- •1.Найдавніші часи, початки цивілізації на території України.
- •1) Кам'яний вік — це 99% усієї історії людства.
- •2.Східні слов’яни на території України. Розселення. Культура і вірування східних слов’ян.
- •2. Теорія природничоісторичного процесу утворення класів і держави у східних слов'ян:
- •4.Київська держава за правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Культура Київської Русі. Історичне значення Київської Русі.
- •7. Загарбання земель України іноземними державами в 14 – 16 ст.
- •8.Українські землі під владою Речі Посполитої. Виникнення українського козацтва.
- •9. Запорізька Січ – державно – політичне утворення українського народу. Роль українського козацтва у боротьбі українців проти агресії Польщі, Туреччини, Кримського ханства.
- •21 Березня 1654 р. Цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердили «Статті Богдана Хмельницького» (так звані «Березневі статті»), що визначили становище України в союзі з Росією:
- •12. Соціально – економічне і політичне становище України в другій половині 17ст.
- •13. Становище Української держави в роки гетьманування і. Мазепи. Північна війна та Україна.
- •14. Посилення колоніальної політики Російської імперії щодо України у першій половині 18 ст. Соціально – економічний розвиток Правобережжя.
- •II етап (1728—1734) — повернення Україні частини її прав і вольностей.
- •16. Занепад феодально – кріпосницької системи в Україні та зародження товарно – грошових відносин в першій половині 19ст.
- •17. Антиукраїнська політика російського царизму та початок відродження української свідомості, Кирило – Мефодіївське товариство.
- •18. Західноукраїнські землі в першій половині 19ст. «Руська трійця». Революція 1848р. В Австро – Угорщині та скасування кріпосного права.
- •2. Особливості розвитку освіти:
- •21. Національне гноблення українців в складі Російської та Австро – Угорської імперій. Заборона української мови. Активізація українського національного руху.
- •22. Економічний розвиток та суспільно – політичний рух в Україні на початку 20ст. Діяльність політичних партій в Україні.
- •23.Соціально – економічний розвиток та політичне становище західноукраїнських земель на початок 20ст.
- •24.Україна в роки першої російської революції 1905 – 1907рр.
- •25. Політика російського царизму стосовно України в 1907 – 1914р.
- •26. Початок Першої світової війни. Воєнні дії в 1914р. На українських землях.
- •27.Вплив Першої світової війни на формування українського національного руху в Галичині та Наддніпрянській Україні.
- •28.Українські землі в 1915 – 1917рр.
- •29.Початок Української революції, утворення Центральної Ради.
- •30. Перший Універсал Центральної Ради та його історичне значення.
- •33.Внутрішня та зовнішня політика Української Держави. П. Скоропадський.
- •37. Радянсько-польська війна і Україна.
- •38. Українське питання на Паризькій мирній конференції.
- •39. Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917—1920 рр.
- •40. Культура і духовне життя України в 1917- 1920рр.
- •41.Наш край на початку 20 століття.
- •11 Листопада 1912 року в Костянтинограді відкрита земська чоловіча гімназія. Жіноча прогімназія вже шість років існувала до цього.
- •43. Політика «українізації» (коренізації), її наслідки. О. Шумський, м. Скрипник.
- •44. Входження усрр до складу срср.
- •45. Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні.
- •46. Політика суцільної колективізації та розселянювання в Україні. Її соціально – економічні наслідки.
- •48.Розвиток культури в 30-ті рр. «Розстріляне» відродження.
- •53. Рух Опору та його течії в Україні в роки Другої світової війни. Історичний внесок українського народу в перемогу в Другій світовій війні.
- •54. Визволення України від нацистських загарбників. Герої – визволителі України.
- •55. Україна на завершальному етапі Великої Вітчизняної війни.
- •56. Наш край в роки Другої Світової та Великої Вітчизняної воєн.
- •57. Відбудова економіки України після Великої Вітчизняної війни.
- •58. Голодомори 20ст. В Україні: причини та наслідки.
- •59. Пожвавлення літературно – мистецького життя України в умовах десталінізації. «Шістдесятники».
- •60. Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50 – у першій половині 60-х рр. М. Хрущов.
- •61. «Косигінські реформи» та їхні наслідки для України.
- •63.Опозиційний рух в Україні (1965 – 1985рр.)
- •64. Національно – визвольний рух 60 – 80 років 20ст.
- •65. Повсякденне життя Українців у 1964-1985рр.
- •66. Прихід до влади м. Горбачова. Розгортання національно – демократичного руху в Україні.
- •67. Політична ситуація в Україні в 1985-1991 рр.
- •69. Проголошення державної незалежності України.
- •72.Прийняття Конституції України 1996р. Та її історичне значення.
- •73. Початок формування багатопартійності в Україні наприкінці 80- на початку 90-х років 20ст.
- •74. Кроки України на шляху до європейської інтеграції.
- •75. Досягнення сучасної української науки і освіти.
37. Радянсько-польська війна і Україна.
Після розгрому Білої армії Денікіна війна з радянською Росією, на думку польського керівництва, була неминучою. Польща претендувала на значні території колишньої Російської імперії. Польське керівництво прагнуло відновити Річ Посполиту в її кордонах 1772 р. «від моря до моря», тобто від Балтики до Чорного моря. До цієї держави мали увійти Литва, Білорусія та Україна. Також польське керівництво розуміло, що більшовики після перемоги над внутрішніми ворогами неодмінно повернуться до реалізації ідеї світової революції, а Польща стоїть на їх шляху. Спочатку радянське керівництво намагалося не загострювати відносини, те саме робила і польська сторона. На початку 1920 р. польське керівництво вирішило, що ситуація сприятлива для силового розв'язання проблеми на свою користь. 25 квітня 1920 р. польські війська розгорнули наступ на територію, контрольовану Червоною армією.
Вторгненню польських військ передувало підписання представниками УНР і Польщі 21 —24 квітня 1920 р. у Варшаві загальної, торговельно-економічної і військової конвенції (угоди), яку пізніше назвали Варшавською угодою.
Основні положення Варшавської угоди:
— польський уряд визнавав існування УНР у межах, які мали бути означені договорами із суміжними країнами;
— кордон між Польщею і УНР встановлювався по лінії, яка була вже зайнята польськими військами;
— до Польщі відійшли Холмщина, Підляшшя, Посяння, Лемківщина, Західна Волинь, частина Полісся по р. Збруч і Горинь, уся Галичина;
— Польща відмовлялася від подальших територіальних претензій;
— Польща зобов'язувалася озброювати війська УНР;
— уряд УНР заявив про відсутність претензій на західноукраїнські землі;
— збройні сили С. Петлюри підпорядковувалися польському командуванню;
— українські залізниці підпорядковувалися польському управлінню;
— УНР погоджувалася на спільну валюту;
— Український уряд повинен був утримувати польські війська на території України.
Угоди та участь УНР у радянсько-польській війні на боці Польщі були актом відчаю. Цим кроком С. Петлюра відмовився від ідеї соборності України, бажаючи за допомогою зовнішніх сил у черговий раз відновити УНР.
Договір між С. Петлюрою і керівником Польщі Ю. Пілсудським був засуджений багатьма українськими політичними діячами. Проти Варшавської угоди виступили не тільки М. Грушевський, В. Винниченко, які відійшли від Петлюри й перебували в еміграції, а й люди з найближчого оточення Головного Отамана — подав у відставку прем'єр-міністр І. Мазепа. Особливо гнітюче враження цей договір справив у Галичині, бо перекреслював її надії на національне визволення.
Маючи потрійну перевагу у військовій силі на Західному фронті, Ю. Пілсудський 25 квітня 1920 р. розпочав війну. Разом із польськими військами наступали і петлюрівці.
Ефект несподіваності, перевага в живій силі й техніці дали змогу полякам захопити Житомир, Бердичів, Козятин і вже 6 травня здобути Київ. Інтервенція викликала опір українського населення, яке, спостерігаючи грабунки, репресії, погроми, не пішло за Петлюрою. Очікуваного антибільшовицького повстання в Україні не відбулося.
Успіх поляків на початку воєнної кампанії виявився короткочасним. 5 червня 1920 р. війська Червоної армії прорвали фронт противника і розгорнули успішний наступ. Бої йшли в декількох напрямках. Червона армія захопила Житомир, Бердичів, бої точилися і на київському напрямку.
У цей час, скориставшись тим, що основні сили Червоної армії задіяні проти Польщі, кримське угруповання білогвардійців на чолі з бароном П. Врангелем за підтримкою Антанти почало наступ у районі Перекопа і Чонгарських укріплень, але не змогло досягти успіху. Наприкінці червня фронт стабілізувався на лінії Херсон—Нікополь—Бердянськ.
12 червня Київ було звільнено. Наприкінці червня армії Ю. Пілсудського залишили Мінськ, подальші бої точилися вже на території Польщі. Наступ розвивався у двох напрямках — на Варшаву і Львів. Польща звернулася до держав Антанти по допомогу. Англія і Франція обіцяли підтримку за умови визначення статусу Східної Галичини. Польща дала на це згоду.
Британський міністр іноземних справ лорд Дж. Керзон звернувся до Росії з нотою, у якій вимагав зупинити російські війська на лінії, що була визначена декларацією від 8 грудня 1919р. (лінія Керзона).
РСФРР відмовилася від посередництва Англії і наголошувала на переговорах із польським урядом.
Наприкінці липня знову розпочався наступ Червоної армії, яка підступилася до Львова і Варшави.
На території польських земель було створено Польський Ревком на чолі з Ф. Дзержинським, на території Східної Галичини — Галицький ревком на чолі з В. Затонським і проголошено Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку. Ревкоми видавали декрети про націоналізацію промисловості, банків, конфіскацію поміщицької землі тощо.
Але в результаті неузгодженості дій наступ радянських військ на Варшаву поступово згасав, спроба захопити Львів теж виявилася невдалою.
Загроза втрати державності згуртувала навколо уряду Польщі широкі верстви суспільства, зокрема селянство. У битві під Варшавою радянські війська не змогли подолати опір польських військ. Тим часом польське командування створило шестикратну перевагу сил і перейшло в контрнаступ. Наприкінці серпня радянські війська були відкинуті за Буг. Лінія фронту перемістилася в район Житомира і Бердичева.
У серпні 1920 р. складною була обстановка і на півдні України. Білогвардійці зайняли Синельникове і створили загрозу Катеринославу. Ураховуючи це, було створено Південний фронт на чолі з М. Фрунзе. Завдавши удару в районі
Каховського плацдарму, радянські війська захопили в полон 20 тис. білогвардійців. Врангель відступив у Крим.
На Західному фронті в серпні 1920 р. в Мінську почалися мирні переговори між радянським і польським урядами, які згодом було перенесено до Риги. Обидві сторони були виснажені й далі воювати не мали змоги. Делегації радянської Росії і України змушені були дати згоду на встановлення кордону по лінії розмежування військ. На цих умовах було підписане перемир'я, а в березні 1921 р. Ризький мирний договір. Західноукраїнські землі (Східна Галичина, Західна Волинь, Підляшшя, Посяння, Лемківщина) увійшли до складу Польщі.