60. Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50 – у першій половині 60-х рр. М. Хрущов.

Найслабшою ланкою радянської економіки було сільське господарство. Усі заходи, спрямо­вані на розвиток сільського господарства в другій половині 1940 — на початку 1950-х рр., не мали успіху. Рівень зростання обсягів продукції за пе­ріод 1949— 1952 рр. складав лише 10 %, у той час як у промисловості — 230 %. До того ж сільське господарство було збитковим;

Нові реформи в сільському господарстві розпо­чались після смерті Й. Сталіна. Вересневий Пленум ЦК КПРС (1953 р.) намітив заходи, спрямовані на піднесення сільського господарства. Так, передбачалось укріплення матеріально-технічної бази господарств, матеріальне заохочення мешканців села, підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію, змен­шення податків на присадибне господарство, списування заборгованості кол­госпів, поліпшення якісного складу керівників сільгосппідприємств та ін.

Завдяки таким заходам сільське господарство вперше за довгі роки стало рентабельним. Середина 1950-х рр. була періодом найбільшого піднесення в історії колгоспно-радгоспної системи СРСР.

Позитивні зрушення не були дуже вагомими через нереалістичні надпрограми, що почали втілюватись у життя вже в 1954р. Першою такою програ­мою стало освоєння цілинних і перелогових земель. Її було започатковано на лютнево-березневому пленумі ЦК КПРС. Її суть полягала в освоєнні майже 13 млн га земель (пізніше цю цифру збільшили до 28—30 млн га) у Казах­стані, Сибіру та Північному Кавказі. Україні в цій програмі відводилась роль джерела матеріальних і людських ресурсів. Уже 22 лютого 1954 р. на цілину було відправлено першу групу українських механізаторів. Загалом протягом 1954—1956 рр. на постійну роботу в цілинні райони виїхало 80 тис. осіб. До 1961 р. в ці райони було відправлено 90 тис. тракторів і сільгоспмашин, виго­товлених на українських підприємствах.

Другою надпрограмою, що була започаткована в цей час, стало розширення площ посівів кукурудзи та інших «диво-культур». Лютневий 1955 р. Пленум ЦК КПУ прийняв рішення про збільшення площі посівів кукурудзи до 5 млн гектарів (у 1953 р. посіви кукурудзи займали майже 2,2 млн гектарів). Проте кукурудзяна кампанія не дала очікуваних результатів. У багатьох районах не­виправдані обсяги посівів кукурудзи призвели до порушення сівозмін, струк­тури ґрунтів, зниження врожайності зернових тощо.

Третя надпрограма передбачала різке збільшення виробництва м'яса та іншої продукції тваринництва, маючи намір перегнати за цими показниками провідні капіталістичні країни. Із цією метою почалось будівництво гігант­ських відгодівельних комплексів. Це породило проблему забезпечення худоби кормами і ветеринарним обслуговуванням. Існуючі покоси багатолітніх трав не могли дати необхідної кількості кормів, а спроба забезпечити тваринництво кормами за рахунок засіву луків кукурудзую та іншими рослинами, які дають значну кількість зеленою маси, викликали нові проблеми. Місцеві породи тва­рин не були звичні до нових кормів. Не було налагоджено виробництво комбі­кормів. Розпочалась масова ерозія ґрунтів і виведення їх із сільгоспобороту. Потрібен був новий рівень ветеринарного обслуговування тощо.

У 1958 р. було ліквідовано МТС, а сільгосптехніку, що їм належала, мали викупити колгоспи за завищеними цінами впродовж півтора року. Це був ще один удар по сільському господарству. Зросли борги колгоспів державі. Кваліфіковані механізатори, шофери не бажали переїздити з міста до села. У більшості колгоспів були відсутні умови для зберігання й утримання тех­ніки.

У 1962р. у сільському господарстві було запроваджено територіальну сис­тему управління: створювалися виробничі колгоспно-радгоспні управління, які об'єднували 3—4 адміністративні райони. Ця реформа також не дала ба­жаного результату. Управлінський аппарат аграрного сектору не скоротився, як передбачалося, а зріс.

Зрештою непродумана реформаторська діяльність у сільському господарстві обернулася кризою. Посуха 1963 р. призвела до скорочення на 30 % валового збору зернових. Щоб уникнути голоду, радянське керівництво було змушене вдатись до закупівлі зерна за кордоном (було закуплено 9,4 млн тонн). Сільсь­ке господарство до кінця існування СРСР залишалося у кризовому стані.

Із 1958 по 1964 р, обсяг валової продукції колгоспів зріс лише на 3 % .

Незважаючи на те, що нове радянське керівництво приділяло велику увагу розвитку сільського господарства, а в 1953 р. проголосило курс на переважний розвиток промисловості групи «Б», усе ж пріоритетним залишався розвиток важкої промисловості. У 1955 р. було відкинуто стратегію на переважний роз­виток галузей групи «Б». У республіці розвивались галузі, що закріплювали статус УРСР як паливно-енергетичної, металургійної бази СРСР, важливого району важкого машинобудування і воєнної промисловості. У 1952—1955 рр. було збудовано Каховську ГЕС, а до кінця десятиліття ще ряд електростанцій, які загалом збільшили виробництво електроенергії в 1,9 разу. Продовжувався процес розвитку вугільної, нафтової і газової промисловості. Так, у 1951— 1958 рр. було побудовано 263 шахти, розроблено значну кількість родовищ нафти та газу.

Ідеологічним обґрунтуванням змін у системі управління стала ідеологічна установка на побудову «загальнонародної держави», яка замінила постулат про «диктатуру пролетаріата». Перші реформи в системі управління розпочалися відразу після смерті Й. Сталіна. У квітні 1953р. було прийнято рішення про скорочення числа со­юзних (із 30 до 20) і союзно-реепубліканських (із 21 до 13) міністерств. Це був перший відчутний крок до зростання ролі республіканських органів влади. Із 1953 по 1956 р. близько 10 тис. підприємств УРСР перейшли в підпорядкуван­ня республіканським органам влади. Таким чином, частка республіканської промисловості зросла з 30 % до 76 %.

Розширилися права республіки у формуванні свого бюджету, у питаннях матеріально-технічного забезпечення, збуту продукції, будівництва, вико­ристання капіталовкладень.

31 травня 1957р. сесія Верховної Ради УРСР ухвалила закон «Про подальше вдосконалення організації управ­ління промисловістю і будівництвом в УРСР». Стара система галузевого, вертикального, централізованого управління ліквідовувалася. На її місці постала система раднаргоспів, які здійснювали територіальне плануван­ня й управління промисловістю та будівництвом у рамках відповідних економічних адміністративних районів. На території УРСР було створено 11 раднаргоспів: Київський (Київська, Житомирська, Чернігівська, Чер­каська і Кіровоградська), Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська), Львівський (Львівська, Волинська, Рівненська, Тернопільська обл.), Він­ницький, Ворошиловградський, Дніпропетровський, Запорізький, Одесь­кий, Сталінський (Донецьк), Станіславський, Херсонський адміністратив­ні економічні райони.

За цією реформою в Україні було ліквідовано 11 промислових і будівельних міністерств, а два міністерства було перетворено із союзно-республіканських на республіканські. На кінець року із загальносоюзних залишились сім мініс­терств: хімічної, радіотехнічної, авіаційної, суднобудівної промисловості, се­реднього машинобудування і транспортного будівництва,. міністерство оборо­ни, якому було підпорядковане міністерство загального машинобудування, і міністерство з питань електростанцій. У результаті 97 % промисловості УРСР опинились у підпорядкуванні республіканських органів влади.

У межах раднаргоспів підприємства об'єднувалися в трести і комбінати за галузевим принципом, підпорядковуючись відповідним галузевим управлін­ням. Також спрощувалась система управління і на рівні підприємств.

Мета цієї реформи полягала в подоланні хиб галузевої системи управління, яка створювала відомчі бар'єри між підприємствами різних міністерств.

Нова система управління породила й певні труднощі та посилило так зва­не місництво. Для подолання цих тенденцій було створено Українську раду народного господарства. У 1962 р. замість 14 економічних адміністратив­них районів було створено сім економічних районів: Донецький (Донецька і Луганська обл.), Київський (Київська, Житомирська, Черкаська, Чер­нігівська обл.), Львівський (Львівська, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська обл.), Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька обл.), Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька й Кіровоградська обл.), Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська обл.), Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Крим­ська обл.).

Також указом Президії ВР УРСР республіканські Держплан і Держбуд та Українська рада народного господарства було перетворено на союзно-республіканські органи.

Таким чином, на кінець правління М. Хрущова відбувається поступове відновлення вертикальної системи управління, обмежується роль республі­канських органів влади, особливо роль місцевих органів влади.