- •1.Найдавніші часи, початки цивілізації на території України.
- •1) Кам'яний вік — це 99% усієї історії людства.
- •2.Східні слов’яни на території України. Розселення. Культура і вірування східних слов’ян.
- •2. Теорія природничоісторичного процесу утворення класів і держави у східних слов'ян:
- •4.Київська держава за правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Культура Київської Русі. Історичне значення Київської Русі.
- •7. Загарбання земель України іноземними державами в 14 – 16 ст.
- •8.Українські землі під владою Речі Посполитої. Виникнення українського козацтва.
- •9. Запорізька Січ – державно – політичне утворення українського народу. Роль українського козацтва у боротьбі українців проти агресії Польщі, Туреччини, Кримського ханства.
- •21 Березня 1654 р. Цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердили «Статті Богдана Хмельницького» (так звані «Березневі статті»), що визначили становище України в союзі з Росією:
- •12. Соціально – економічне і політичне становище України в другій половині 17ст.
- •13. Становище Української держави в роки гетьманування і. Мазепи. Північна війна та Україна.
- •14. Посилення колоніальної політики Російської імперії щодо України у першій половині 18 ст. Соціально – економічний розвиток Правобережжя.
- •II етап (1728—1734) — повернення Україні частини її прав і вольностей.
- •16. Занепад феодально – кріпосницької системи в Україні та зародження товарно – грошових відносин в першій половині 19ст.
- •17. Антиукраїнська політика російського царизму та початок відродження української свідомості, Кирило – Мефодіївське товариство.
- •18. Західноукраїнські землі в першій половині 19ст. «Руська трійця». Революція 1848р. В Австро – Угорщині та скасування кріпосного права.
- •2. Особливості розвитку освіти:
- •21. Національне гноблення українців в складі Російської та Австро – Угорської імперій. Заборона української мови. Активізація українського національного руху.
- •22. Економічний розвиток та суспільно – політичний рух в Україні на початку 20ст. Діяльність політичних партій в Україні.
- •23.Соціально – економічний розвиток та політичне становище західноукраїнських земель на початок 20ст.
- •24.Україна в роки першої російської революції 1905 – 1907рр.
- •25. Політика російського царизму стосовно України в 1907 – 1914р.
- •26. Початок Першої світової війни. Воєнні дії в 1914р. На українських землях.
- •27.Вплив Першої світової війни на формування українського національного руху в Галичині та Наддніпрянській Україні.
- •28.Українські землі в 1915 – 1917рр.
- •29.Початок Української революції, утворення Центральної Ради.
- •30. Перший Універсал Центральної Ради та його історичне значення.
- •33.Внутрішня та зовнішня політика Української Держави. П. Скоропадський.
- •37. Радянсько-польська війна і Україна.
- •38. Українське питання на Паризькій мирній конференції.
- •39. Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917—1920 рр.
- •40. Культура і духовне життя України в 1917- 1920рр.
- •41.Наш край на початку 20 століття.
- •11 Листопада 1912 року в Костянтинограді відкрита земська чоловіча гімназія. Жіноча прогімназія вже шість років існувала до цього.
- •43. Політика «українізації» (коренізації), її наслідки. О. Шумський, м. Скрипник.
- •44. Входження усрр до складу срср.
- •45. Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні.
- •46. Політика суцільної колективізації та розселянювання в Україні. Її соціально – економічні наслідки.
- •48.Розвиток культури в 30-ті рр. «Розстріляне» відродження.
- •53. Рух Опору та його течії в Україні в роки Другої світової війни. Історичний внесок українського народу в перемогу в Другій світовій війні.
- •54. Визволення України від нацистських загарбників. Герої – визволителі України.
- •55. Україна на завершальному етапі Великої Вітчизняної війни.
- •56. Наш край в роки Другої Світової та Великої Вітчизняної воєн.
- •57. Відбудова економіки України після Великої Вітчизняної війни.
- •58. Голодомори 20ст. В Україні: причини та наслідки.
- •59. Пожвавлення літературно – мистецького життя України в умовах десталінізації. «Шістдесятники».
- •60. Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50 – у першій половині 60-х рр. М. Хрущов.
- •61. «Косигінські реформи» та їхні наслідки для України.
- •63.Опозиційний рух в Україні (1965 – 1985рр.)
- •64. Національно – визвольний рух 60 – 80 років 20ст.
- •65. Повсякденне життя Українців у 1964-1985рр.
- •66. Прихід до влади м. Горбачова. Розгортання національно – демократичного руху в Україні.
- •67. Політична ситуація в Україні в 1985-1991 рр.
- •69. Проголошення державної незалежності України.
- •72.Прийняття Конституції України 1996р. Та її історичне значення.
- •73. Початок формування багатопартійності в Україні наприкінці 80- на початку 90-х років 20ст.
- •74. Кроки України на шляху до європейської інтеграції.
- •75. Досягнення сучасної української науки і освіти.
29.Початок Української революції, утворення Центральної Ради.
До причин і передумов революції належать:
— залежне і пригноблене становище України, великодержавницька політика щодо неї панівних кіл як Росії, так і Австро-Угорщини;
— важке соціальне становище переважної частини населення. Невирішеність аграрного питання та соціального захисту робітництва;
— піднесення українського національно-визвольного руху, організаційне та ідеологічне його оформлення;
— Перша світова війна, що загострила проблеми воюючих держав, ослабила і призвела до падіння Російської, а згодом Австро-Угорської імперій. Це дало історичний шанс українському народу в боротьбі за свою державність.
Перемога Лютневої демократичної революції в Росії 27лютого 1917 р. і повалення самодержавства відкрили нову сторінку в історії України. Розпочався складний, суперечливий, але дуже важливий етап у її суспільно-політичному й духовному розвитку.
2 березня 1917 р. у Петрограді виник Тимчасовий уряд, який вважав себе правонаступником царського уряду і прагнув зберегти контроль над усіма територіями імперії, зокрема й над Україною. Виконавчу владу в Україні Тимчасовий уряд передав повітовим і губернським комісарам, якими були голови земських управ.
Поряд з органами Тимчасового уряду в Україні, як і в Росії, майже одразу виникли інші структури влади — Ради робітничих і солдатських депутатів, провідну роль у яких відігравали російські меншовики, есери, більшовики.
Третім центром влади і носієм ідеї національного відродження України стала Українська Центральна Рада (УЦР).
Ідея заснування Центральної Ради народилася на зборах Товариства українських поступовців (ТУП). Полеміка щодо принципів її творення, завдань і програмних гасел не припинялася кілька днів. З березня 1917р. відбулися вибори керівного ядра Центральної Ради. Цей день вважається датою створення УЦР. УЦР поступово перетворилася на справжній керівний осередок національно-демократичної революції, своєрідний український парламент, що, крім ТУП, об'єднував представників головних українських політичних партій, а також багатьох безпартійних прихильників українського національно-державного відродження. До неї увійшли представники православного духовенства, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських організацій, громад і гуртків, наукових товариств. У перші дні діяльності УЦР налічувала незначну кількість членів, а її повний склад восени 1917 р. становив 822 особи.
Керівником (головою) УЦР було обрано М. Грушевського. Важливу роль у діяльності УЦР відігравали також відомий український письменник, лідер Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) В. Винниченко, С. Петлюра, С. Єфремов, В. Мартос, І. Стешенко, П. Христюк та ін.
На початку своєї діяльності УЦР виконувала лише роль київської міської організації. Не змогла вона одразу сформувати й політичну платформу. Спочатку вона закликала український народ добиватися від Тимчасового уряду «всіх прав, які тобі природно належать», проте обмеживши їх публічним використанням української мови в державних, судових та освітніх установах.
Основну роль у розробці стратегічної мети УЦР зробив М. Грушевський. У його брошурах головною метою проголошувалося здобуття національно-територіальної автономії для України і перебудови Російської держави на федеративну, демократичну республіку. Національно-територіальна автономія України, за Грушевським —це територіальне об'єднання всіх етнічних українських земель, організоване на засадах широкого демократичного громадського самоврядування. Автономна Україна повинна мати всі державні атрибути. У федерації М. Грушевський бачив об'єднання в одній союзній (федеративній) державі кількох національних. Він розумів федералізм не як основне заперечення незалежності української державності, а як крок їй назустріч.
Грушевський Михайло Сергійович (1866—1934 рр.). Видатний діяч національно-визвольного руху, голова Української Центральної Ради, перший президент Української Народної Республіки, автор Універсалів Центральної Ради, які стали найвидатнішими конституційними документами в історії української державності. Політичну діяльність М. Грушевський поєднував із великою титанічною працею історика (йому належить близько 2 тис. наукових праць).
Завершивши навчання в Київському університеті, М. Грушевський бере активну участь у діяльності Київської громади, до якої входили видатні представники української інтелігенції: А. Антонович.М. Драгоманов, М. Лисенко, М. Чубинський та ін.
Львівський період життя Грушевського був насичений не тільки науковими здобутками, а й активною громадсько-політичною роботою. Він обирається головою наукової секції (історико-філософської) Наукового товариства ім. Шевченка, підтримує розвиток української освіти в Галичині. 1899 р. він став одним із засновників Української національно-демократичної партії (УНДП). У період першої російської революції Грушевський розробив власний конституційний проект, який віддзеркалював традиційні українські погляди щодо національної автономії.
Лютнева революція в Росії 1917 р. і розвал Російської імперії висунули М. Грушевського в лідери українського національно-визвольного руху. Під його керівництвом почала роботу Українська Центральна Рада.
Проіснувавши всього чотирнадцять місяців, Центральна Рада, очолювана . М. Грушевським, заклала могутні підвалини державного будівництва: була прийнята Конституція України, відновлено символи держави (золотий тризуб і синьо-жовтий прапор). Започатковувалось створення української армії, була введена власна грошова одиниця — гривня. Була прийнята низка законів соціально-політичного характеру в інтересах усіх верств суспільства. Залишаючи «поміщикам» і «багачам» рівні права з усіма іншими верствами населення, М. Грушевский все ж віддає перевагу владі «всього трудящого народу». Запропонована ним модель майбутньої Української держави носила соціал-демократичний характер.
Певний час М. Грушевський залишався на позиціях автономії України, але це для нього не було кінцевою метою.
Федерацію Російської Республіки і України Грушевський розглядав лише як важливий етап на шляху до політичної перебудови Європи та її перетворення на Європейську федерацію.
29 квітня 1918 р. Михайло Грушевський був обраний президентом Української Народної Республіки. Однак після гетьманського перевороту П. Скоропадського, що відбувся того ж дня, він відійшов від активної політичної діяльності й емігрував за кордон. 1919 р. заснував Український соціологічний інститут у Відні, в 1920—1922 рр. редагував орган українських есерів «Борітеся — поборете», часописи «Східна Європа» і «Наш стяг». Жив також у Женеві, Берліні, Парижі. У березні 1924 р. після довгих переговорів із радянським урядом повернувся до України. 1924 р. він був обраний членом Української Академії Наук, 1929 р. — академіком Академії Наук СРСР. Але вже на початку березня 1931 р. вченого заарештували, звинувативши в причетності до діяльності антирадянського «Українського національного центру». Невдовзі його звільнили і вислали до Москви.
25 листопада 1934 р. під час лікування в Кисловодську М. Грушевський помер при загадкових обставинах. Винниченко Володимир Кирилович (1880—1951 рр.) народився в с. Григорівці Єлисаветградського повіту на Херсонщині в сім'ї чабана. У 1900 р., склавши іспити на атестат зрілості, поступив на юридичний факультет Київського університету. Там він зв'язався з гуртками Революційної української партії (РУП) і у 1902 р. був заарештований. Через заборону жити в Києві виїхав на Полтавщину, де вів пропаганду серед селян. У 1905 р. повернувся до Києва і на вісім місяців потрапив до в'язниці. Випущений на поруки, під загрозою каторги емігрував.
До 1914 р. жив в Австрії, Франції, Італії, потім нелегально приїхав в Україну, де його застала Перша світова війна. Після Лютневої революції прибув до Києва і брав участь в організації Української Центральної Ради, редагував орган ЦК УСДРП «Робітничу газету». Наприкінці червня 1917 р. очолив Генеральний Секретаріат (до 22 січня 1918 р. Під час Гетьманщини став головою Українського національного союзу, потім очолив Директорію. Вийшов з її складу й емігрував. Українська революція стала визначною подією в житті українського народу, зумовивши утворення УЦР в 1917 р. Важливу роль у її діяльності відіграли М. Грушевський і В. Винниченко, які очолили національно-визвольний рух в Україні.