18. Західноукраїнські землі в першій половині 19ст. «Руська трійця». Революція 1848р. В Австро – Угорщині та скасування кріпосного права.

Піонерами національно-визвольного руху в Галичині були: Іван Могильницький — священик м. Перемишля, який у 1816 р. за підтримкою єпископаМ. Левицького організував «Клерикальне товарис­тво» з метою поширення в селянському середовищі релігійних текстів українською мовою; написав першу в Галичині «Граматику» української мови й наукову працю «Відомості про російську мову», в якій довів помил­ковість розповсюджуваних тверджень про українську мову як діалект російської або польської мов, стверджуючи, що українська мова є рівно­правною східнослов'янською мовою.

У1832 р. у Львові організовано громадсько-культурне об'єднання «Руська трійця». Засновниками його були М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич — студенти Львівського університету й одночасно вихованці греко-католицької духовної семінарії. Своєю метою вони ставили бороть­бу проти соціального, політичного та духовного гноблення Української землі, підняття української самосвідомості через поступове перетворен­ня побутової української мови на літературну, знайомство з історією та традиціями українського народу; видрукували написані в дусі романтиз­му альманах «Зоря» (через цензуру не вийшов у світ) і «Русалка Дністровая», де поміщали історичні статті про подвиги козацтва, С. Наливайка та інших героїв народних повстань, українські пісні, народні перекази І т.п. «Русалку Дністрову» високо оцінили Т. Г. Шевченко та І. Франко,

а австрійський уряд конфіскував увесь тираж, крім одного примірника, переданого до бібліотеки Львівського університету. Після цього члени «Руської трійці» опублікували кілька статей за кордоном (у Лейпцизі та ін.), де засуджували феодальні порядки, цензуру, національний гніт у Га­личині.

Діяльність «Руської трійці» припала на той період, коли значна части­на інтелігенції Червоної й Галицької Русі була полонізованою, онімече­ною, мадяризованою. Серед багатьох місцевих діячів тоді панувала ідея про відродження народної мови лише на основі латинської абетки. Для Австрійської імперії діяльність членів «Руської трійці» загрожувала не тільки «вторгненням слов'янізму», але й зростанням симпатії до право­славної частини східної Європи.

У березні 1848 р. спалахнула буржуазно-демократична революція в Австро-Угорщині (відбулося народне повстання у Відні й Будапешті, було скинуто уряд Меттерніха, імператор Фердинанд І пообіцяв запровадити конституцію та демократичні свободи), що стала поштовхом для національ­но-визвольного руху в західноукраїнських землях.

ОСНОВНІ ПОДІЇ ТА РЕЗУЛЬТАТИ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ 1848-1849 рр. У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ.

Квітень 1848 р. — почалися заворушення селян, які могли спричи­нити велике селянське повстання. Щоб запобігти йому, Австро-Угорщи­на скасувала 17 квітня в Галичині кріпосне право: панщину й особисту залежність селян від феодалів (на 5 місяців раніше, ніж в інших провінці­ях).

У травні 1848 р. українська ліберальна буржуазна інтелігенція й уніатське духівництво створили у Львові першу українську політичну організацію — «Головну руську раду» на чолі з єпископом Г. Яхимовичем (мала 50 рад на місцях, видавала газету «Зоря галицька», увела герб: золотий лев на блакитному тлі та жовто-блакитний прапор). Рада домага­лася встановлення власної української автономії Галичини, формування загонів національної української гвардії й запровадження в навчальних закладах навчання українською мовою. Але уряд затвердив лише вимогу про викладання предметів у школах і гімназіях українською мовою.

У листопаді 1848 р. — відбулося збройне повстання у Львові з вимо­гою запровадження української автономії в Східній Галичині та проти спроб Австрії роззброїти загони української національної гвардії. У повстанні взяли участь широкі народні маси: від ремісників до інтелі­генції. Вулиці були перегороджені барикадами, на одній із них уперше був піднятий червоний прапор. Повстання було жорстоко придушене ка­ральними військами після артилерійського обстрілу міста.

У Північній Буковині — протягом 1848 р. селяни відмовлялися ви­конувати феодальні повинності, захоплювали поміщицькі землі, пасови­ща й ліси, створювали збройні загони. У листопаді 1848 р. спалахнуло збройне повстання (спочатку в гірських районах, а потім і в долинах), придушене карателями лише через півтора роки — у квітні 1850 р.

КОНСОЛІДАЦІЯ УКРАЇНСТВА БУКОВИНИ Й ЗАКАРПАТТЯ Улітку 1848 р. регіоном могутнього селянського руху стала Буковина, внаслідок чого і тут австрійський уряд змушений був проголосити скасу­вання панщини. До австрійського рейхстагу була подана петиція, під якою стояло 17 тис. підписів. У ній селяни вимагали не тільки адміністратив­но-державного поділу Галичини на українську та польську частини, але й запровадження української мови в школах. З ініціативи Лук'яна Коби­лиці та інших селянських депутатів рейхстагу 1 листопада 1848 р. у Чер­нівцях відбувся з'їзд представників сільських громад усієї Буковини. Учасники з'їзду виступили проти намірів австрійського уряду адмініст­ративно відокремити Буковину від Галичини.

16 листопада 1848 р. у містечку Вижниця Л. Кобилиця скликав бага­тотисячні збори й у своїй промові переконував у тім, що рейхстаг не може та й не хоче поліпшити долю українського селянства, тому слід самим добиватися справедливості. Так почалося повстання під проводом Л. Ко­билиці.

Звістка про селянський рух у Галичині та Буковині дійшла й до Закар­паття. Селяни відмовлялися виконувати панщину й натуральні повин­ності. Ніякі каральні заходи й в'язниці не могли примусити селян пра­цювати на поміщиків. Вони вже знали те, що галицькі й буковинські по­братими не ходять на панщину. Крім того, у Закарпатті знову поширився рух опришків. Загони опришків під керівництвом Йосифа Кокоша та Івана Паляничі нападали на поміщицькі садиби, знищували документи про кріпосну залежність. У березні 1853 р. австрійський імператор змуше­ний був проголосити скасування панщини на Закарпатті, але зобов'язав селян виплатити викуп поміщикам.

19.СТАН І РОЗВИТОК КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ.

ІСТОРИЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ:

1. Більша частина України в першій половині XIX ст. розвивалася в рамках Російської імперії, що проводила антинародну політику русифі­кації (заборона використання української мови в школах, створення пе­решкод на шляху розвитку української культури і т. п.).

2. Капіталістичні відносини, що розвиваються в надрах феодалізму, дали поштовх зростанню національної самосвідомості народу, що позначилось і на культурі: усе чіткіше почали проступати національні риси в літературі, театрі, музиці, архітектурі тощо.

3. Завдяки розвитку капіталізму зростала потреба суспільства в освіті (техніка вимагала від робітників знань), науці (нові розробки, що могли принести прибуток) і т. п.

РОЗВИТОК ОСВІТИ

На початку XIX ст. у Росії була проведена реформа системи освіти (1802-1804 рр.), за якою:

1. Навчальні заклади поділялися на 4 розряди:

— парафіяльні школи — створювалися при церкві й за півроку в селах або за рік у містах навчали дітей читанню, письму, ариф­метиці та «Закону Божому»;

— повітові училища — світські початкові школи в містах — за З роки навчали російській мові, арифметиці, історії, географії, фізиці, геометрії, природознавству, «Закону Божому»;

— гімназії — за 7 років навчання давали середню освіту. Вивчалися латинська, німецька, французька мови, філософія, статистика, юриспруденція, політекономія, фізика тощо. Випускники одер­жували право вступати до університетів або ж ставати викладача­ми початкових шкіл;

— ліцеї та університети — давали вищу освіту. Три ліцеї (у Кремінці на Волині, Одесі, Ніжині) за 9 або 10 років давали об'єднаний гім­назичний та університетський курси. В Україні було відкрито 2 університети: у Харкові (відкритий у 1805 р.; спочатку мав 2 факультети — філософський і юридичний, потім відкрився тре­тій — медичний) і в Києві (відкритий у 1834 р. на базі ліквідовано­го Кременецького ліцею). До університетів приймали осіб, що за­кінчили гімназії, і за 4 роки давали вищу освіту. За дореформений час університети випустили більш як 4 тис. чоловік.