- •1.Найдавніші часи, початки цивілізації на території України.
- •1) Кам'яний вік — це 99% усієї історії людства.
- •2.Східні слов’яни на території України. Розселення. Культура і вірування східних слов’ян.
- •2. Теорія природничоісторичного процесу утворення класів і держави у східних слов'ян:
- •4.Київська держава за правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Культура Київської Русі. Історичне значення Київської Русі.
- •7. Загарбання земель України іноземними державами в 14 – 16 ст.
- •8.Українські землі під владою Речі Посполитої. Виникнення українського козацтва.
- •9. Запорізька Січ – державно – політичне утворення українського народу. Роль українського козацтва у боротьбі українців проти агресії Польщі, Туреччини, Кримського ханства.
- •21 Березня 1654 р. Цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердили «Статті Богдана Хмельницького» (так звані «Березневі статті»), що визначили становище України в союзі з Росією:
- •12. Соціально – економічне і політичне становище України в другій половині 17ст.
- •13. Становище Української держави в роки гетьманування і. Мазепи. Північна війна та Україна.
- •14. Посилення колоніальної політики Російської імперії щодо України у першій половині 18 ст. Соціально – економічний розвиток Правобережжя.
- •II етап (1728—1734) — повернення Україні частини її прав і вольностей.
- •16. Занепад феодально – кріпосницької системи в Україні та зародження товарно – грошових відносин в першій половині 19ст.
- •17. Антиукраїнська політика російського царизму та початок відродження української свідомості, Кирило – Мефодіївське товариство.
- •18. Західноукраїнські землі в першій половині 19ст. «Руська трійця». Революція 1848р. В Австро – Угорщині та скасування кріпосного права.
- •2. Особливості розвитку освіти:
- •21. Національне гноблення українців в складі Російської та Австро – Угорської імперій. Заборона української мови. Активізація українського національного руху.
- •22. Економічний розвиток та суспільно – політичний рух в Україні на початку 20ст. Діяльність політичних партій в Україні.
- •23.Соціально – економічний розвиток та політичне становище західноукраїнських земель на початок 20ст.
- •24.Україна в роки першої російської революції 1905 – 1907рр.
- •25. Політика російського царизму стосовно України в 1907 – 1914р.
- •26. Початок Першої світової війни. Воєнні дії в 1914р. На українських землях.
- •27.Вплив Першої світової війни на формування українського національного руху в Галичині та Наддніпрянській Україні.
- •28.Українські землі в 1915 – 1917рр.
- •29.Початок Української революції, утворення Центральної Ради.
- •30. Перший Універсал Центральної Ради та його історичне значення.
- •33.Внутрішня та зовнішня політика Української Держави. П. Скоропадський.
- •37. Радянсько-польська війна і Україна.
- •38. Українське питання на Паризькій мирній конференції.
- •39. Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917—1920 рр.
- •40. Культура і духовне життя України в 1917- 1920рр.
- •41.Наш край на початку 20 століття.
- •11 Листопада 1912 року в Костянтинограді відкрита земська чоловіча гімназія. Жіноча прогімназія вже шість років існувала до цього.
- •43. Політика «українізації» (коренізації), її наслідки. О. Шумський, м. Скрипник.
- •44. Входження усрр до складу срср.
- •45. Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні.
- •46. Політика суцільної колективізації та розселянювання в Україні. Її соціально – економічні наслідки.
- •48.Розвиток культури в 30-ті рр. «Розстріляне» відродження.
- •53. Рух Опору та його течії в Україні в роки Другої світової війни. Історичний внесок українського народу в перемогу в Другій світовій війні.
- •54. Визволення України від нацистських загарбників. Герої – визволителі України.
- •55. Україна на завершальному етапі Великої Вітчизняної війни.
- •56. Наш край в роки Другої Світової та Великої Вітчизняної воєн.
- •57. Відбудова економіки України після Великої Вітчизняної війни.
- •58. Голодомори 20ст. В Україні: причини та наслідки.
- •59. Пожвавлення літературно – мистецького життя України в умовах десталінізації. «Шістдесятники».
- •60. Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50 – у першій половині 60-х рр. М. Хрущов.
- •61. «Косигінські реформи» та їхні наслідки для України.
- •63.Опозиційний рух в Україні (1965 – 1985рр.)
- •64. Національно – визвольний рух 60 – 80 років 20ст.
- •65. Повсякденне життя Українців у 1964-1985рр.
- •66. Прихід до влади м. Горбачова. Розгортання національно – демократичного руху в Україні.
- •67. Політична ситуація в Україні в 1985-1991 рр.
- •69. Проголошення державної незалежності України.
- •72.Прийняття Конституції України 1996р. Та її історичне значення.
- •73. Початок формування багатопартійності в Україні наприкінці 80- на початку 90-х років 20ст.
- •74. Кроки України на шляху до європейської інтеграції.
- •75. Досягнення сучасної української науки і освіти.
66. Прихід до влади м. Горбачова. Розгортання національно – демократичного руху в Україні.
Після приходу до влади в СРСР М. Горбачова в 1985р., почалася перебудова, яку офіційна партійна пропаганда підносила як відновлення, модернізацію всіх сфер життя. По своїй суті перебудова була спробою партійно-державної верхівки СРСР вивести країну з глибокої кризи, що охопила всі сфери суспільства й набувала системного характеру.
Замість очікуваного зростання темпів економічного розвитку продовжувалось їх неухильне зниження. Замість послаблення продовольчої, житлової й товарної криз відбувалося їх подальше загострення. Черги за товарами першої необхідності ставали все довшими. Нарешті, у 1990 р. уперше за багато років почалося скорочення обсягів виробництва.
Таким чином, усі спроби перебудови системи управління економікою виявилися абсолютно марними. Непродумані, половинчасті й безсистемні зміни в економіці вносили розлад у централізовану й по-своєму логічну систему управління народним господарством. Народногосподарський комплекс СРСР став розвалюватися. Руйнувалися господарські зв'язки між окремими підприємствами, галузями та регіонами.
Загострення економічної кризи прискорювало реформи в політичній сфері. Існуючі державні інститути були вже нездатні уберегти краї:-занепаду. Ця істина поступово опановувала свідомістю ініціаторів перебудови й примушувала їх до демократизації громадського життя, до замови від так званої керівної ролі КПРС у суспільстві. Очікувалося, що це стимулює ініціативу громадян, сприятиме стабілізації соціально-економічної й політичної систем у рамках «оновленого» соціалізму.
Але, як уже траплялося в історії, наміри керівництва демократизувати тоталітарну систему наштовхувалися на лютий супротив консервативних елементів владних структур, які не бажали втрачати своє становий:? й привілеї. Політична реформа буксувала, бо прийняті Верховною Радою закони були половинчастими, приймалися із запізненням, а до того ж часто-густо не виконувалися. Серед населення поглиблювалося розчарування в здатності керівництва вивести країну з кризи. Вплив і авторитет КПРС, державних структур влади швидко й необоротно падали.
Особливо яскраво це проявилося в Україні, перетвореній консервативним керівництвом на чолі з компартією на справжній «заповідник комунізму». Але прагнення відмежуватися від процесів, що відбувалися в центрі, обернулося для партійних і державних структур УРСР катастрофічною втратою авторитету і справжньою суспільною ізоляцією. Компартії пригадали всі злочини, до здійснення яких вона була причетна: червоний терор громадянської війни, насильницьку колективізацію, голод, Чорнобильську катастрофу 26 квітня 1986 р., русифікацію та багате чого іншого. Суспільно-політичне життя в республіці поступово виходило з-під впливу КПУ. Це знайшло відображення в усіх сферах громадського життя, особливо в національно-державній. Ослабленням старої політичної системи український народ скористався для боротьби за свої національні права, збереження й розвиток своєї культури, досягнення реального суверенітету. Взірцем прогресивних перетворень для України стала боротьба за незалежність прибалтійських і закавказьких республік, розгортання демократичного руху в Росії. В Україні починається процес формування громадсько-політичних груп, об'єднань, опозиційних існуючому режиму. У 1987 р. у Києві почав роботу Український культурологічний клуб (УКК), відновила роботу Українська Гельсінкська Спілка (УГС), з'являються інші об'єднання демократичної орієнтації. Найактивніше діяли вони в Західній Україні, звідки хвиля мітингів і демонстрацій поширювалася по всій республіці.
Усе більші маси українського населення переконувалися в безперспективності збереження Радянського Союзу. Це слугувало надійним фундаментом національно-визвольного руху, який охопив у цей період найширші верстви суспільства. Це стало можливим завдяки зростанню національної свідомості українського суспільства, злиттю в єдиному руслі двох течій — українського дисидентства й національно орієнтованої парт-номенклатури, яку існування радянської імперської системи гнітило політично, ідеологічно й економічно.
Компартія України, державні структури прагнули зупинити зростання демократичного руху в Україні. Пропагандистська машина режиму почала божевільну кампанію критики новостворених демократичних об'єднань, часто вдаючись до фальсифікації й перекручення їхніх цілей і завдань, а іноді й до безсоромної брехні. Особливо яскраво це проявилося під час формування Народного руху України. В умовах партійної монополії на засоби масової інформації рухівці не мали можливості донести своє слово до людей. Але незважаючи на це, чисельність Руху в усіх регіонах України — від Львова до Луганська — зростала. Логічним наслідком цього став Установчий з'їзд Народного руху України, що відбувся 8-10 вересня 1989 р.
Створення Руху як масової громадсько-політичної організації знаменувало ліквідацію монополії КП України на політичну діяльність. В Україні почалося формування багатопартійності. Цей процес активізувався після лютневого (1990 р.) пленуму ЦК КПРС, який під тиском обставин погодився вилучити з Конституції СРСР горезвісну шосту статтю, що закріплювала керівну роль партії в радянському суспільстві.
За короткий час про початок своєї діяльності заявили Українська національна партія (УНП), Демократична партія України (ДемПУ), Партія зелених України (ПЗУ), Соціал-демократична партія України (СДПУ), Об'єднана соціал-демократична партія України та ін.
Поява нових політичних партій відбувалась одночасно з наростанням внутрішніх суперечностей у Компартії України. У січні 1990 р. група комуністів-реформаторів заявила про створення Демократичної платформи. Основною своєю метою вони проголосили перетворення КПРС на демократичну партію парламентського типу. Демплатформа виступила також за перетворення КПРС у союз компартій республік, за ліквідацію її унітарного характеру. Переконавшись у неможливості демократизації КП України, Демплатформа виділилася в окрему політичну партію — Партію демократичного відродження України (ПДВУ).
Вибори до Верховної Ради УРСР у березні 1990 р. продемонстрували посилення впливу опозиції та ослаблення авторитету й можливостей КП України. Незважаючи на нерівноправні умови, відсутність в опозиції доступу до засобів масової інформації, вона, об'єднавшись у Демократичний блок, одержала майже третину голосів у Верховній Раді. Згодом депутати від Демблоку оформилися в опозиційну Народну Раду.
Робота Верховної Ради УРСР нового складу надала нового імпульсу політичному життю республіки. Уперше за багато десятиліть із високої державної трибуни пролунала правда про становище, в якому опинився український народ, почалися дискусії про можливі варіанти виходу з кризи. Уперше у вищій державній установі УРСР відкрито заговорили про незалежність України. Нарешті, 16 липня 1990 р. Верховна Рада прийняли Декларацію про державний суверенітет республіки.
Склалася історична ситуація, коли за суверенітет проголосували не тільки депутати-демократи, але й компартійна більшість. Це свідчило про домінування серед населення України прагнення до ліквідації диктату імперського центру, з яким депутати-комуністи не могли не рахуватись Одночасно з цим комуністична більшість не погодилася надати Декларації про державний суверенітет статусу конституційного акта або закону.
Це викликало загострення ситуації восени 1990 р., що призвело до політичної конфронтації в суспільстві. У жовтні відбулося голодування студентів, які поставили перед Верховною Радою УРСР низку радикальний вимог, реалізація яких повинна була сприяти наповненню Декларації про державний суверенітет України реальним змістом. Під тиском опозиції Верховна Рада погодилася розглянути вимоги студентів, хоча їх виконання намагалася всіляко саботувати.
Непослідовність лінії Верховної Ради проявилася і в економічній політиці. Прийнявши закон про економічну самостійність УРСР, виробивши власну концепцію переходу Української РСР до ринкової економіки, користуючись законодавчими повноваженнями, гальмувала роздержавлення й приватизацію, своїми некваліфікованими діями стимулювала інфляцію й зростання цін.
В умовах різкого погіршення відносин між союзними республіками й центром 17 березня 1991 р. відбувся Всесоюзний референдум про збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік. Одночасно з референдумом були проведені республіканське й регіоналі опитування про майбутній статус України. Незважаючи на суперечливі результати, вони показали, що вектор громадської думки в Україні повертається в бік незалежності. Некваліфікована та егоїстична політика центру тільки підсилювала ці настрої, збільшуючи число їхніх прихильників не тільки серед демократів та безпартійних, але й серед комуністів.