41.Наш край на початку 20 століття.

В Полтавській губернії, що включала в себе і Костянтиноградський повіт, на початку XX ст. поміщикам належало 60 % усієї землі, 17 % селян зовсім не мали її. Тяжке становище селян ще погіршало внаслідок неврожаю 1901 року. На­весні наступного 1902 року селяни залишилися зовсім без хліба, без корму для худоби. Цілими селами вирушили вони в поміщицькі економії і розбирали зерно, картоплю, сіно і інше майно поміщиків. В дні селянського повстання в Костянтиноградському повіті було розгромлено 38 поміщицьких садиб.

Царські війська учинили жорстоку розправу над повсталими селянами.

В січні 1905 року почалася перша російська революція. На Костянтиноградщині першими під­нялися на боротьбу селяни, з якими так жорстоко розправився царський уряд в 1902 р. Селянська біднота Попівки, Кирилівки, Хрестища вивозила з поміщиць­ких економій зерно та інвентар, забирала сіно, рубала ліс, встановлювала ціну на оренду землі.

Найбільшими промисловими підприємствами Костянтинограда на початку XX ст. були парові млини Кричевського, Білого, Марголіна, Ірхіна, Фрідланда, Саворні, шкіряні заводи Ломберга і Клозе, друкарня Іцковича. На цих підприємст­вах робітники працювали по 12-14 годин на добу в тяжких умовах, а одержували мізерну зарплату.

В революційний рух втягнулися торго­вельні службовці. Вони ство­рили професійну спілку. Керівництво профспілки почало свою діяльність з вимоги встановити вихідний день. Власники змушені були погодитись на те, щоб у неділю продавці працювали по три години замість дванадцяти. У листопаді 1905 року в повіті піднялася нова хвиля селянського руху. Якщо в 1902 р. селяни громили поміщицькі маєтки, то тепер у їх виступах з'являють­ся риси політичного характеру. Наприклад, в Наталиному, Попівці та інших населених пунктах селяни вимагали терміново ліквідувати поліцію, ска­сувати смертну кару, звільнити усіх борців за народні права, відібрати у поміщи­ків землю і передати її селянам, запровадити безкоштовне навчання дітей в школах.

Внаслідок проведення столипінської аграрної реформи поряд з селами появилися відруби і хутори. Костянтиноградське Земство, створило на території повіту 9 дільниць, з окремим агрономом на кожній, відкрило 16 прокатних станцій, заклало 23 показових поля, створило 16 кредитних і 3 ссудно-ощадних товариств. Земство закупило племінних жеребців, бугаїв - всього 60 голів.

Одним із заходів столипінської аграрної реформи було переселення селян з Європейської частини Росії в Сибір. За шість років (1906-1911) з Костянтиноградськсго повіту переселились в Сибір 19386 селян. Багато з них, розорившись, повернулося назад. Після першої російської революції спостерігається у повіті деякий розвиток кустарної промисловості та торгівлі, будуються нові млини, винокурні заводи, взуттєві майстерні. Збільшилося виробництво хліба на екс­порт. Економічний розвиток вимагав розширення мережі початкових шкіл. В 1909 р. Костянтиноградське Земство відкрило в місті педагогічні курси, які готували вчителів початкової школи для села.

11 Листопада 1912 року в Костянтинограді відкрита земська чоловіча гімназія. Жіноча прогімназія вже шість ро­ків існувала до цього.

У 1911—1914 роках в центрі міста по проекту земського архітектора Ширшова в стилі модерн збудований двохповерховий будинок повітової Земської Управи. В ті ж роки у Костянтинограді під наглядом лікаря Шиндлера збудований, в готичному стилі, будинок земської лікарні. Обидва будинки збереглися до сьогодення.

Напередодні першої світової війни в Костянтинограді було 6 вальцових млинів, цегельний і олійний заводи, 2 заводи по обробці шкір, тютюнова фабрика, десятки дрібних майстерень.

З розвитком промисловості й ремісничого виробництва зростало й міське населення. В 1917 р. в Костянтинаграді мешкало 10812 жителів проти 6421 за переписом 1897 року. На промислових підприємствах міста працювало багато мешканців сіл Наталиного і Піщанки.

В центрі міста будувалися добротні цегляні будинки дворян, чиновників, купців. В будинки багатіїв подавався електричний струм від єдиної в міст динамомашини, яка була встановлена Земством в ремісничій майстерні. Тут же знаходилися два кінотеатри - „Люкс" і „Біоскоп", Народний будинок . Напередодні першої світової війни в Костянтинограді почав діяти драматичний театр, який ставив п'єси в народному будинку. На околицях міста селилась сільська біднота, робітники, дрібні службовці, що жили в глинобитних хатах вкритих очеретом. Не було тут водопроводу, хати освітлювалися гасовою лампою. Цікаво, що майже в кожній хаті мешканців міста був портрет Т. Г. Шевченка, намальований місцевим художником. Поезію і прозу великого кобзаря знали навіть неписьменні. Для задоволення духовних потреб віруючих у Костянтинограді було три православні храми, синагога і кірха.

Після повалення царизму в Росії в Костянтинограді було утворено Комітет громадського спокою.

Чоловічій гімназії імені 300-річчя Дому Романових було присвоєно ім'я Т. Г. Шевченка. В березні 1917 року, члени повітової Земської Управи, перервавши своє засідання, ходили в чоловічу гімназію на урочисте відкриття портрета Тараса Григоро­вича. У квітні 1917 р. в Костянтинограді відбувся селянський з'їзд, на якому було обрано повітовий Земельний комітет.

У липні 1917 р. проф­спілки організували страйк робітників млинів Кричевського, Марголіна, Білого, Ірхіна, який продовжувався 8 днів. Результатом страйку було встановлення ад­міністрацією 8-го динного робочого дня. У вересні 1917 року, окремі се­лянські земельні комітети повіту почали встановлювати свій контроль над розподілом землі.

25-26 жовтня 1917 року в Петрограді до влади прийшли більшовики. В Полтаві більшовики почали вимагати, щоб Полтавська Рада взяла владу у місті і виконувала розпорядження радянського уряду. Але Полтавська Рада виступила проти встановлення радянської влади в місті.

З Росії були направлені загони петроградських та московських червоногвардійців, очолювані П. В. Єгоровим, які 6 січня 1918 року зайняли Полтаву і Костянтиноград та інші населені пункти.

Після підписання Брест-Литовського мирного договору наприкінці березня 1918 р. німецько - австрійські війська і загони УНР вступили у Костянтиноградський повіт. Проте Німеччина програла війну і її війська виводяться з території України. 20 січня 1919 р. Костянтиноград зайняли червоногвардійці. Після вступу більшовиків до Костянтинограда у місті був створений військово-революційний комітет. Головою ревкому став катеринославський слюсар Сергій Сергійович Щучка.

Голова Костянтиноградської надзвичайної комісії Черненко і другий член надзвичайної комісії Шевченко під виглядом боротьби з контрреволюцією грабували міське населення. Проти них з категоричним осудом виступив С. С. Щучка. С.Щучку було вбито в його кабінеті, а слух пустили, що він не витримав того політичного напруження, яке склалося у повіті, проявив слабоду­хість і покінчив життя самогубством. Поки велося слідство у справі С. С. Щучки були вбиті ще 5 членів ревкому: військовий комісар Котлик, комісар освіти Чухліб, комендант Шило, Олешко і Кузьменко. Їх задушили, а трупи кинули в ополонку річки Берестової. Весною трупи спливли на поверхню води. На шиї одного вбитого був рушник з ініціалами вбивці. У 1919 році на Костянтиноградщині діяли робітничі продзагони. Вони відпра­вили з повіту до Петрограда два ешелони хліба.

Білогвардійські війська Денікіна 4 липня 1919 року вступили у Костянтиноград. В повіті почалися жорстокі розправи над незадоволеними денікінським урядом.

В листопаді констянтиноградські партизани пі­дірвали в районі Костянтинограда залізничні мости, утруднивши цим пересування денікінських військ, 8 грудня зайняли Костянтиноград і кілька днів утримували його. 23 грудня частини Червоної Армії, при сприянні партизанів, вступили в Костянтиноград.

1920-1922 роки у Костянтиноградському повіті діяли загони Матвієнка, Левченка, Бондаренка, Бібіка, Іванюка, які нараховували від 50 до 200 і більше добре озброєних людей. Особливу небезпеку становили дрібні загони, які легко ховались у хуторах, наприклад, загін Курного, який діяв у районі с. Добреньки, загін Козила, що діяв в районі с. Кобзівки. Загони наскоками вбивали партійних і радянських працівників. Для боротьби з повстанцями була прислана 19 стрілецька бригада. Крім того з Полтави прибули в повіт курсанти піхотної школи і окремий загін на чолі з началь­ником губернської міліції К. О. Матяшем. Влітку 1920 року в повіті з'явились загони махновців, в боротьбі з якими брав участь 1-й Естонський Комуністичний полк. Його тилові підрозділи про­сувались за ним слідом від станції Карлівка до Костянтинограда. Ранком 15 червня біля села Верхня Ланна на обоз естонців напали кінні махновські загони. В бою загинуло 96 естонських червоноармійців.

Проте до кінця 1922 р. всі повстанські загони були придушені Червоною армією.

42. Нова економічна політика і особливості її впровадження в Україні.

За роки громадянської війни територія Ук­раїни зазнала найбільших руйнувань. Збитки в народному господарстві України становили 10 млрд. крб. Із 11 тис. підприємств у 1921р. змогли поновити роботу щонайменше 2,5 тис. Найбільших збитків зазнав Донецький вугільний басейн, металургійна, машинобудівна, цукрова, соляна та інші галузі виробництва.

Постійна зміна влади в Україні, реквізиції, по­бори призвели до розорення сільського господарс­тва. Політика «воєнного комунізму», яку проводили більшовики, викликала погіршення соціально-економічного становища селян. 1920 р. продрозкладка в Україні була виконана на 40 %. На Україну було накладено непомірно висо­кий продовольчий податок, третину якого (28,5 млн пудів) було вивезено до Росії. До економічних проблем додався голод, що вразив майже 15 % (3,8 млн осіб) населення України.

Важкою для радянської влади залишилась політична ситуація. В Україні селянство складало значну частину учасників махновського руху. У кінці 1920 — на початку 1921 р. ним було охоплено Донецьку, Катеринославську й Полтавську губернії.

У березні 1921 р. X з'їзд Російської комуністичної партії (більшовиків) про­голосив курс на проведення нової економічної політики (неп).

Мета непу:

— Ліквідація загрози нової громадянської війни.

— Рятування більшовицького режиму.

— Покращення економічного становища в країні, що перебувала в міжна­родній ізоляції.

Всеукраїнський центральний виконавчий комітет і Раднарком УРСР при­йняли низку розпоряджень, спрямованих на конкретизацію завдань непу в Україні. Суть непу полягала в заміні продовольчої розкладки продовольчим податком. Відтепер у селян вилучалися не всі лишки, а заздалегідь установлений податком мінімум. Сплативши продподаток, селяни мали можливість продавати надлишки продукції. Уряд тимчасово відмовився від створення ко­лективних господарств.

Швидко відроджувалась кооперація. Вона охопила майже 85 % селян. Неп на селі дав результати. 1927 р. в Україні земель оброблялось на 10 % більше, ніж 1913 р. Якщо до 1917 р. основні земельні угіддя перебували в руках помі­щиків і куркулів, то за роки непу українське село стало значною мірою серед­няцьким, виділились і заможні господарі, серед яких було чимало колишніх червоноармійців, червоних партизанів, активних учасників боротьби за ра­дянську владу.

Існувала в Україні й система колективних господарств — колгоспів і комун. Створювали їх переважно біднота, сільські комуністи й комсомольці. Однак колгоспи об'єднували лише 1,2 % селянських господарств і займали 1,4 % зе­мельних площ.

Навесні 1925 р. посівні площі в Україні складали 95 % від рівня 1913 р., валовий збір зерна досяг показників останніх передвоєнних років.

У промисловості колишнім власникам повертались відібрані після 1917 р. невеликі виробництва, заохочувались іноземні капіталовкладення. В Україні з'явилось чимало приватних підприємств. Дозволялось засновувати власні фабрики й заводи, брати в оренду націоналізовані раніше підприємства.

У селянських господарствах України зросла продуктивність праці, розши­рились площі оброблюваних земель, покращувалось виробництво предметів споживання.

У роки непу посилилась роль товарно-грошових відносин. Державні підпри­ємства переводились на господарський розрахунок. Ліквідовувалась зрівнялівка в оплаті праці, яка стала залежати від кількості та якості виробленої продукції.

Велику роль у піднесенні економіки республіки відіграла проведена в країні грошова реформа (жовтень 1922р.). В обіг було введено банківський білет, який дорівнював 10 золотим карбованцям — «червінцям». Спочатку нова грошова одиниця використовувалась для розрахунку між державними підприємствами, а з 1924 р. з'явилась можливість перейти на «червінець» у повному обсязі.

Вождь більшовиків В. Ленін переконував, що неп виведе країну з кризи, а радянська влада лише зміцніє, бо всі командні висоти в економіці залишають­ся в руках держави. Великі підприємства, банки, транспорт, зовнішня торгів­ля не змінювали форм власності.

Відбудова промисловості почалась із переведення діючих заводів і фабрик на господарський розрахунок. Для оперативного вирішення господарських питань підприємства об'єднались за галузевим та територіально-галузевим принципами — у трести. Перші трести з'явилися восени 1921 р. як у важкій промисловості(«Донвугілля», «Південьсталь», «Південнорудний трест»), так і в легкій промисловості («Текстильтрест», «Шкіртрест», «Цукортрест»). На початок 1922 р. Українській раді народного господарства підпорядковувалось уже 24 трести, які об'єднували близько 450 підприємств усіх галузей.

Для здійснення торговельних операцій, закупки сировини, збуту однорідної продукції були утворені синдикати. Неп означав не тільки зміни в управлін­ні виробництвом, відбувся перехід на оплату, залежну від кількості та якості праці. Зарплата стала враховувати економію палива, сировини, раціоналіза­цію виробництва.

Комуністична партія намагалась використати для відбудови народного господарства трудовий ентузіазм робітників і селян. Ширились суботники і недільники, дні ударної праці тощо.

Позитивні наслідки непу істотно відчули жителі міст, які проявилися досить швидко в процесі денаціоналізації торговельно-промислових підпри­ємств, утворенні чималої кількості нових, що стимулювало економічну актив­ність населення, передусім дрібних виробників. На селі стають до ладу десятки тисяч олійниць, різних типів млинів (парових, водяних, вітрових), підпри­ємств із виробництва ковбас, копченостей, різносолів.

Неп сприяв швидкій відбудові країни. Незважаючи на труднощі відбудовчо­го періоду 1925—1926 рр., більшість галузей промисловості України вийшли на рівень 1913 р. (особливо це стосувалося легкої і харчової промисловості).

Успіхи розвитку відбудови дали змогу реалізувати план ГОЕРЛО (елект­рифікація країни), що був ухвалений у 1920 р. Було прийнято рішення про початок будівництва Дніпрогесу, найбільшої гідроелектростанції в Європі. За­галом в Україні було споруджено 50 електростанцій, у тому числі Харківська, Луганська, Полтавська, Артемівська, що вдвічі перевищило план.

Однак політика непу не супроводжувалась політичними змінами в Україні. Республіка, як і раніше, мала фіктивний суверенітет і виконувала продикто­вані з Москви завдання. Ніяких змін не відбулося в партійному будівництві. Компартія України залишалась одним із загонів РКП(б).

Спроби опозиційної Української комуністичної партії (УКП) об'єднатися з КП(б)У і створити самостійну організацію закінчились розпуском УКП.

І все-таки неп мав і політичні наслідки. Він означав провал політики воєн­ного комунізму і необхідність стимулювання «більшовицького натиску». Поступове пожвавлення господарського життя, розширення товарного ви­робництва дрібними підприємствами або непманами призвели до примирення українського селянства з більшовицьким режимом, що сприяло його утвер­дженню в Україні.

Особливості непу в Україні:

— «зовнішнє» походження політики, яка не враховувала національні інтереси українців;

— здійснення соціально-економічних перетворень супроводжувалося при­душенням національно-демократичних сил;

— реалізація непу почалась значно пізніше, ніж в інших республіках.

Наслідки непу:

— відновлення промисловості і сільського господарства, зруйнованого в ро­ки Першої світової і громадянської воєн;

— ліквідація політичної кризи;

— стабілізація радянського режиму;

— закріплення при владі більшовиків.

Висновок. За роки непу в стислий час було відновлено господарство країни, значно виріс життєвий рівень населення. Проте довгостроковою політикою неп не став.