- •1.Найдавніші часи, початки цивілізації на території України.
- •1) Кам'яний вік — це 99% усієї історії людства.
- •2.Східні слов’яни на території України. Розселення. Культура і вірування східних слов’ян.
- •2. Теорія природничоісторичного процесу утворення класів і держави у східних слов'ян:
- •4.Київська держава за правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Культура Київської Русі. Історичне значення Київської Русі.
- •7. Загарбання земель України іноземними державами в 14 – 16 ст.
- •8.Українські землі під владою Речі Посполитої. Виникнення українського козацтва.
- •9. Запорізька Січ – державно – політичне утворення українського народу. Роль українського козацтва у боротьбі українців проти агресії Польщі, Туреччини, Кримського ханства.
- •21 Березня 1654 р. Цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердили «Статті Богдана Хмельницького» (так звані «Березневі статті»), що визначили становище України в союзі з Росією:
- •12. Соціально – економічне і політичне становище України в другій половині 17ст.
- •13. Становище Української держави в роки гетьманування і. Мазепи. Північна війна та Україна.
- •14. Посилення колоніальної політики Російської імперії щодо України у першій половині 18 ст. Соціально – економічний розвиток Правобережжя.
- •II етап (1728—1734) — повернення Україні частини її прав і вольностей.
- •16. Занепад феодально – кріпосницької системи в Україні та зародження товарно – грошових відносин в першій половині 19ст.
- •17. Антиукраїнська політика російського царизму та початок відродження української свідомості, Кирило – Мефодіївське товариство.
- •18. Західноукраїнські землі в першій половині 19ст. «Руська трійця». Революція 1848р. В Австро – Угорщині та скасування кріпосного права.
- •2. Особливості розвитку освіти:
- •21. Національне гноблення українців в складі Російської та Австро – Угорської імперій. Заборона української мови. Активізація українського національного руху.
- •22. Економічний розвиток та суспільно – політичний рух в Україні на початку 20ст. Діяльність політичних партій в Україні.
- •23.Соціально – економічний розвиток та політичне становище західноукраїнських земель на початок 20ст.
- •24.Україна в роки першої російської революції 1905 – 1907рр.
- •25. Політика російського царизму стосовно України в 1907 – 1914р.
- •26. Початок Першої світової війни. Воєнні дії в 1914р. На українських землях.
- •27.Вплив Першої світової війни на формування українського національного руху в Галичині та Наддніпрянській Україні.
- •28.Українські землі в 1915 – 1917рр.
- •29.Початок Української революції, утворення Центральної Ради.
- •30. Перший Універсал Центральної Ради та його історичне значення.
- •33.Внутрішня та зовнішня політика Української Держави. П. Скоропадський.
- •37. Радянсько-польська війна і Україна.
- •38. Українське питання на Паризькій мирній конференції.
- •39. Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917—1920 рр.
- •40. Культура і духовне життя України в 1917- 1920рр.
- •41.Наш край на початку 20 століття.
- •11 Листопада 1912 року в Костянтинограді відкрита земська чоловіча гімназія. Жіноча прогімназія вже шість років існувала до цього.
- •43. Політика «українізації» (коренізації), її наслідки. О. Шумський, м. Скрипник.
- •44. Входження усрр до складу срср.
- •45. Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні.
- •46. Політика суцільної колективізації та розселянювання в Україні. Її соціально – економічні наслідки.
- •48.Розвиток культури в 30-ті рр. «Розстріляне» відродження.
- •53. Рух Опору та його течії в Україні в роки Другої світової війни. Історичний внесок українського народу в перемогу в Другій світовій війні.
- •54. Визволення України від нацистських загарбників. Герої – визволителі України.
- •55. Україна на завершальному етапі Великої Вітчизняної війни.
- •56. Наш край в роки Другої Світової та Великої Вітчизняної воєн.
- •57. Відбудова економіки України після Великої Вітчизняної війни.
- •58. Голодомори 20ст. В Україні: причини та наслідки.
- •59. Пожвавлення літературно – мистецького життя України в умовах десталінізації. «Шістдесятники».
- •60. Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50 – у першій половині 60-х рр. М. Хрущов.
- •61. «Косигінські реформи» та їхні наслідки для України.
- •63.Опозиційний рух в Україні (1965 – 1985рр.)
- •64. Національно – визвольний рух 60 – 80 років 20ст.
- •65. Повсякденне життя Українців у 1964-1985рр.
- •66. Прихід до влади м. Горбачова. Розгортання національно – демократичного руху в Україні.
- •67. Політична ситуація в Україні в 1985-1991 рр.
- •69. Проголошення державної незалежності України.
- •72.Прийняття Конституції України 1996р. Та її історичне значення.
- •73. Початок формування багатопартійності в Україні наприкінці 80- на початку 90-х років 20ст.
- •74. Кроки України на шляху до європейської інтеграції.
- •75. Досягнення сучасної української науки і освіти.
46. Політика суцільної колективізації та розселянювання в Україні. Її соціально – економічні наслідки.
Радянське керівництво, узявши курс на модернізацію промислового потенціалу країни, одразу зіткнулося з трьома проблемами для розвитку індустрії: коштів, сировини і робочих рук.
Одержати все це можна було від селянства, що становило переважну більшість населення. Однак селянин-власник був незручною і небажаною фігурою для партійно-державного апарату, який від імені народу розпоряджався промисловістю. Держава не могла забезпечити прискорених темпів індустріалізації, маючи справу з мільйонами одноосібників. Доки селянин сам вирішував, що йому сіяти і відвозити на ринок, від нього залежала держава, якій треба було нагодувати місто й армію. Ось чому держава хотіла створити на селі контрольоване колективне господарство.
Але в сталінських планах колективізація — це не лише зручний засіб забезпечення зростаючого населення міст та армії продовольством, а промисловості — сировиною та робочою силою. Крім цього вона мала суттєво сприяти зміцненню соціальної бази пролетаріату, колективізація стимулювала процес пролетаризації селянства.
Перший п'ятирічний план передбачав, що в Україні в колгоспи буде об'єднано 30 % селянських господарств. Але вже 1929 р. на листопадовому пленумі ЦКВКП(б) було взято курс на суцільну прискорену колективізацію. Секретар ЦК КП(б)У С. Косіор підтримав пропозицію завершити колективізацію протягом одного року. Резолюція пленуму «Про сільське господарство України і про роботу на селі» передбачала найвищі темпи колективізації в Україні порівняно з усіма союзними республіками. У січні 1930 р. Україну віднесли до групи регіонів, де колективізацію планувалося завершити восени 1931 — навесні 1932 р.
У процесі колективізації можна виділити кілька етапів:
1929—1930 рр. — час прискореної колективізації, яка, по суті, перетворилася на комунізацію; у колгоспи забирали все: реманент, велику рогату худобу, коней, птицю; ситуація ускладнювалась заходами місцевої влади: на 20 січня 1930 р. у республіці було колективізовано 15,4 % селянських господарств, а на 1 березня — 62,8. Селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. У1928—1929 рр. в Україні було знищено до 50 % поголів'я худоби.
1930 р. — маневр сталінського керівництва з перекладенням відповідальності на місцеві партійні й радянські органи (стаття Й. Сталіна на початку березня 1930 р. «Запаморочення від успіхів», постанова ЦК ВКП(б) від 14 березня 1930 р. «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії в колгоспному русі»). Розпочався масовий вихід із колгоспів. Восени 1930 р. в колгоспах залишилося менше ніж третина селянських дворів;
1931—1933рр. — новий етап суцільної колективізації, прискорення її темпів, закінчення в основному колективізації в Україні (колективізовано 70 % дворів).
Таких результатів удалося досягти шляхом терору та голоду. Унаслідок голодомору 1932—1933 рр. було остаточно зламано опір селян колгоспній системі і суттєво підірвано сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Колгоспний лад став однією з основ командної економіки й тоталітарного режиму.
1934—1937рр. — завершальний етап колективізації. У 1937 р. колгоспи мали 96,1 % посівних площ.
Важливим елементом колективізації було так зване «розкуркулювання», а фактично розселянювання села. Спочатку в 1927—1928 рр. до заможного селянства проводилась політика обмеження — збільшували податки, обмежували оренду землі, забороняли використання найманої праці, купівлю машин, реманенту. У квітні 1929р. було визначене нове стратегічне завдання — перехід від політики обмеження до політики ліквідації куркульства як класу. Наприкінці січня 1930 р. була опублікована постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Почалися масові репресії проти заможного селянства та всіх, хто не бажав вступати до колгоспу.. В Україні за роки суцільної колективізації було експропрійовано близько 200 тис. селянських господарств (разом із сім'ями — 1,2.—1,4 млн осіб, із них 860 тис. виселили на північ Сибіру). Близько 7 млн осіб загинули в роки голодомору.Головним результатом колективізації стало здійснення індустріального стрибка, за який заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і голодомору, утратою селянами відчуття господаря, тривалою деградацією й дезорганізацією сільського господарства.
47. Громадсько-політичне життя в Україні в 30-х рр.
Основним змістом громадсько-політичного життя України в 1930-ті рр. стали сталінські репресії.
1929р. — рік «великого перелому» — став одночасно переможним для Й. Сталіна в боротьбі за владу. Він повністю підпорядкував собі партію, діяльність якої пронизувала все суспільство. Україна стала частиною імперії, де суворий централізм та одноосібна влада становили основу тоталітарного режиму.
Сталін і його оточення створили власну теорію побудови соціалізму, у якій не було місця незгодним. Досягнення певних успіхів в індустріалізації зміцнювали позиції Сталіна.
Проте встановлювати диктатуру пролетаріату в переважно аграрній країні було нелегко. Тому сталінський терор в Україні, одній із найбільших національних республік із переважаючим сільським населенням, набув великого розмаху.
Першого удару було завдано в Україні по старій інтелігенції, особливо тих, хто раніше співпрацював з українськими урядами й небільшовицькими партіями. Хоча насправді опозиція сталінському режиму внаслідок тотального контролю була незначною, розпочались судові процеси з викриттям неіснуючих таємних організацій. Це було потрібно, щоб довести наявність у СРСР ворогів, які загрожують суспільному й державному ладу.
На початку 1929 р. відбулися арешти діячів української науки, культури й автокефальної церкви. Через рік у Харкові над ними пройшов судовий процес. До різних термінів ув'язнення були засуджені 45 осіб, у тому числі два академіки, 11 професорів, два письменники, науковці, викладачі вузів, студенти, їм приписувалося створення контрреволюційної організації під назвою «Спілка визволення України», яка прагнула шляхом збройного повстання повалити радянську владу в Україні.
Наступ проти української інтелігенції продовжувався розгромом наукових шкіл. «Буржуазних націоналістів» виганяли із Всеукраїнської академії наук, закривали її секції і вводили цензуру. Причетним до таємної організації зробили й М. Грушевського. Представники історичної науки, мовознавства, філософії зазнавали утисків і фізично винищувались. Уся освіта спрямовувалась на виправдання існуючого режиму і насаджування російської культури.
Тяжких переслідувань зазнала й церква. Українську автокефальну православну церкву змусили саморозпуститися. Митрополита М. Борецького та сотні священиків заслали до таборів.
Великою в історії українського народу є трагедія голодомору 1932—1933 рр. Загнані в колгоспи, селяни змушені були безкоштовно працювати, і обсяг хлібозаготівель зменшився. Тоді в Україну прибула надзвичайна комісія на чолі з В. Молотовим, яка взялася за вилучення всіх запасів зерна, у тому числі посівного. Проводилися подвірні обшуки. Незабаром масовий голод винищив близько 3,5 млн селян.
Хвиля репресій спрямовувалась проти членів партії. Виключення з партії за «ідеологічні помилки» означало розстріл або заслання. Найбільших переслідувань зазнали ті українські комуністи, які активно проводили політику українізації.
Але репресій не уникли й учасники боротьби за радянську владу — керівники КП(б)У і Ради народних комісарів. Майже весь Центральний Комітет, обраний на XIII з'їзді Компартії України, у 1937 р. був знищений.
У другій половині 1930-х рр. репресії посилились, їхнім «виправданням» стали теорія загострення класової боротьби в період побудови соціалізму і вбивство С. Кірова.
Напрямок сталінського терору був перенесений на військових. Стратили Й. Якіра — командуючого Київським військовим округом, фізично винищили весь штаб цього округу. Крім того, загинули або потрапили до концтаборів сотні інших військових командирів і спеціалістів, що підірвало боєздатність Червоної армії.
Напередодні Другої світової війни «велика чистка» охопила весь Радянський Союз. Судові й позасудові органи («трійки») виносили смертні вироки, які одразу ж виконувалися, а рідні репресованих одержували тавро «члена сім'ї ворога народу». Жертвами сталінської сваволі стали всі категорії населення — інтелігенція, робітники, селяни, військові, духовенство, представники партійного і державного апарату. Репресії завдали непоправної шкоди всім народам СРСР і поставили під сумнів саме існування української нації.