- •1.Найдавніші часи, початки цивілізації на території України.
- •1) Кам'яний вік — це 99% усієї історії людства.
- •2.Східні слов’яни на території України. Розселення. Культура і вірування східних слов’ян.
- •2. Теорія природничоісторичного процесу утворення класів і держави у східних слов'ян:
- •4.Київська держава за правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Культура Київської Русі. Історичне значення Київської Русі.
- •7. Загарбання земель України іноземними державами в 14 – 16 ст.
- •8.Українські землі під владою Речі Посполитої. Виникнення українського козацтва.
- •9. Запорізька Січ – державно – політичне утворення українського народу. Роль українського козацтва у боротьбі українців проти агресії Польщі, Туреччини, Кримського ханства.
- •21 Березня 1654 р. Цар Олексій Михайлович і Боярська дума затвердили «Статті Богдана Хмельницького» (так звані «Березневі статті»), що визначили становище України в союзі з Росією:
- •12. Соціально – економічне і політичне становище України в другій половині 17ст.
- •13. Становище Української держави в роки гетьманування і. Мазепи. Північна війна та Україна.
- •14. Посилення колоніальної політики Російської імперії щодо України у першій половині 18 ст. Соціально – економічний розвиток Правобережжя.
- •II етап (1728—1734) — повернення Україні частини її прав і вольностей.
- •16. Занепад феодально – кріпосницької системи в Україні та зародження товарно – грошових відносин в першій половині 19ст.
- •17. Антиукраїнська політика російського царизму та початок відродження української свідомості, Кирило – Мефодіївське товариство.
- •18. Західноукраїнські землі в першій половині 19ст. «Руська трійця». Революція 1848р. В Австро – Угорщині та скасування кріпосного права.
- •2. Особливості розвитку освіти:
- •21. Національне гноблення українців в складі Російської та Австро – Угорської імперій. Заборона української мови. Активізація українського національного руху.
- •22. Економічний розвиток та суспільно – політичний рух в Україні на початку 20ст. Діяльність політичних партій в Україні.
- •23.Соціально – економічний розвиток та політичне становище західноукраїнських земель на початок 20ст.
- •24.Україна в роки першої російської революції 1905 – 1907рр.
- •25. Політика російського царизму стосовно України в 1907 – 1914р.
- •26. Початок Першої світової війни. Воєнні дії в 1914р. На українських землях.
- •27.Вплив Першої світової війни на формування українського національного руху в Галичині та Наддніпрянській Україні.
- •28.Українські землі в 1915 – 1917рр.
- •29.Початок Української революції, утворення Центральної Ради.
- •30. Перший Універсал Центральної Ради та його історичне значення.
- •33.Внутрішня та зовнішня політика Української Держави. П. Скоропадський.
- •37. Радянсько-польська війна і Україна.
- •38. Українське питання на Паризькій мирній конференції.
- •39. Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917—1920 рр.
- •40. Культура і духовне життя України в 1917- 1920рр.
- •41.Наш край на початку 20 століття.
- •11 Листопада 1912 року в Костянтинограді відкрита земська чоловіча гімназія. Жіноча прогімназія вже шість років існувала до цього.
- •43. Політика «українізації» (коренізації), її наслідки. О. Шумський, м. Скрипник.
- •44. Входження усрр до складу срср.
- •45. Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні.
- •46. Політика суцільної колективізації та розселянювання в Україні. Її соціально – економічні наслідки.
- •48.Розвиток культури в 30-ті рр. «Розстріляне» відродження.
- •53. Рух Опору та його течії в Україні в роки Другої світової війни. Історичний внесок українського народу в перемогу в Другій світовій війні.
- •54. Визволення України від нацистських загарбників. Герої – визволителі України.
- •55. Україна на завершальному етапі Великої Вітчизняної війни.
- •56. Наш край в роки Другої Світової та Великої Вітчизняної воєн.
- •57. Відбудова економіки України після Великої Вітчизняної війни.
- •58. Голодомори 20ст. В Україні: причини та наслідки.
- •59. Пожвавлення літературно – мистецького життя України в умовах десталінізації. «Шістдесятники».
- •60. Спроби та наслідки реформування економіки України наприкінці 50 – у першій половині 60-х рр. М. Хрущов.
- •61. «Косигінські реформи» та їхні наслідки для України.
- •63.Опозиційний рух в Україні (1965 – 1985рр.)
- •64. Національно – визвольний рух 60 – 80 років 20ст.
- •65. Повсякденне життя Українців у 1964-1985рр.
- •66. Прихід до влади м. Горбачова. Розгортання національно – демократичного руху в Україні.
- •67. Політична ситуація в Україні в 1985-1991 рр.
- •69. Проголошення державної незалежності України.
- •72.Прийняття Конституції України 1996р. Та її історичне значення.
- •73. Початок формування багатопартійності в Україні наприкінці 80- на початку 90-х років 20ст.
- •74. Кроки України на шляху до європейської інтеграції.
- •75. Досягнення сучасної української науки і освіти.
II етап (1728—1734) — повернення Україні частини її прав і вольностей.
Це зумовило скасування 1727 р. Малоросійської колегії та , певне пом'якшення офіційної російської позиції в українському питанні — було знову дозволено вибори гетьмана. Ним став Д. Апостол (1727—1734).
У 1728 р. в день коронації Петра II новий гетьман подав петицію про повернення Україні колишніх прав та вольностей згідно з угодою 1654 р. Натомість одержав «Решительньіе пункти», відповідно до яких гетьман не мав права вести дипломатичні переговори; генеральну старшину та полковників затверджував цар; для контролю гетьманськими фінансами вводилися посади не одного, а зразу дві підскарбіїв — росіянина та українця; мито за товари, які ввозилися до України, мало йти у царську казну та ін. Отже, часткове повернення Україні її прав і свобод (право обрання гетьмана; переведення Гетьманщини з імперського Сенату знову під юрисдикцію міністерства закордонних справ; скорочення російських військ на українській території, скасування податків, накладених Малоросійською колегією та ін.) було нічим іншим, як тактичним відступом, своєрідною реакцією на зміни політичної кон'юнктури,
ІІІ етап (1734—1750) — посилення імперського тиску. Після смерті Д. Апостола в Петербурзі було прийнято ухвалу: нового гетьмана не обирати, а всю повноту влади передати тимчасовому державному органу, що дістав назву «Правління гетьманського уряду». До нього входило шість осіб: троє росіян та троє українців. На чолі правління став князь 0. Шаховський.
ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА НАРОДНИХ МАС УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII СТОЛІТТЯ.
КОЛІЇВЩИНА 1768 р.
Посилення панщини, феодального та національно-релігійного гноблення викликало хвилю повстань. На початку XVIII ст. виникла нова форма антифеодальної боротьби — гайдамацький рух. Серед гайдамаків були козацька біднота, селяни, городяни. Загони гайдамаків діяли на всій території Правобережжя й користувалися широкою підтримкою населення. У другій половині XVIII ст. гайдамацький рух переріс у найбільше народно-визвольне повстання, що одержало назву коліївщина(від слів «кіл», «колоти»). Навесні 1768 р. його очолив Максим Залізняк — запорізький козак, син селянина-кріпака із села Медведівка на Черкащині.
За кілька тижнів повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля. Гайдамаки звільняли селян від влади польських панів, ліквідували панщину та інші феодальні повинності, захоплювали та спалювали панські маєтки й замки, всюди створювали органи селянсько-козацького самоврядування.
У середині червня 1768 р. повстанці оточили місто Умань — один із центрів польського панування на Правобережній Україні. На їхній бік перейшов уманський сотник Іван Гонта з козаками, і місто впало. Усього в червні—серпні 1768 р. діяло близько ЗО гайдамацьких загонів.
Наляканий розмахом коліївщини царський уряд наказав російським військам надати допомогу польській армії в ліквідації повстання. Табір повстанців під Уманню був оточений, і вони здалися. Ґонту й 800 його козаків передали полякам, і ті стратили їх. Залізняк та інші повстанці були заслані до Сибіру.
Коліївщина потрясла польсько-шляхетський режим на Правобережній Україні, вона надовго залишилася в народній пам'яті й зіграла велику роль у формуванні визвольних тенденцій українського народу. Великий Кобзар присвятив цим подіям один з кращих своїх творів — поему «Гайдамаки».
РУХ ОПРИШКІВ. ОЛЕКСА ДОВБУШ
На західноукраїнських землях селяни також відмовлялися відбувати панщину, платити податки, захоплювали поміщицькі землі, фізично розправлялися з гнобителями. Цей народний рух одержав назву «опришків ». В очах народу ці розбійники (за визначенням Д. Дорошенка) наділялись ореолом месників за народні утиски. Маси їм співчували і підтримували
їх.
31738 до 1745 рр. гриміло на Закарпатті та Галичині ім'я Олекси Довбуша. Грабуючи гнобителів, Довбуш усе захоплене добро роздавав селянам і тим заслужив славу й повагу народу. 24 серпня 1745 р. Олекса Довбуш загинув від кулі польського найманця. Незважаючи на смерть вождя, рух опришків продовжувався. Загони опришків очолили його соратники В. Багорак, І. Бойчук та ін. У 1747 р. опришки стратили вбивцю отамана — С. Дзвінчука.
15.Українські землі в складі Російської імперії у другій половині 18ст. ліквідація Гетьманату та Запорізької Січі, запровадження кріпацтва.
У 1750 р. останнім гетьманом стає брат фаворита нової імператриці Єлизавети — К. Розумовський. Російський уряд уповільнив, але не припинив свого наступу на українську автономію. Про це переконливо свідчить той факт, що крім старих традиційних обмежень (гетьману заборонялося листуватися з іноземними державами, російська сторона призначала полковників та ін.) у цей час з'явилася низка нових; 1754 р, ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Росією; 1761 р. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління; 1754 р. гетьману наказано подавати фінансові звіти російському уряду про прибутки та витрати Гетьманщини. Було проведено судову реформу, внаслідок якої Гетьманщину поділено на 20 повітів, кожен з яких мав власний суд. Намагаючись забезпечити собі тили, створити опору в найвпливовішій частині українського суспільства, К, Розумовський йде назустріч старшині і у 1760—1761 рр. забороняє переходи селян без письмової згоди пана, починає скликати з'їзди старшини — Генеральні Збори, які мали тенденцію до перетворення на шляхетський парламент на зразок польського сейму. Було проведено певну модернізацію війська: удосконалено артилерію, введено однакове озброєння та уніформу, К, Розумовський виношував плани відкриття у Батурині університету. Однак прихід до впади Катерини II (1762—1796) кардинально змінив ситуацію. Спроба добитися визнання спадковості гетьманства для свого роду закінчилася для К. Розумовського втратою гетьманської булави.
Після ліквідації гетьманства 1764 р. вся повнота влади в Україні зосередилася в руках Другої Малоросійської колегії на чолі з графом П. Румянцевим. Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Суть цієї політики виражена короткою фразою імператриці: «Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб стерти з пам'яті їх та їхню добу».
Після того, як у 1764 р. остаточно було скасоване гетьманство, останнім оплотом української державності лишалась Запорозька Січ. Демократичний устрій Запорожжя та відсутність кріпацтва суперечили всьому ладу феодальної монархічної держави. Але до того часу, поки існувала загроза кримської агресії, Запорозька Січ лишалась міцним військовим форпостом на південних кордонах, а українське козацтво було реальною силою, здатною зупинити ворога. Після переможної війни з Туреччиною і підписання Кючук-Кайнарджійського миру загроза від південних рубежів відступила. В цей час у Північному Причорномор'ї знаходилася велика російська армія, яка разом з українськими козаками громила ворога. Використовуючи нагоду, імператриця Катерина II прийняла рішення назавжди ліквідувати Запорізьку Січ. За її наказом війська під командуванням генерала Текелі в червні 1775 р. оточили укріплення Нової Січі. Частина козаків не хотіла здаватися, але козацька старшина і кошовий отаман П. Калнишевський, розуміючи безперспективність опору, вирішили не чинити спротив, сподіваючись на царську милість. Генерал Текелі наказав зруйнувати Січ і заарештував козацьких старшин і П. Калнишевського. Пізніше Катерина II заслала останнього кошового отамана до Соловецького монастиря, де він пробув у неволі 27 років.
З серпня 1775 р. з'явився маніфест Катерини II, в якому вона, виправдовуючи знищення Запорізької Січі, голослівно звинувачувала козаків в розбійницьких діях і бунтах. Це було неправдою, бо останній кошовий отаман П. Калнишевський проводив відносно Росії лояльну політику. Після ліквідації Запорожжя, Україна попала в повну владу до російського самодержавства. У 1783 р. козацькі полки були реорганізовані на зразок російської армії і стали її складовою частиною. Згодом козаки перестали бути окремим станом, втратили свої права і привілеї і фактично перетворилися в залежних селян. Що стосується козацької старшини, то більшість з них одержали в царській армії офіцерські звання і земельні володіння. Таким чином, завершився процес поступової еволюції верхівки козацтва в напрямку перетворення в поміщиків.
Деяка частина козаків, не бажаючи скоритися, переселилась на територію Туреччини і в гирлі Дунаю заснувала Задунайську Січ, яка проіснувала до 1828 р. Але й там їх життя було важким. Тому у 1828 р. вони повернулися на Батьківщину.
У 1783 р. в Україні було введено кріпосне право, під яке попала і значна частина колишніх козаків з їх сім'ями. Ці акції царизму означали остаточне знищення всіх державних інститутів України, яка повністю перетворилась у безправну провінцію Російської імперії.