1. Поняття та історія функціонування прокуратури на території України

Термін "прокуратура" (від лат. рrocuro - піклуюсь, керую) означає державний орган, що здійснює нагляд за точним виконанням законів, законності й для притягнення до суду правопорушника.

У сучасній науці конституційного права України існує чимало визначень поняття прокуратури України. Чинне законодавство також не дає чіткої відповіді на це питання.

На думку Погорілка М. Ф., прокуратура України - це єдина централізована система органів державної влади, які відповідно до Конституції та законів України здійснюють обвинувальну, представницьку, контрольно-наглядову та інші функції в державі.

Копєйчиков В. В. вважає, що прокуратура - єдина централізована система державних органів, які від імені України здійснюють нагляд за точним виконанням та єдиним застосуванням законів через своєчасне виявлення правопорушень, вжиття заходів щодо їх усунення і притягнення винних до відповідальності.

Шаптала Н.К. визначає Прокуратуру України як самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний лад і державний устрій, права і свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами та способами, передбаченими законом.

Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Вказують на те, що прокуратура України — єдина централізована система органів державної влади, які відповідно до Конституції та законів України здійснюють обвинувальну, представницьку, контрольно-наглядову функції в державі.

Важливою проблемою, яка турбує науковців, є питання приналежності прокуратури України до певної гілки влади. Виходячи з аналізу численних наукових праць, можна твердити, що ця структурна одиниця механізму держави не відноситься до жодної з гілок влади, тобто ні до законодавчої, ні до виконавчої, ні до судової. Вона є самостійною, централізованою системою органів державної влади, які діють відповідно до чинного законодавства.

За глибокої давнини почалося формування правової системи і певних функцій прокуратури на території сучасної України.

На етапі розвитку звичаєвого права також на рівні звичаю формувалася наглядова функція деспотійних володарів скіфської держави. Норми права у скіфів захищали життя, майно, привілеї царської сім'ї та родоплемінної знаті. Цар встановлював чіткий порядок використання пасовищ, адже йому належала верховна власність на землю. Існувала наглядова функція — існували наглядачі.

У VII ст. до н. е. скіфи зустрілися з грецькими поселенцями. У Північному Причорномор'ї елліни заснували свої міста-держави: Ольвію, Пантікапей, Феодосію, Херсонес тощо. Основними джерелами права в них були закони та рішення народних зборів і рад міст, постанови колегій, місцеві звичаї. Законодавча ініціатива належала народним зборам, радам міст, їх головам, колегіям та своєрідним попередникам сучасних прокурорів — номофілакам (стражам законів), які повинні були стежити за оформленням законів, поведінкою людей та посадових осіб і вимагали від них виконання законів. Крім номофілаків, існувала колегія продиктів (юридичних радників), які також виконували наглядові функції.

У Х ст. почало формуватися князівське законодавство Київської Русі. Княгиня Ольга, встановивши норми і пункти збору данини, посилила функції нагляду. Вона прийняла закон, який оберігав життя княжих дружинників. Статути князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого внесли важливі нововведення у фінансове, сімейне та кримінальне право. Боротьба з прибічниками старих традицій, що не бажали підкорятися новим звичаям, суворе покарання їх стали суттю наглядових повноважень великого князя. Велике значення у формуванні правової системи мало прийняття зводу великокняжих законів, що отримав назву «Руська правда». Суттєва роль у «Руській правді» відводилась нормам кримінального процесу та права, хоча такого поділу ще не існувало. А оскільки цей процес належало контролювати то, ймовірно, це було черговим кроком у розвитку наглядової функції. У судовій практиці Київської Русі панував змагальний процес за активної участі сторін, які називалися позивачами. Суд виконував функцію посередника, хоча іноді застосовувалися форми розшукового процесу. Головну роль при цьому відігравав позивач, з ініціативи якого розпочиналося судочинство. Формально саме він був обвинувачем. Доказове значення мали зовнішні ознаки злочину, речові докази, власне зізнання, показання «видоків» та «послухів». Рішення суду оголошувалося усно, а вирок виконувався негайно.

У 1578 році на сеймі Речі Посполитої утворено Луцький трибунал — вищий суд України, дія якого поширювалася на Київське, Волинське та Брацлавське воєводства, офіційною ж мовою визнавалася українська. Вже наступного, 1579 року, в Батурині утворено Український трибунал, який складався з семи департаментів. Депутати трибуналу щорічно обирали прокурора (інстигатора), котрий наглядав за чинністю подання позовів до трибунальського суду.

Посада прокурора збереглася в Україні і в XVII ст. В Українському трибуналі разом із гетьманом, генеральним писарем, генеральним возним, генеральними суддями та іншими вищими чинами засідав і прокурор. У 1722 році Петро І заснував державний орган для здійснення нагляду за дотриманням законної діяльності центральних і місцевих органів державної влади. Модель прокуратури він привіз із Франції, у якій правителем на той час був Філіп Красивий. Царська імператорська прокуратура, куди і входили органи прокуратури України, проіснувала до жовтня 1917 року.

Після жовтневих подій 1917 року розпочався новий етап державотворення і національного самовизначення народу України, етап здобуття суверенності. В УНР велася активна робота із створення нової системи правоохоронних органів, у тому числі — судів і органів прокурорського нагляду. Так, у грудні 1917 року заснована Прокураторія, наступного місяця Центральна Рада ухвалила Закон «Про уряджання прокурорського нагляду в Україні».

За часів правління гетьмана Скоропадського П. П. (квітень-грудень 1918 року) ухвалюється Закон «Про утворення державного Сенату».

При створенні у грудні 1918 року Директорії УНР набуває чинності Закон «Про урядження прокурорського догляду в Україні» і поновлюється діяльність Генерального Суду під назвою «Найвищий Суд Української Народної Республіки».

За радянських часів Державна прокуратура в Україні заснована в системі Наркомюсту. 28 червня 1922 р. затвердженим ВУЦВК Положенням про прокурорський нагляд. Законодавство про прокуратуру постійно розвивалося. У 1923 р. передбачалося введення Прокуратури до складу Верховного Суду СРСР. А пізніше, в 1933 р., утворюється Прокуратура Союзу РСР як централізована система з правом загального керівництва діяльністю прокуратур союзних республік, затверджується Положення про Прокуратуру Союзу РСР. На Нюрнберзькому процесі головним обвинувачем від Радянського Союзу був прокурор Української РСР Р. Руденко. З 1937 по 1991 рр. республіканська прокуратура України підпорядкована Генеральному прокурору СРСР. До 1937 року Генеральна прокуратура України не була призначена до вищих органів державної влади України. З моменту проголошення України суверенною і незалежною державою розпочався новий етап розвитку прокуратури.

Після прийняття та введення в дію з 1 грудня 1991 р. Закону України «Про прокуратуру» та ряду інших нормативних актів створено правову базу організації та діяльності органів прокуратури незалежної України. Враховуючи роль органів прокуратури України у зміцненні законності, захисту прав людини і громадянина, а також внесок працівників прокуратури у справу розбудови України як правової держави, Указом Президента України від 02.11.2000 року встановлено професійне свято — День працівника прокуратури — 1 грудня.

У 2001 році під час «Малої судової реформи» прокуратуру позбавлено повноважень самостійно санкціонувати арешти та обшуки, здійснювати нагляд за законністю судових рішень, порушувати дисциплінарні провадження щодо суддів. У 2003 році прокурорів позбавлено права нагляду за виконавчим провадженням. Починаючи з 1 липня 2007 року, до Міністерства внутрішніх справ передано слідство щодо злочинів проти особи (15 статей). У минулому році разом з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України істотно скорочено категорію справ, підслідних органам прокуратури. Повноваження слідчих прокуратури щодо проведення досудових розслідувань стосовно певних суб’єктів і щодо військових злочинів залишено максимум на п’ять років», - нагадав генеральний прокурор.

18 вересня 2012 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури». При цьому суттєво обмежено повноваження прокурорів у некримінальній сфері.

20 вересня 2012 року Закон підписаний Президентом України.  Запроваджені цим Законом зміни спрямовані на забезпечення виконання взятого Україною перед Радою Європи  зобов’язання змінити роль та функції Генеральної прокуратури, передусім щодо здійснення загального нагляду за додержанням законності, шляхом перетворення цього інституту в орган, який відповідатиме принципам Ради Європи (висновок та рекомендація Парламентської Асамблеї РЄ №190 (1995) від 26 вересня 1995 року щодо вступу України).

Закон обмежив існуючі «позакримінальні» повноваження прокурора, в першу чергу у сфері нагляду за додержанням і застосуванням законів; у сфері представництва прокуратурою інтересів громадянина в суді.

Прийнятий нещодавно новий Кримінальний процесуальний кодекс сформував систему органів досудового слідства та визначив місце та роль в ній прокуратури.