30. Перший Універсал Центральної Ради та його історичне значення.

Навесні 1917 р. продовжувалася активізація суспільно-політичного життя в Україні. Це було зумовлено оголошенням Центральною Радою про скликання Всеукраїнського національного конг­ресу. Таким чином, із київської міської органі­зації Рада перетворювалась на всеукраїнський політичний центр.

Від різних українських політичних, громадсь­ких, культурно-освітніх і професійних організа­цій на конгрес прибуло близько 900 делегатів. Це було небачене досі зібрання українців. У перший же день роботи конгресу вони виступили за національно-територіальну авто­номію України. Делегати конгресу обрали 118 членів Української Центральної Ради. Головою УЦР став М. Грушевський, а його заступниками — В. Винниченко і С. Єфремов. У повному складі УЦР збиралася на загальні збори (Велику Раду), а основна робота велася у Малій Раді.

У цей час провідні діячі УЦР вбачали стратегію революції у досягненні національно-територіальної автономії у складі федерації — держави, яка б об'єднувала кілька національних держав. У цьому напрямку і розвивався на­ціонально-демократичний рух в Україні весною і влітку 1917 р.

Про силу рішень конгресу свідчать резолюції Всеукраїнського військового з'їзду (травень 1917 р.). З'їзд у категоричній формі зажадав від Тимчасового уряду надати Україні національно-територіальну автономію. Делегати з'їзду оголосили боротьбу за українізацію військових частин і обрали Український військовий комітет, який у повному складі ввійшов до УЦР.

Підтримка військових надала рішучості Раді. Для переговорів з Тимчасовим урядом до Петрограда було направлено делегацію на чолі із заступниками голо­ви УЦР. Мета цієї місії — переконати Тимчасовий уряд у доцільності надання Україні автономії. Але в умовах двовладдя в російській столиці не вдалося досяг­ти порозуміння ні з Тимчасовим урядом, ні з Петроградською радою робітничих депутатів. Такий результат переговорів переконав діячів УЦР у необхідності по­глиблення української революції. Ідея встановлення автономії без згоди у Петро­граді набула надзвичайної популярності. Загальні збори Української Центральної Ради (3 червня 1917р.) постановили негайно приступити до закладання підвалин автономного ладу в Україні. Через тиждень, 10 червня, УЦР оприлюднила свій І Універсал. Його зачитав на Всеукраїнському військовому з'їзді В. Винниченко. Віднині, було сказано в Універсалі, «не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям».

Основні положення І Універсалу УЦР:

— «Однині самі будемо творити наше життя». Розбудова України «не одділяючись від усієї Росії»;

— УЦР — найвищий державний орган України;

— заклик до переобрання місцевої адміністрації, заміна її на представни­ків, прихильних до української справи;

— запросити до спільної праці національні меншини, визначивши їхні пра­ва, визнати їх вільний розвиток на території України. Висловлювалась надія, що у самостійній побудові нового життя візьмуть участь і неукраїнські народи, що проживають в Україні;

— скликання Всеукраїнських Установчих Зборів;

— тільки Всеукраїнські Установчі Збори (Сейм), що будуть обрані загаль­ним, рівним, прямим і таємним голосуванням, мають право приймати закони України;

— запровадження особливого податку на власну справу;

— визнано необхідність розроблення закону про землю після конфіскації поміщицьких, казенних, царських, монастирських земель, згідно з яким право по­рядкувати українськими землями, право користуватися ними належало тіль­ки народові України.

Проголошення революційного за формою і змістом Універсалу викликало нове національне піднесення.

Було створено перший український уряд. До першого складу Генерального Секретаріату увійшли представники від трьох партій УСДРП, УПСР, УПСФ. Склад Генерального Секретаріату: П. Христюк (генеральний писар), X. Барановський (фінанси), С. Єфремов (міжнаціональні справи), М. Стасюк (продо­вольчі справи), Б. Мартос (земельні справи), С. Петлюра (військові справи), В. Садовський (юстиція), І. Стешенко (освіта).

Такий розвиток української революції змусив російських революційних демократів і Тимчасовий уряд переглянути своє ставлення до УЦР. Відтепер у Росії змушені були рахуватися з діями УЦР.

31. Проголошення Української Народної Республіки. Третій Універсал Центральної Ради.

25 жовтня 1917р більшовики у Петрограді захопили владу. Другий Всеросійський з'їзд Рад утворив російський уряд на чолі з В. Ульяновим-Леніним. З'їзд прийняв два важливі документи: Декрет про мир та Декрет про землю. Діставши перемогу в Петрограді, більшовики нама­гаються взяти владу в інших містах колишньої Російської імперії.

Дізнавшись про події в Петрограді, УЦР негайно створила Комітет з охо­рони революції в Україні. 27 жовтня 1917р. Генеральний Секретаріат про­голосив, що буде рішуче протистояти будь-яким спробам підтримки більшо­вицького перевороту на місцях. Раду народних комісарів — уряд, створений більшовиками, Секретаріат визнавав як уряд центральних районів Росії. Це загострило відносини між УЦР та більшовиками.

Таким чином, у листопаді 1917р. у Києві сформувалися три ворогуючі табори. 10 тис. озброєних прихильників Тимчасового уряду згру­пувалися навколо штабу Київського військового округу (КВО). Більшовики спирались на Ради робітничих і солдатських депутатів і мали 6 тис. озброєних осіб. Центральна Рада мала у своєму розпорядженні близько 8 тис. озброєних прибічників.

Ініціативу в подальших подіях виявили більшовики. 29 жовтня 1917р. вони розпочали збройне повстання в Києві. Бої тривали три дні. Жодна зі сторін не мала вирішальної перемоги. Тоді в події втрутилися війська УЦР. Спеціальна комісія з представників ворогуючих сторін виробила угоду, згідно з якою війська КВО виводилися з міста, а охорона Києва передавалася війсь­кам Центральної Ради.

Після перемоги повстання в місті склалося своєрідне двовладдя: місто од­ночасно контролювалося військами УЦР і більшовиками. 11 листопада біль­шовики скликали засідання Рад робітничих і солдатських депутатів, на яко­му було схвалено ідею «реконструювати» УЦР на Всеукраїнському з'їзді Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. «Реконструкція» передбачала перетворення УЦР за російським зразком на Центральний виконавчий комітет (ЦВК) Рад України, де б більшість належала більшовикам. Тим часом УЦР вела підготовку до проведення Всеукраїнських установчих зборів, які мали б конста­тувати новий суспільно-політичний та економічний устрій України.

Керівництво УЦР, вбачаючи небезпеку для України в діях більшовиків, на засіданні Малої Ради, яке розпочалось 6 листопада 1917р., проголосило І Універсал.

Він проголошував широку програму перетворень:

— уся влада належить УЦР і Генеральному Секретаріату України;

— скасовувалося право приватної власності на землю — вона визнавалась власністю всього трудового народу й передавалася йому без викупу;

— Центральна Рада зобов'язувалась негайно подбати про мирні переговори з Німеччиною та її союзниками;

— проголошувалися свобода слова, друку, віри, зборів, союзів, страйків, а також недоторканість особи і помешкання;

— скасовувалася смертна кара;

— упроваджувався 8-годинний робочий день і контроль над виробниц­твом;

— підтверджувалося право національно-територіальної автономії.

Однак накреслена в III Універсалі соціально-економічна програма не задо­вольняла значну частину населення, особливо селянство, яке очікувало негай­ного переділу поміщицької землі. Також недоречними були й пункти, що проголошували Україну скла­довою частиною Російської федерації рівних і вільних народів, яку УЦР зобов'язувалась допомогти створити, та положення, що УЦР стане на сторожі «прав і революції не тільки нашої землі, а й усієї Росії». Це було непосильне й непотрібне для України завдання.

III Універсал УЦР зумовив проголошення Української Народної Республі­ки, що стало подією великої історичної ваги: український народ після трива­лого поневолення заявив про відродження власної держави.

32. Проголошення незалежності УНР: передумови та значення.

Надзвичайних труднощів на початку XX ст. зазнав український народ при спробі створення власної держави. Узгоджені дії російських ра­дянських військ та місцевих більшовиків пос­тавили національно-демократичну революцію перед загрозою поразки. Ситуацію ускладнюва­ло існування на території УНР двох урядів, які однаково наполегливо заявляли про те, що вони українські та робітничо-селянські. Поряд із «вій­ною декретів» між ними точилася силова боротьба. Ініціатива у спробах роз­зброїти противника у військових операціях належала харківському уряду, і тому контрольована ним територія розширювалась.

Хоча тривалий час у середовищі української інтелігенції переважали автономістсько-федералістські погляди, покладалися надії на російську демок­ратію, ситуація, що склалася, змусила керівництво Центральної Ради позбу­тися ілюзій щодо перетворення Росії на демократичну федеративну республі­ку. Формальне відокремлення від режиму більшовицької диктатури ставало першорядним завданням. До цього додавалась необхідність проводити само­стійні мирні переговори з Німеччиною та її союзниками. Зважаючи на ці обставини, а особливо на наступ більшовицьких військ на Київ, закритим засіданням Малої Ради, яке почалося 9 (22) січня 1918 р., було затверджено IV Універсал. Його текст було розроблено на основі проектів М. Грушевського, В. Винниченка, М. Шаповала.

У ніч на 12 (25) січня М. Грушевський на відкритому засіданні в будинку Педагогічного музею оприлюднив IV Універсал.

Основні положення IV Універсалу УЦР:

— проголошувалися незалежність і суверенітет УНР;

— декларувалося прагнення до дружніх відносин із сусідніми державами, без взаємного втручання у внутрішні справи;

— проголошувалося також, що влада в Україні належатиме тільки її на­родові, від імені якого виступатимуть Всеукраїнські установчі збори. До їх зібрання мала правити Українська Центральна Рада та її виконавчий орган, який отримав назву Рада Народних Міністрів;

— проголошувалось прагнення розпочати негайні переговори з країнами Четвертного союзу;

— необхідність рішучих дій з більшовиками;

— пропонувалося реорганізувати армію в народну міліцію;

— проголошувалися соціально-економічні перетворення: націоналізація всіх природних ресурсів, ліквідація права приватної власності на землю, пе­редача всієї землі трудящим без викупу, переведення підприємств на випуск мирної продукції, соціальна допомога безробітним і тим, що постраждали від війни, проголошення монополії на торгівлю деякими видами товарів, встанов­лення державного контролю над банками;

— підтверджувалися всі проголошені демократичні свободи і права націо­нальних меншин. Одним із найголовніших завдань, які потребували вирішення в найближчий час і знайшли своє відображення в Універсалі, було укладення миру з Німеччи­ною та її союзниками. Для цього в Брест була відправлена мирна делегація.

У день проголошення IV Універсалу Центральна Рада прийняла закон про національно-територіальну автономію. Право на автономію автоматично визнавалося за трьома найбільшими національними групами — росіянами, євреями і поляками. Білоруси, німці, чехи, молдавани, татари, греки і болга­ри могли одержати це право за умови, якщо їхні петиції у цій справі зберуть щонайменше 10 тис. голосів.

Мир із Центральними державами та організація з їхньою допомогою оборо­ни України стали реальним порятунком у ході війни з більшовиками. Лише проголошення незалежності могло вивести країну на шлях самостійної між­народної політики.

Прийняття IV Універсалу стало визначною подією в житті ук­раїнського народу. Тривалий шлях боротьби завершився логічним результа­том: проголошенням незалежності. Хоча в той час не вдалося відстояти са­мостійну українську державу і добра нагода відродження й закріплення своєї державності зазнала краху, але ідея самостійної соборної України жила в умах кращих представників українського народу, надихала їх на боротьбу за незалежну Україну. Саме в цьому полягає головне історичне значення IV Уні­версалу Центральної Ради.