Україні
- •1. Визначення понять «Верховна Рада», «парламент» та «парламентаризм» в Україні
- •2. Основні функції Верховної Ради України
- •3. Повноваження Верховної Ради України
- •4. Загальна характеристика складу та структура Верховної Ради України
- •5. Організаційно-правові засади діяльності Верховної Ради України
- •6. Законодавча процедура
- •7. Конституційно-правовий статус апарату Верховної Ради України
- •8. Конституційно-правовий статус Рахункової палати Верховної Ради України
- •9. Конституційно-правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
- •10. Юридична природа актів Верховної Ради України
- •1.Теоретичні основи правового статусу Голови Верховної Ради України
- •2. Правове регулювання процедури обрання Голови Верховної Ради України
- •3.Система повноважень Голови Верховної Ради України
- •4. Особливості реалізації сесійних повноважень Голови Верховної Ради України
- •5. Особливості реалізації позасесійних повноважень Голови Верховної Ради України
- •6. Акти Голови Верховної Ради України
- •7. Припинення повноважень Голови Верховної Ради України
- •1. Теоретичні основи правового статусу народного депутата України
- •2. Права народного депутата України у Верховній Раді України
- •3. Інші права народного депутата України
- •4. Процедура дострокового припинення повноважень народного депутата України
- •5. Особливості правового статусу депутата органів місцевого самоврядування в Україні
- •6.Основні гарантії діяльності депутата в Україні
- •1. Еволюція інституту президентства в Україні
- •2. Конституційно-правовий статус Президента України
- •3. Порядок виборів Президента України
- •4. Основні повноваження Президента України
- •5. Підстави дострокового припинення повноважень Президента України
- •6. Правовий статус Адміністрації Президента України
- •7. Акти Президента України
- •1. Поняття виконавчої влади та система її органів в Україні
- •2. Конституційно – правовий статус Кабінету Міністрів України
- •4. Особливості статусу міністерств в України
- •5. Особливості статусу інших центральних органів виконавчої влади
- •6. Правовий статус місцевих державних адміністрацій в Україні
- •7. Значення адміністративно – правової реформи в Україні
- •1. Історія утвердження Конституційного Суду України
- •2. Порядок формування Конституційного Суду України
- •3. Повноваження Конституційного Суду України
- •4. Порядок розгляду справ Конституційним Судом України
- •5. Акти Конституційного Суду України
- •1. Визначення поняття та природа судової влади
- •2. Суди – виключні органи правосуддя України
- •3. Верховний Суд України - найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції
- •4. Конституційно-правовий статус суддів України
- •5. Конституційно-правовий статус Вищої ради юстиції в Україні
- •1. Поняття та історія функціонування прокуратури на території України
- •2. Система та структура прокуратури України
- •3. Функції, повноваження та гарантії діяльності прокуратури в Україні
- •4. Прокурорський нагляд та акти прокурорського реагування
- •1. Визначення поняття та форми територіального устрою
- •2. Історичні аспекти формування адміністративно-територіального устрою України
- •3. Система адміністративно-територіального устрою України
- •4. Проблеми сучасного адміністративно-територіального устрою України
- •5. Конституційно-правові аспекти реформування територіального устрою України на сучасному етапі
- •1. Визначення понятття та політико-правова природа місцевого самоврядування
- •2. Теорії походження та сучасна концепція місцевого самоврядування
- •3. Система та функції місцевого самоврядування в Україні
- •4. Організаційно-правові форми місцевого самоврядування в Україні
- •5. Гарантії місцевого самоврядування в Україні
- •1. Еволюція становлення ( утворення) Автономної Республіки Крим
- •2. Автономна Республіка Крим як складова Української держави
- •3. Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим
- •4. Проблеми нормотворчої діяльності Автономної Республіки Крим
- •5. Взаємодія Автономної Республіки Крим з органами державної влади та місцевого самоврядування
- •1. Визначення, поняття, об’єкти, суб’єкти та принципи національної безпеки
- •2. Сучасні законодавчі основи забезпечення національної безпеки та оборони України
- •3. Система забезпечення Національної оборони України
- •4. Статус, склад, порядок формування Ради національної безпеки і оборони України
- •5. Основні завдання рнбо та порядок прийняття нею рішень
- •6. Організація та структура Збройних Сил України
- •7. Принципи та ознаки будівництва Збройних Сил України
1.Поняття та основні властивості Конституції України
Термін "конституція" латинського походження і означає "устрій", "установлення". Це слово вживали ще античні мислителі (один із декретів римських імператорів мав назву "конституція"), але сучасне розуміння конституції як основного закону держави з'явилося в XVIII сторіччі. Одним із перших цей термін застосував Ш.-Л. Монтеск'є в своїй праці "Про дух законів" (1748 р.). У вказаній праці йшлося про так звану фактичну конституцію. Таке ж трактування конституції запропонував і Ж.-Ж. Руссо в своєму творі "Про суспільний договір" (1762 р.)
Конституція як основний закон держави не утворює самої держави, а лише відповідно до різного за формою волевиявлення носія установчої влади встановлює засади її організації. У зв'язку з цим вона відіграє креативну роль стосовно державного механізму - насамперед щодо його ключових ланок.
Конституція - це система правових норм певної держави, яка приймається в особливому порядку, має найвищу юридичну силу і регулює найбільш важливі суспільні відносини в сфері організації та функціонування органів державної влади, державно-територіального устрою та правового статусу людини і громадянина.
Конституція в будь-якій державі є політико-правовим документом і головним джерелом національної системи права, в ній знаходять свій концентрований офіційний вияв і закріплення найважливіші принципи та функції діяльності органів державної влади, встановлюються межі і характер державного регулювання у всіх основних сферах суспільного розвитку, взаємовідносини держави та особи. У зв'язку з цим термін "конституція" вживається паралельно з терміном "основний закон", а в деяких країнах (Ватикан, Німеччина, Саудівська Аравія, Фінляндія) цим терміном офіційно називають свої конституції.
У конституційних актах застосовуються і інші словосполучення, які відображають сутність конституції як акта вищої юридичної сили. Так, для конституцій, прийнятих в англомовних країнах, зазвичай застосовують їх визначення як верховного закону, в інших - вищого закону тощо. Наприклад, у преамбулі Конституції Республіки Молдова 1994 р. зазначено: "приймаємо Конституцію Республіки Молдова, проголошуючи її вищим законом суспільства й держави", у Преамбулі Конституції КНР 1982 р. встановлено, що "Конституція - Основний Закон країни...".
Наука конституційного права застосовує термін "конституція" у матеріальному і формальному значеннях.
Під конституцією у матеріальному значенні розуміють писаний акт, сукупність актів або конституційних звичаїв, які закріплюють права і свободи людини і громадянина, визначають засади суспільного ладу, форму правління та територіального устрою, основи організації органів державної влади, державну символіку і столицю.
У матеріальному значенні термін "конституція" вживається рідко. Прикладом цього може слугувати конституція Великобританії, яка не є єдиним кодифікованим документом, а складається з декількох конституційних актів, прийнятих у різний час (починаючи з Великої хартії вільностей 1215 р. і закінчуючи Актом про народне представництво 1983 р.), судових рішень прецедентного значення, які конкретизують конституційні акти, та неписаних конституційних звичаїв, які складалися століттями (наприклад, призначення на посаду прем'єр-міністра лідера політичної партії, яка перемогла на парламентських виборах). При цьому необхідно зазначити, що закони, які є джерелом конституційного права Великобританії, не мають вищої юридичної сили порівняно з іншими законами.
Під конституцією у формальному значенні розуміють закон чи групу законів, які наділені найвищою юридичною силою стосовно всіх інших законів даної країни. Вона не може бути змінена в загальному порядку, шляхом видання звичайного закону, і навпаки, для зміни чи доповнення конституції встановлено особливий ускладнений порядок, який, як правило, закріплено в її тексті. Наприклад, у ст. 64 Конституції КНР 1982 р. проголошено, що "зміни до Конституції ... приймаються більшістю не менш як у дві третини голосів усіх депутатів Всекитайських зборів народних представників".
Необхідно зазначити, що всі держави світу мають конституцію у матеріальному розумінні, але не у всіх них є конституція у формальному значенні.
Кожну конституцію можна характеризувати шляхом розкриття її основних рис та юридичних властивостей, які розкривають її взаємодію з суспільством і державою.
Основні риси конституції:
- основоположний характер;
- народність;
- реальність;
- стабільність.
Основоположний характер конституції полягає в тому, що вона регулює не всі суспільні відносини, а лише найбільш важливі і має загальний характер, є стрижнем правової системи будь-якої держави. Усі інші суспільні відносини повинні регламентуватися законами та підзаконними актами, які приймаються на основі конституції і не можуть їй суперечити.
Народність конституції полягає в тому, що вона є засобом вираження волі та інтересів усього населення країни чи його більшості, закріплює суспільні відносини, які притаманні саме цьому народу, приймається народом безпосередньо або через його представників.
Реальність конституції полягає в тому, що вона повинна відображати фактичний стан суспільства, інакше цей документ не буде сприйматися і виконуватися народом.
Стабільність конституції полягає в тому, що вона як документ тривалої дії у часі не повинна постійно підлягати змінам. Проте, у деяких країнах конституції змінювалися неодноразово. Так, у Венесуелі було прийнято 22 конституції, Болівії - 20, Франції - 16, Греції, Іспанії, Колумбії - 11, Бразилії, Польщі - 8, Туреччині - 6, Нідерландах - 5.
Але конституція не повинна бути і "вічним" документом, тобто таким, який не підлягає змінам і доповненням. Наприклад, Конституція США дії з 1787 р., у Норвезькому Королівстві - з 1814 р., у Великому Герцогстві Люксембург - з 1868 р., Австралії - з 1900 р.. Тобто якщо конституція не буде реагувати на потреби суспільства, то вона втратить свою актуальність. Наприклад, у Королівстві Бельгія до 1994 р. існувала одна із "найстаріших" конституцій Європи. Але у зв'язку зі зміною державного устрою (Бельгія із унітарної держави перетворилася у федеративну) та з метою пристосування її до сучасних умов була прийнята фактично нова конституція. Проте, виходячи з історичних традицій та виконуючи волю засновників держави, які прийняли Конституцію 1831 р. "навічно", вона у теперішній час має назву Конституція Королівства Бельгія 1831 р. у редакції 1994 р.
Конституція має низку юридичних властивостей, що характеризують її місце в системі права, а саме:
1) конституція - основний закон держави. Визначення конституції основним законом свідчить про її особливе місце в системі законів, які схвалюються в державі, а також є основою національного права. Саме такий підхід відповідає уявленню про конституцію як про основний закон, що склався історично. Конституція є загальнообов'язковим нормативно-правовим актом, який приймається вищим законодавчим органом держави або народом на референдумі чи в інший спосіб. Цей акт регламентує найважливіші суспільні відносини, закріплює принципи державного устрою та врегульовує докорінні засади, які покладено в основу всієї системи національного права. Конституція розрахована на тривале, постійне, багаторазове застосування та спирається на авторитет і примусову силу держави.
За своїм призначенням і роллю у суспільстві вона не має рівних серед правових актів держави. Тому конституція й виступає як основний закон держави;
2) юридичне верховенство конституції. Конституція виконує по відношенню до всієї системи права роль активного "установчого центру", вона має найвищу юридичну силу, тобто її норми завжди мають перевагу над положеннями інших джерел права. Наприклад, у ст. 98 Конституції Японії 1946 р. вказується, що вона є "верховним законом країни, і ніякі закони, укази, рескрипти або інші державні акти, які суперечать в цілому або частково її положенням, не мають законної сили". У деяких конституціях, прийнятих у постсоціалістичних і пострадянських країнах (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Киргизстан, Китай, Польща, Узбекистан, Україна), прямо вказано на їх найвищу юридичну силу або на верховенство. Наприклад, у Преамбулі Конституції КНР 1982 р. зазначено, що "конституція ... має вищу юридичну силу", у ч. 2 ст. 8 Конституції України 1996 р. - "Конституція України має найвищу юридичну силу...", а в п. 1 ст. 5 Конституції Республіки Болгарія 1991 р. встановлено, що "Конституція є верховним законом...".
Усі закони та підзаконні акти повинні прийматися тільки передбаченими в конституції органами і за встановленою в ній процедурою. Наприклад, у ст. 146 Конституції Республіки Білорусь 1994 р. встановлено, що "Конституція наділена вищою юридичною силою. Закони та інші акти державних органів видаються на основі та відповідно до Конституції Республіки Білорусь. У разі розходження закону з Конституцією діє Конституція, а в разі розходження іншого нормативного акта із законом діє закон...".
Майже у всіх конституціях, прийнятих в англомовних країнах, констатується, що нормативно-правові акти, які не відповідають конституції, вважаються незаконними, тобто є недійсними.
Необхідно зазначити, що незважаючи на прийняття практично у всіх мусульманських країнах конституційних актів, теорія мусульманського права не визнає їх верховенства. Згідно з ісламською традицією основу мусульманського права складають приписи "священної книги" Коран, а також Сунни (коментарі до Корану). У таких країнах як Бахрейн, Єгипет, Йемен, Катар, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Сирія, Судан шаріат (об'єднує ісламські норми права, релігії, моралі) на конституційному рівні визнається "головним джерелом законодавства". Проте, в Лівії зовсім відсутня конституція як юридичний документ. Її замінює духовна конституція - "Зелена книга", яка написана беззмінним керівником цієї країни з 1969 р. Муамарром аль Каддафі;
3) юридична база поточного законодавства. Конституція є фундаментом усього законодавства. Прийняття конституції об'єктивно сприяє подальшому вдосконаленню чинного законодавства і розвитку нормотворчої роботи. Тобто своєчасна реалізація її положень потребує виконання широкої програми законодавчих робіт, у тому числі внесення необхідних змін і доповнень у поточне законодавство, а також прогнозування і підготовку нових законодавчих актів з урахуванням перспектив соціально-економічного, політичного розвитку країни.
Ще однією юридичною властивістю конституції є те, що в конституціях деяких країн (Азербайджан, Болгарія, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Литва, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Україна) зазначено, що її норми є нормами прямої дії. Наприклад, у ч. 3 ст. 8 Конституції України 1996 р. зазначено, що "норми Конституції України є нормами прямої дії".
Тобто, будь-яка конституційна норма незалежно від функцій, які вона виконує та переслідуваної мети, є обов'язковою для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин. Тим самим конституція прямо регулююче впливає на суспільні відносини. Застосування "прямої дії" конституційно-правових норм зумовлене бажанням цих країн подолати досвід, згідно якому положення конституції фактично не сприймаються як правові.