- •1.Найдавніші часи, початки цивілізації на території України.
- •1) Кам'яний вік — це 99% усієї історії людства.
- •2.Східні слов’яни на території України. Розселення. Культура і вірування східних слов’ян.
- •2. Теорія природничоісторичного процесу утворення класів і держави у східних слов'ян:
- •4.Київська держава за правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Культура Київської Русі. Історичне значення Київської Русі.
- •7. Загарбання земель України іноземними державами в 14 – 16 ст.
- •8.Українські землі під владою Речі Посполитої. Виникнення українського козацтва.
- •9. Запорізька Січ – державно – політичне утворення українського народу. Роль українського козацтва у боротьбі українців проти агресії Польщі, Туреччини, Кримського ханства.
- •21 Березня 1654 р. Цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердили «Статті Богдана Хмельницького» (так звані «Березневі статті»), що визначили становище України в союзі з Росією:
- •12. Соціально – економічне і політичне становище України в другій половині 17ст.
- •13. Становище Української держави в роки гетьманування і. Мазепи. Північна війна та Україна.
- •14. Посилення колоніальної політики Російської імперії щодо України у першій половині 18 ст. Соціально – економічний розвиток Правобережжя.
- •II етап (1728—1734) — повернення Україні частини її прав і вольностей.
- •16. Занепад феодально – кріпосницької системи в Україні та зародження товарно – грошових відносин в першій половині 19ст.
- •17. Антиукраїнська політика російського царизму та початок відродження української свідомості, Кирило – Мефодіївське товариство.
- •18. Західноукраїнські землі в першій половині 19ст. «Руська трійця». Революція 1848р. В Австро – Угорщині та скасування кріпосного права.
- •2. Особливості розвитку освіти:
- •21. Національне гноблення українців в складі Російської та Австро – Угорської імперій. Заборона української мови. Активізація українського національного руху.
- •22. Економічний розвиток та суспільно – політичний рух в Україні на початку 20ст. Діяльність політичних партій в Україні.
- •23.Соціально – економічний розвиток та політичне становище західноукраїнських земель на початок 20ст.
- •24.Україна в роки першої російської революції 1905 – 1907рр.
- •25. Політика російського царизму стосовно України в 1907 – 1914р.
- •26. Початок Першої світової війни. Воєнні дії в 1914р. На українських землях.
- •27.Вплив Першої світової війни на формування українського національного руху в Галичині та Наддніпрянській Україні.
- •28.Українські землі в 1915 – 1917рр.
- •29.Початок Української революції, утворення Центральної Ради.
- •30. Перший Універсал Центральної Ради та його історичне значення.
- •33.Внутрішня та зовнішня політика Української Держави. П. Скоропадський.
- •37. Радянсько-польська війна і Україна.
- •38. Українське питання на Паризькій мирній конференції.
- •39. Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917—1920 рр.
- •40. Культура і духовне життя України в 1917- 1920рр.
- •41.Наш край на початку 20 століття.
- •11 Листопада 1912 року в Костянтинограді відкрита земська чоловіча гімназія. Жіноча прогімназія вже шість років існувала до цього.
- •43. Політика «українізації» (коренізації), її наслідки. О. Шумський, м. Скрипник.
- •44. Входження усрр до складу срср.
- •45. Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні.
- •46. Політика суцільної колективізації та розселянювання в Україні. Її соціально – економічні наслідки.
- •48.Розвиток культури в 30-ті рр. «Розстріляне» відродження.
- •53. Рух Опору та його течії в Україні в роки Другої світової війни. Історичний внесок українського народу в перемогу в Другій світовій війні.
- •54. Визволення України від нацистських загарбників. Герої – визволителі України.
- •55. Україна на завершальному етапі Великої Вітчизняної війни.
- •56. Наш край в роки Другої Світової та Великої Вітчизняної воєн.
- •57. Відбудова економіки України після Великої Вітчизняної війни.
- •58. Голодомори 20ст. В Україні: причини та наслідки.
- •59. Пожвавлення літературно – мистецького життя України в умовах десталінізації. «Шістдесятники».
- •60. Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50 – у першій половині 60-х рр. М. Хрущов.
- •61. «Косигінські реформи» та їхні наслідки для України.
- •63.Опозиційний рух в Україні (1965 – 1985рр.)
- •64. Національно – визвольний рух 60 – 80 років 20ст.
- •65. Повсякденне життя Українців у 1964-1985рр.
- •66. Прихід до влади м. Горбачова. Розгортання національно – демократичного руху в Україні.
- •67. Політична ситуація в Україні в 1985-1991 рр.
- •69. Проголошення державної незалежності України.
- •72.Прийняття Конституції України 1996р. Та її історичне значення.
- •73. Початок формування багатопартійності в Україні наприкінці 80- на початку 90-х років 20ст.
- •74. Кроки України на шляху до європейської інтеграції.
- •75. Досягнення сучасної української науки і освіти.
61. «Косигінські реформи» та їхні наслідки для України.
Починаючи з 1965 р. під керівництвом Голови Ради Міністрів О. Косигіна в СРСР була розроблена господарська реформа. За часів Сталіна О. Косигін дуже швидко зробив кар'єру від майстра на фабриці до Голови Ради Міністрів РРФСР. У нього був багатий досвід господарської роботи і своє бачення розвитку радянської економіки. Початку реформ передувала відкрита дискусія в пресі з економічних питань, яку започаткувала стаття
«План, прибуток і премія» професора Харківського інженерно – економічного інституту О. Лібермана, надрукована в газеті «Правда». У 1964 р. почалась на практиці перевірка і відпрацювання нових методів господарювання. На деяких підприємствах УРСР почали проводити економічні експерименти, які дали позитивний результат. Це стало підставою для запровадження нового господарського механізму в економіку всього СРСР. Реформи охопили сільське господарство, промисловість і систему управління.
У 1965 р. скасували систему раднаргоспів, запровадивши натомість міністерства, які здійснювали управління окремими галузями економіки. Так, в Україні було створено 22 союзно-республіканські і 7 республіканських міністерств (автомобільного транспорту і шосейних доріг, будівництва, комунального господарства, місцевої промисловості, освіти, охорони громадського порядку, соціального забезпечення). Таким чином, реальні можливості щодо управління економікою республіки зменшилися.
Була змінена система планування, запроваджена система економічних стимулів праці. Так, якщо раніше головним показником для підприємства був загальний обсяг виробленої продукції, то тепер його замінили на обсяг реалізованої продукції. Вважалося, що це примусить підприємства випускати продукцію, яка потрібна споживачеві.
На підприємствах створювався спеціальний фонд матеріального стимулювання. Якщо підприємство перевиконувало план реалізації продукції, воно виплачувало працівникам премії і розбудовувало соціальну сферу.
Перед підприємством ставилося завдання працювати із прибутками. Для зменшення собівартості продукції передбачалося підвищити продуктивність праці, запровадити нові технології і техніку.
Перехід на нові умови праці відбувався, поступово: у 1966 р. на нових умовах господарювання працювало 100 підприємств УРСР (1,5 %), у 1970 р.— 8,2 тис. підприємств (83 %).
Такими були основні риси реформи, яка, на жаль, не мала комплексного характеру і практично обмежилась промисловістю. Вона прагнула поєднати непоєднуване: розширити самостійність підприємств і відновити всевладдя галузевих міністерств. Зрештою останні звели нанівець будь-яку самостійність підприємств. Спочатку збільшилась кількість планових показників (продуктивність праці, середня зарплата, собівартість продукції тощо). Зберігалась система централізованого матеріально-технічного постачання, яку так і не замінили на систему оптової (гуртової) торгівлі. Показник «реалізованої продукції» мало чим відрізнявся від «валу», тому що обсяги реалізації (при хронічному дефіциті товарів) зростали від обсягів виробленої продукції, тобто валу. Таким чином було збережено затратний механізм. Поліпшення якості, запровадження нових зразків було економічно невиправданим. На практиці не діяло й матеріальне стимулювання праці. Чим краще працювало підприємство, тим жорстокішими були норми формування фондів стимулювання праці.
62. Освіта, наука та культура України в 70 – 80-х рр. 20ст.
Попри бурхливий розвиток культури криза радянської моделі розвитку у 1970-ті — середині 1980-х рр. мала свої прояви і у цій сфері. її проявами були: стрімка русифікація, ідеологізація, бюрократизація, формалізм і догматизм.
Вагомим досягненням тих часів став перехід до десятирічної загальної середньої освіти, що відбувався у 1970-х рр. У 1978 р. це було закріплено в Конституції УРСР.
1 червня 1978р. ЦК КПРС ухвалив постанову «Про подальше вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках». Таким чином розпочався новий наступ на національну школу. На науково-практичній конференції «Російська мова — мова дружби і співробітництва народів СРСР» (1979 р., Ташкент) було рекомендовано вивчати російську мову в дошкільних навчальних закладах, починаючи з п'яти років.
Реформа загальноосвітньої школи (1984 р.) зумовила посилення ідеологізації та русифікації навчання в Україні. Уніфікація процесів навчання і виховання обмежувала творчий розвиток особистості. Проте, такі педагоги-новатори, як В. Шаталов та М. Щетиніна, продовжували свою плідну діяльність.
Продумане й комплексне витіснення рідної мови з процесу викладання призвело до того, що у великих містах південних та східних регіонів України не залишилося українських шкіл. Уніфікація викладання та ідеологізація навчально-виховного процесу певною мірою знецінювали освіту та перешкоджали вільному виявленню здібностей учнів і студентів. Разом з тим загальний рівень навчання залишався високим.
Вища школа була майже цілком русифікована. Ідеологічні предмети викладалися у всіх вузах і на всіх факультетах.
Великого значення у Радянському Союзі, і зокрема в УРСР, приділялося розвиткові наукових досліджень. Проте, основне фінансування отримували ті дослідження, які торкалися воєнної тематики. Так, в Україні активно велися наукові дослідження для потреб ракето-, авіа-, танко-, судно-, приборобудування. Гуманітарні дослідження в Україні були вкрай обмежені і підконтрольні. Усупереч цьому з'явилися роботи істориків про походження Русі (М. Брайчевський), виникнення Києва (Ю. Бадзьо), про походження російського, українського і білоруського народів. Такі багатотомні фундаментальні видання, як «Історія української літератури», Українська радянська енциклопедія, «Історія Української РСР», Радянська енциклопедія історії України та ін., замовчували багато прізвищ і фактів української історії.
Тим часом починається активний розвиток української літератури. Письменники й поети протистояли процесу русифікації. Найбільш відомими літераторами цієї доби були І. Білик, І. Драч, П. Загребельний, Ю. Мушкетик, Б. Олійник, Д. Павличко, М. Стельмах та ін. Стали відомими імена нових поетів, зокрема В. Стуса, твори якого не видавалися в Україні за його життя.
Однак початок 1970-х рр. характеризується посиленням тиску на українських літераторів. Так, О. Гончара за роман «Собор» було усунено від керівництва Спілкою письменників УРСР. Ідеологічних переслідувань в Україні зазнали твори Р. Андріяшка, М. Вінграновського, В. Дрозда, І. Чендея, В. Шевчука, Ю. Щербака та ін. Їхні твори відображали реалії сучасного життя.
Ідеологічний пресінг негативно впливав на розвиток творчості українських митців. Ті, хто не корився системі, рано чи пізно втрачали можливість займатися своєю професією.
Найбільш масовим мистецтвом залишалося кіно. Одночасно воно й стало найбільшим поширювачем російської мови. На початку 1970-х рр. було фактично знищено школу українського «поетичного кіно». Із 1976 по 1986 р. на українських кіностудіях було створено близько 200 художніх фільмів, 126 із яких були продубльовані або зняті українською мовою. Кінофільми І. Миколайчука, Л. Викова, Ю. Іллєнка, К.Муратової,,А.Буковського, Л.Осика вважаються гордістю українського кінематографа.
Позитивні зміни мав й розвиток українського театрального мистецтва. Академічні драматичні театри імені І. Франка в Києві, ім. Т. Шевченка в Харкові, ім. М. Заньковецької у Львові були відомі далеко за межами України. Найяскравіші зірки театрального мистецтва того часу: Н. Ужвій, Д. Гнатюк, А. Роговцева, Б. Ступка, А. Солов'яненко, В.Дольський та багато інших. Кількість театрів в середині 1980-х рр. наближалася до 90, але їх репертуар перебував під пильним контролем партійних ідеологів.
Історико-революційні, патріотичні та «виробничі» мотиви стали провідними в образотворчому мистецтві. В Україні працювали видатні художники Т. Яблонська, О. Заливаха, А. Горська, скульптор І.Гончар, художниця-самоук К.Білокур.
Однак майже всі діячі культури підкорилися партійним вимогам і одержували за це великі гонорари, лауреатські звання, державні премії тощо.
За допомогою таких громадських організацій, як союзи письменників, художників, композиторів, партійні органи впливали на незговірливих митців. Так, було визначено, що основними постулатами творчості мають бути ідеї соціалістичного реалізму, партійності й народності, боротьби радянської людини за побудову соціалізму й комунізму.
Процеси 1970—1980-хрр. культурного й духовного життя України відзначалися неоднозначністю. Так, з одного боку, декларується гасло «мистецтво, належить народу», поширюються кращі зразки світового класичного мистецтва, а з іншого боку, зростає ідеологізація та русифікація освіти, відбувається майже повний занепад суспільних дисциплін, панує відірваність від світового мистецького процесу.