Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
відповіді на питання екзамену.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
366.98 Кб
Скачать

1.Найдавніші часи, початки цивілізації на території України.

ДЛЯ ПЕРВІСНООБЩИННОГО СУСПІЛЬСТВА характерні такі риси: вкрай низький рівень розвитку продуктивних сил, що обумовив майже повну залежність людини від природи; безсилля лю­дини перед природою, що привело до об'єднання людей у громади та на­явність общинної власності на засоби виробництва, за винятком деяких засобів особистого захисту, що належали до особистої власності; зрівня­льний розподіл продуктів між членами громади; постійне кочове життя, обумовлене (при постійному голоді) пошуком нових, більш сприятливих місць проживання; дія природного добору у взаєминах між людьми (слаб­кіший помирає); відсутність експлуатації людини людиною, класів і дер­жави; язичеські вірування в богів (бога Вогню, Сонця, Дощу і т. д.), тобто обожнювання тих сил природи, що впливали на людину.

ПЕРВІСНООБЩИННЕ СУСПІЛЬСТВО ПРОЙШЛО ТАКІ ЕТАПИ:

1) Кам'яний вік — це 99% усієї історії людства.

Ранній палеоліт (палеоліт — давньокам'яний вік; понад 3 млн років до и. є. — 10 тис. років до н. є.) — поява першої людини з нині вимерлих людиноподібних мавп (деревопітеків, австралопітеків та ін.), що зовні мало відрізнялися від первісної людини, але могли лише використовува­ти дарунки природи, тоді як первісна людина вже здатна була щось ство­рити сама (не тільки взяти палицю, а й загострити її тощо; саме звідси Енгельс : і зробив висновок, що «праця створила людину»).

Погано озброєні люди (неандертальці, синантропи та ін.) в боротьбі за своє існування могли вижити лише в теплих південних районах (стоянки и Україні – 200- 150 тис. років до и. є. — печера Киїк-Коба в Криму, с. Лука Врублевська на Дністрі, с. Амвросіївка в Донбасі, с. Королеве у Закарпатті).

Пізній палеоліт (35 - 10 тис. років до н. е.) - поява людини сучасного фізичного типу - хомо сапієнс (вона була дещо вищою, менш сутулою, стопа не була плоскою тощо). Останки такого типу людини вперше були виявлені в печері Кроманьйон у Франції, тому її назвали кроманьйонцем.

Виникають три великі раси (європеоїдна, негроїдна, монголоїдна).

На зміну першій формі існування людського суспільства — первісному стаду — приходить родова матріархальна община. Причини матріарха­ту: жінка займала пануюче становище в суспільному виробництві (ткацт­во, гончарна справа та ін.), була охоронницею вогнища, тому спорідне­ність і спадковість вели не за чоловічою, а за жіночою лінією. Родові гро­мади об'єднувалися в племена, з утворенням яких складався родоплемін­ний первіснообщинний лад.

Виникла язичеська релігія у вигляді 4-х основних форм: «анімізм» (віра в душу, яку має будь-який живий і неживий предмет), «тотемізм» (віра в походження людини від єдиного предка — тварини або птаха), «магія» (чаклунство перед полюванням) і «фетишизм» (віра в надприродні влас­тивості предметів).

Мезоліт (середньокам'яний вік, Х-УІ тисячоліття до н. є.) — закінчив­ся льодовиковий період, і люди просунулися на північ, аж до Кольського півострова й Охотського моря. Вимерли великі тварини, полювання не могло вже прогодувати зрослу кількість людей, тому збільшилося значен­ня збирання, рибальства, робляться перші спроби приручити тварин. Ви­найдено лук і стріли, завдяки яким дичина стала постійною їжею, а по­лювання — звичною справою.

Неоліт (новокам'яний вік, VII—III тисячоліття до н. є.) — перехід від власницьких форм господарювання (полювання, збирання) до виробляю­чих (до землеробства та скотарства, а разом з ними — до осілості). Кам'яні знаряддя досягли вершини досконалості (їх навчилися точити, свердли­ти, шліфувати).

Енеоліт (мідно-кам'яний вік, IV— початок II тисячоліття до н. є.),

2) Бронзовий вік (кінець III—II тисячоліття до н. є.) — люди навчилися добувати бронзу (сплав міді з оловом), вироби з якої мали переваги над кам'яними знаряддями праці, легше оброблялися тощо. Використання бронзи привело до подальшого розвитку продуктивних сил і викликало перший великий суспільний поділ праці — відділення скотарства від зем­леробства (II тисячоліття до н. є.).

Розвиток скотарства привів до заміни матріархату патріархатом, тому що праця чоловіків стала переважаючою в общині.

На зміну родовій общині прийшла сусідська (територіальна), в якій родинні зв'язки змінилися спільністю території й господарського життя. Почала проявлятися майнова диференціація між родинами.

3) Залізний вік (І тисячоліття до н. є.-перші століття нашої ери) — викорис­тання заліза (яке твердіше від бронзи) привело до різкого піднесення проду­ктивних сил, людина вперше одержала можливість створювати додатко­вий продукт до прожиткового мінімуму. Завдяки цьому відбувся другий великий суспільний поділ праці — ремесло відокремилося від землероб­ства.

Додатковий продукт став економічною передумовою появи експлуатації людини людиною, а нова залізна зброя посилила нерівність, тому що по­родила жорстокі війни з метою грабежу й поневолення.

НАЙБІЛЬШ ВІДОМІ ПЛЕМЕНА В УКРАЇНІ

Племена трипільської культури (ІУ-початок II тисячоліття до н. є.) — за назвою с. Трипілля на Київщині, де в 1896 р. вперше знайдені пам'ят­ки цієї культури; мали розвинуте землеробство.

Трипільська культура існувала 15 століть, заклала підвалини земле­робської цивілізації, створила основу для появи писемності у вигляді глиняних символів і знаків на керамічних виробах. Трипільці застосували перший на території України механічний предмет — свердло, за допомо­гою якого робили отвори в камені й дереві. Була в них і ритуальна керамі­ка. Займалися скотарством, полюванням, рибальством.

Кіммерійці (кінець Х-початок VII ст. до н. є.) — перші племена на те­риторії України, назви яких збереглися в давньогрецьких (Гомер в «Одіссеї») та ассирійських джерелах. Жили на території Північного При­чорномор'я, Криму, Кавказу. Займалися скотарством і землеробством. Виготовляли мідні та бронзові знаряддя праці. У VII ст. до н. є. їх витісни­ли скіфські племена. Кіммерія розпалася в VII ст. до н. є.

Таври (ІХ-І ст. до н. є.). Жили на узбережжі Чорного моря, в гірських районах Криму.

Скіфи (VII—III ст. до н. є.) — жили в степових районах Північного При­чорномор'я, частково в Криму. Геродот племена Скіфії, що жили між Доном і Дунаєм, поділяє на дві великі групи: скіфів-кочівників і хліборо­бів.

З розпадом патріархально-родового ладу в скіфів відбулося майнове розшарування, існувало рабство, зароджувалися класи, з'явилися еле­менти державності.

Сармати — племена східних кочівників, які в другому столітті до н. є. завоювали велику частину Скіфії, витіснивши скіфів у Крим, за Дунай і Дністер. Панування сарматів продовжувалося до III століття н. є., коли на землі південної України напали готи.

У результаті: до кінця залізного віку встановилася майнова нерівність між членами громади; почався перехід частини засобів виробництва (ху­доби, землі, знарядь праці і т. п.) у приватну власність верхівки племен; боржники та військовополонені перетворювалися на рабів, що свідчить про розпад первісного суспільства й формування класового.

З кінця VII ст. до н. є. греками (в основному вихідцями з Мілета) на Північному узбережжі Чорного моря та в гирлах річок, що впадають у Чорне море, були засновані торговельні факторії, які виросли згодом у міста: Тіра (гирло Дністра), Ольвія (гирло Півд. Бугу), Пантікапей (на місці м. Керчі), Феодосія, Херсонес (на місці Севастополя) та ін.

Найбільшою з міст-республік була Ольвія, єдиною монархією — Боспорське царство.