2. Критерії класифікації джерел галузі конституційного права України

Джерела конституційного права різняться за характером (сутністю) волевиявлення, змістом, формою, територією дії, часом дії, чинністю, національною приналежністю тощо.

Основним критерієм розмежування джерел конституційного права є їх характер, сутність.

За сутністю джерела конституційного права поділяються на:

• ті, що є безпосереднім волевиявленням всього Українського народу;

• ті, що є волевиявленням держави та органів державної влади;

• ті, що є волевиявленням територіальних громад та інших суб'єктів місцевого самоврядування.

Первинними серед них слід вважати ті джерела конституційного права, що безпосередньо виражають волю Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні. Воля Українського народу безпосередньо реалізується насамперед у актах всеукраїнського референдуму, тобто джерелах конституційного права загальнодержавного рівня.

Похідними є джерела конституційного права, що виражають політичну волю Української держави. Це джерела конституційного права, що створюються, приймаються чи санкціонуються державою та уповноваженими органами державної влади (закони України, укази Президента України, рішення та висновки Конституційного Суду України та ін.) і мають гармонійно й логічно на відповідному рівні здійснювати волевиявлення Українського народу.

За змістом, тобто юридичною силою, джерела конституційного права поділяються на конституційні, законодавчі, підзаконні та локальні. Підзаконні джерела конституційного права не можуть суперечити конституційним і законодавчим джерелам, а локальні — не можуть суперечити конституційним, законодавчим і підзаконним джерелам.

Пріоритетним є, звичайно, конституційні джерела рівня законів. Конституція має найвищу юридичну силу. Законодавчі джерела конституційного права України виражають волю Українського народу, волю держави, мають вищу юридичну силу і виняткове коло суб'єктів правотворчості, якими є Український народ і Верховна Рада України. Це — акти всеукраїнського референдуму з найважливіших питань суспільного і державного життя (за винятком актів всеукраїнського конституційного референдуму), закон України про регламент та чинні міжнародні договори України.

Підзаконні джерела конституційного права України — це нормативно-правові акти, що виражають волю Українського народу та політику держави, не суперечать Конституції України та законам України, і розвивають їх положення. Це — постанови та інші нормативно-правові акти Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України; постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України та нормативно-правові акти інших центральних органів виконавчої влади; рішення і висновки Конституційного Суду України; рішення Центральної виборчої комісії й територіальних виборчих комісій; акти реагування Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; рішення та висновки Конституційного Суду України щодо підзаконних актів.

До локальних джерел конституційного права України належать, зокрема, нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим і нормативно-правові акти інших суб'єктів місцевого самоврядування, а також нормативно-правові акти підприємств, установ і організацій.

Наступним критерієм класифікації джерел конституційного права України є їх форма. За формою вираження джерела конституційного права є доволі різноманітними і зумовлюються традиціями формалізації конституційно-правових норм і способами правотворчості відповідних суб'єктів конституційного права. Це:

а) нормативно-правові акти;

б) договори;

в) судові прецеденти;

г) акти інших соціальних норм (моралі, акти об'єднань громадян тощо).

До нормативно-правових актів належать: Конституція України, закони, кодекси та основи законодавства України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, висновки і рішення Конституційного Суду України, акти реагування Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, акти референдуму Автономної Республіки Крим, акти інших місцевих референдумів та акти територіальних громад, регламенти місцевих рад тощо.

Важливим критерієм розмежування джерел конституційного права України є територія їх дії. Джерела конституційного права можуть бути загальнодержавними та місцевими (локальними). Загальнодержавні джерела конституційного права діють на всій території України. Це — Конституція України, акти всеукраїнського референдуму, закони України, укази Президента України тощо.

Місцеві (локальні) джерела конституційного права діють на певній території України і їх дія не поширюється на всю територію держави. У свою чергу локальні джерела конституційного права України поділяються на: акти місцевих органів державної влади; акти Автономної Республіки Крим (акти референдуму Автономної Республіки Крим, постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим); акти суб'єктів місцевого самоврядування (акти місцевих референдумів, статути міст й інших адміністративно-територіальних одиниць); акти підприємств, установ і організацій.

За терміном дії джерела конституційного права поділяються на постійні й тимчасові. Більшість джерел конституційного права України мають постійно діючий характер, тобто приймаються на невизначений термін дії. Втрата ними чинності відбувається за умови набуття чинності іншим джерелом конституційного права, що скасовує дію попереднього.

До постійно діючих джерел конституційного права належать: Конституція України, акти всеукраїнського референдуму, закони України, висновки і рішення Конституційного Суду України тощо.

Тимчасові джерела конституційного права України діють на визначений період у чітко визначених хронологічних межах чи за визначених умов, після чого їх чинність втрачається. Зокрема, Закон України «Про надзвичайний стан» набуває чинності у повному обсязі за умови оголошення надзвичайного стану і діє до його припинення.

Наступним критерієм розмежування джерел конституційного часу є їх чинність. Прийнято розрізняти чинні джерела конституційного права, тобто чинні і нечинні.

За національною належністю джерела конституційного права поділяються на національні та міжнародні. До національних джерел конституційного права належать ті з них, що мають національне походження, тобто прийняті на території України відповідними суб'єктами конституційної правотворчості (Конституція України, закони України тощо).

Міжнародні джерела конституційного права України — це чинні міжнародні договори України у сфері конституційного права, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, тобто джерела міжнародного права, що імплементовані у чинне конституційне законодавство (пакти про громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права людини та ін.).