- •1.Найдавніші часи, початки цивілізації на території України.
- •1) Кам'яний вік — це 99% усієї історії людства.
- •2.Східні слов’яни на території України. Розселення. Культура і вірування східних слов’ян.
- •2. Теорія природничоісторичного процесу утворення класів і держави у східних слов'ян:
- •4.Київська держава за правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Культура Київської Русі. Історичне значення Київської Русі.
- •7. Загарбання земель України іноземними державами в 14 – 16 ст.
- •8.Українські землі під владою Речі Посполитої. Виникнення українського козацтва.
- •9. Запорізька Січ – державно – політичне утворення українського народу. Роль українського козацтва у боротьбі українців проти агресії Польщі, Туреччини, Кримського ханства.
- •21 Березня 1654 р. Цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердили «Статті Богдана Хмельницького» (так звані «Березневі статті»), що визначили становище України в союзі з Росією:
- •12. Соціально – економічне і політичне становище України в другій половині 17ст.
- •13. Становище Української держави в роки гетьманування і. Мазепи. Північна війна та Україна.
- •14. Посилення колоніальної політики Російської імперії щодо України у першій половині 18 ст. Соціально – економічний розвиток Правобережжя.
- •II етап (1728—1734) — повернення Україні частини її прав і вольностей.
- •16. Занепад феодально – кріпосницької системи в Україні та зародження товарно – грошових відносин в першій половині 19ст.
- •17. Антиукраїнська політика російського царизму та початок відродження української свідомості, Кирило – Мефодіївське товариство.
- •18. Західноукраїнські землі в першій половині 19ст. «Руська трійця». Революція 1848р. В Австро – Угорщині та скасування кріпосного права.
- •2. Особливості розвитку освіти:
- •21. Національне гноблення українців в складі Російської та Австро – Угорської імперій. Заборона української мови. Активізація українського національного руху.
- •22. Економічний розвиток та суспільно – політичний рух в Україні на початку 20ст. Діяльність політичних партій в Україні.
- •23.Соціально – економічний розвиток та політичне становище західноукраїнських земель на початок 20ст.
- •24.Україна в роки першої російської революції 1905 – 1907рр.
- •25. Політика російського царизму стосовно України в 1907 – 1914р.
- •26. Початок Першої світової війни. Воєнні дії в 1914р. На українських землях.
- •27.Вплив Першої світової війни на формування українського національного руху в Галичині та Наддніпрянській Україні.
- •28.Українські землі в 1915 – 1917рр.
- •29.Початок Української революції, утворення Центральної Ради.
- •30. Перший Універсал Центральної Ради та його історичне значення.
- •33.Внутрішня та зовнішня політика Української Держави. П. Скоропадський.
- •37. Радянсько-польська війна і Україна.
- •38. Українське питання на Паризькій мирній конференції.
- •39. Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917—1920 рр.
- •40. Культура і духовне життя України в 1917- 1920рр.
- •41.Наш край на початку 20 століття.
- •11 Листопада 1912 року в Костянтинограді відкрита земська чоловіча гімназія. Жіноча прогімназія вже шість років існувала до цього.
- •43. Політика «українізації» (коренізації), її наслідки. О. Шумський, м. Скрипник.
- •44. Входження усрр до складу срср.
- •45. Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні.
- •46. Політика суцільної колективізації та розселянювання в Україні. Її соціально – економічні наслідки.
- •48.Розвиток культури в 30-ті рр. «Розстріляне» відродження.
- •53. Рух Опору та його течії в Україні в роки Другої світової війни. Історичний внесок українського народу в перемогу в Другій світовій війні.
- •54. Визволення України від нацистських загарбників. Герої – визволителі України.
- •55. Україна на завершальному етапі Великої Вітчизняної війни.
- •56. Наш край в роки Другої Світової та Великої Вітчизняної воєн.
- •57. Відбудова економіки України після Великої Вітчизняної війни.
- •58. Голодомори 20ст. В Україні: причини та наслідки.
- •59. Пожвавлення літературно – мистецького життя України в умовах десталінізації. «Шістдесятники».
- •60. Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50 – у першій половині 60-х рр. М. Хрущов.
- •61. «Косигінські реформи» та їхні наслідки для України.
- •63.Опозиційний рух в Україні (1965 – 1985рр.)
- •64. Національно – визвольний рух 60 – 80 років 20ст.
- •65. Повсякденне життя Українців у 1964-1985рр.
- •66. Прихід до влади м. Горбачова. Розгортання національно – демократичного руху в Україні.
- •67. Політична ситуація в Україні в 1985-1991 рр.
- •69. Проголошення державної незалежності України.
- •72.Прийняття Конституції України 1996р. Та її історичне значення.
- •73. Початок формування багатопартійності в Україні наприкінці 80- на початку 90-х років 20ст.
- •74. Кроки України на шляху до європейської інтеграції.
- •75. Досягнення сучасної української науки і освіти.
21 Березня 1654 р. Цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердили «Статті Богдана Хмельницького» (так звані «Березневі статті»), що визначили становище України в союзі з Росією:
— гетьмана обирає військо і тільки сповіщає про це царський уряд;
— гетьман і військо можуть зноситися з іншими державами, але з Польщею і Туреччиною під контролем царської влади;
— реєстр визначався в 60 тис. чоловік;
— про збір коштів на утримання козацького війська та оплату старшині;
— про збереження прав станів, світських і духовних;
— про збереження в містах виборного управління і т. д.
Богдан Хмельницький фактично зберіг становище незалежного глави держави.
ПОРУШЕННЯ ЦАРАТОМ ПЕРЕЯСЛАВСЬКОЇ УГОДИ. Сторони по-різному оцінювали положення Переяславської угоди. Якщо Хмельницький і козацька старшина намагалися розширити й зміцнити українську автономію, то царський уряд прагнув розширити згодом свою участь у внутрішніх справах України, перетворюючи її поступово на звичайну провінцію Московської держави.
Так, уже в 1654 р. він поставив у Києві сильний гарнізон, почавши будівництво для нього окремої фортеці та посадивши воєводу, що й став безпосереднім представником царської влади в Україні.
Таких же воєвод московський уряд мав намір поставити і в усіх значних містах України, щоб передати їм адміністрацію й збір податків.
НАУКОВІ ОЦІНКИ ДОГОВОРУ 1654 р. Історики по-різному оцінюють суть цієї угоди:
а) «персональна унія» (незалежні держави, що мають власні уряди, визнають владу одного монарха);
б) «васальна залежність» України від Росії;
в) «автономія» України в складі Росії;
г) «возз'єднання» українського та російського народів; ґ) «військовий союз» між Україною й Росією.
Хоч би як було, укладаючи договір, кожна зі сторін вкладала в нього свій зміст: московська розглядала його як крок до оволодіння Україною, українська — сподівалася зміцнити власну державність.
При всій його невизначеності Переяславський договір 1654 р. мав далекосяжні наслідки:
— на міжнародному рівні він свідчив про відділення й незалежність козацької України від Речі Посполитої;
— підтвердив визнання Москвою внутрішньополітичного суверенітету Української держави, недоторканність існуючих державних інститутів.
12. Соціально – економічне і політичне становище України в другій половині 17ст.
Входження України під протекцію Росії не відповідало інтересам сусідніх держав (особливо Польщі, Туреччини, Кримського ханства).
ВІЙНА РОСІЇ З ПОЛЬЩЕЮ
Король Речі Посполитої направив посольство до Москви з вимогою розірвати Переяславську угоду, а 23 лютого 1654 р. звернувся до українського народу із закликом повернутися в підданство Польщі. Однак усі ці дії залишалися безрезультатними.
Навесні 1654 р. почалася нова війна. На захист України виступила Росія. До кінця 1654 р. уся Смоленщина й частина Білорусії були звільнені від шляхетських військ. Їм допомагало козацьке військо (20 тисяч) на чолі з Василем Золотаренком.
В Україні спільне україно-російське військо під керівництвом Б. Хмельницького в 1654 р. завдало поразки польським військам під Острогом, Уманню, Охматовим, Городком і звільнило українські землі від польського панування до західних кордонів Галичини та Холмщини. Однак закріпити перемогу не вдалося.
Напад татар змусив відвести війська на Наддніпрянщину.
ЗВ'ЯЗКИ УКРАЇНИ З ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ
Постійні порушення Москвою своїх зобов'язань перед Україною, безцеремонне поводження царських військ на козацькій території, укладення за спиною гетьмана миру з Польщею змусили Б. Хмельницького вжити заходів до пошуку інших союзників. Колишні васали Польщі — маркграфство Бранденбург і королівство Пруссія, що одержали незалежність завдяки ослабленню Польщі у війні з Україною, погодилися вступити в союз з гетьманською державою. Крім того, підтримали Б. Хмельницького Швеція, Семигородщина, Молдавія, Валахія, частково — Литва. їхня коаліція не встигла скластися в тісний політичний блок, а після смерті Б. Хмельницького в липні 1657 року розпалась. Усе ж таки гетьман перед своєю смертю заявив представникам Олексія Михайловича, що його спадкоємець — син Юрій — вільний від присяги, даної батьком у Переяславі в 1654 році.
ОЦІНКИ ДІЯЛЬНОСТІ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Сучасники порівнювали його з О. Кромвелем в Англії, козацькі літописці вважали його «Мойсеєм, що вивів український народ з єгипетської неволі польської». Григорій Сковорода називав Б. Хмельницького «героєм і батьком вольності».
Д. Дорошенко головним у його діяльності вважає те, що він зв'язав перервану в середні віки нитку української державності і створив українську козацьку державу, що знову ввело Україну в коло самостійних держав.
БОРОТЬБА СТАРШИНСЬКИХ УГРУПОВАНЬ ЗА ВЛАДУ В УКРАЇНІ
Після смерті Б. Хмельницького почалася боротьба старшинських угруповань за владу. Одне з них на чолі з І. Виговським орієнтувалося на Польщу й розірвання відносин з Росією, інше (М. Пушкар і запорізький кошовий отаман Я. Барабаш) — на збереження союзу з Москвою.
У серпні 1657 р. козацька старшина обирає гетьманом опікуна Юрія Хмельницького (ще на початку року він був проголошений спадкоємцем батька на цій посаді) — Івана Виговського — одного з найбільш освічених і талановитих керівників. У вересні 1658 р. у Гадячі він підписав з Польщею договір, в якому проголошувалась унія Польської, Литовської та Руської (так назвали Україну в межах Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводств) держав, об'єднаних лише спільно обраним королем.
Однак старшина й частина козацтва не бажали визнавати її і з допомогою Москви підняли кілька повстань проти І. Виговського. Навесні 1659 р. майже 150-тисячна армія під командуванням Трубецького почала наступ на Україну. Однак у червні під Конотопом об'єднані українсько-татарські загони розбили її, причому втрати російських стрільців склали близько 30—40 тис. чоловік, а козаки й татари втратили відповідно 4 і 6 тисяч. Але скористатися плодами перемоги гетьману не вдалося через триваючі інтриги старшини запорожців І. Сірка і позиції царя, що підмовляли їх до боротьби з І. Виговським. У вересні 1659 р. гетьман відмовився від булави й виїхав у Польщу, де пізніше був звинувачений поляками в зрадництві й розстріляний у 1664 р.
Новий гетьман Юрій Хмельницький під тиском царських воєвод підписав 17 жовтня 1659 р. під Переяславом украй невигідний для України Переяславський договір. За цим договором обмежувалися права гетьмана. Він не мав права відносин з якою-небудь державою, приймати послів, вступати у війну без царського указу. Збільшувалася кількість царських військ, крім Києва, вони розміщалися ще в п'ятьох містах України і т.д. Але після розгрому російсько-українських військ Польщею ситуація знову змінилась.
У 1660 р. Ю. Хмельницький підписав з поляками Слободищенський трактат, що підтвердив відрив України від Росії й відновлення панування шляхетської Польщі в українських землях. Польщі вдалося захопити Правобережну Україну (без Києва). Війна за Лівобережну Україну продовжувалася.
Після відмови Ю. Хмельницького від гетьманства в 1663 р. козацька Україна, яку розривали на шматки Росія та Польща, соціальні конфлікти і сварки між політичними фракціями, розділилася на дві окремі частини на чолі зі своїми гетьманами. На Правобережжі: Павло Тетеря(1663— 1665 рр.), Петро Дорошенко (1665-1676 рр.) і знову Юрій Хмельницький (1677-1681 рр.).
На Лівобережжі: Іван Брюховецький (1663—1668 рр.), Дем'ян Многогрішний (1668-1672 рр.), Іван Самойлович (1672-1687 рр.), Іван Мазепа (1687-1708 рр.).
МИР РОСІЇ З ПОЛЬЩЕЮ (АНДРУСІВСЬКИЙ ДОГОВІР)
У 1667 р. завершилася російсько-польська війна за Україну. У с. Андрусове було підписане перемир'я терміном на 13,5 років. За цим договором Росії поверталися Смоленськ і Сіверська земля. Лівобережна Україна з Києвом залишилася в складі Росії, а Правобережна — у складі Польщі. Запоріжжя переходило під спільне управління Росії й Польщі. Це був II поділ України.
ГЕТЬМАН П. ДОРОШЕНКО ТА СПРОБИ ОБ'ЄДНАННЯ УКРАЇНИ. 30 січня в селі Андрусове під Смоленськом Польща й Московська держава підписали угоду, за якою Правобережжя, в тому числі на 2 роки — і Київ, залишалося за Польщею, а Лівобережжя відходило до царя. Після цього чергового порушення Переяславських домовленостей козацька рада під Корсунем у 1669 р. схвалила рішення гетьмана П. Дорошенка про перехід України під протекцію Туреччини. За допомогою турецької армії він розгромив поляків, і в 1672р.у м. Бучач Польща відреклася від Поділля та інших регіонів Правобережжя.
Однак жодна із сторін не збиралася відмовлятися від контролю над українськими землями. Росія направила на Правобережжя війська гетьмана Лівобережжя І. Самойловича, щоб змусити П. Дорошенка зректися булави. Воєнні дії, в які втяглися польські й турецькі війська, спопеляли Україну — почався період її історії, названий «Руїною». На початку 1676 р. П. Дорошенко здався під Чигирином армії, що складалася з московських військ і лівобережних полків, і відрікся від гетьманства на користь І. Самойловича.