У

Микола Миколайович Боголюбов

(1909 – 1992)

тринадцять років Микола вже глибоко знав не тільки елементарну, а й вищу математику. Рівень підготовки й математичні здібності юного Миколи Боголюбова так вразили Д.О. Граве при знайомстві з ним, що академік порекомендував батькові, аби син не вступав до університету, а працював за індивідуальною програмою, і дозволив Миколі Боголюбову відвідувати свої семінари. У 1924 році, у п’ятнадцятирічному віці, М.М. Боголюбов написав першу наукову працю, а вже наступного року був прийнятий до аспірантури Академії наук до академіка М.М. Крилова, як такий, що має феноменальні математичні здібності, хоч не має атестатів про середню і вищу освіту. Ще через чотири роки, в 1929 році, Микола Миколайович Боголюбов отримав ступінь доктора фізико-математичних наук. Унікальний випадок, чи не так?

Неоціненний вклад вніс М. М. Боголюбов також у розвиток фізики. Він був засновником радянських наукових шкіл у галузі нелінійної механіки, статистичної фізики і квантової теорії поля. Ще працюючи в Києві заснував Інститут теоретичної фізики у Києві та був першим його директором (сьогодні цей Інститут носить ім’я М.М.Боголюбова). Переїхавши в Москву створив та очолював багато науково-дослідних інституцій (у Московському університеті в 1953 заснував кафедру квантової статистики і теорії поля, якою керував до останніх днів свого життя). За видатні заслуги в розвитку науки М.М. Боголюбов мав величезний авторитет у світі. Його обрали членом багатьох іноземних академій (у Болгарії, НДР, Польщі, США та ін.), наукових закладів і товариств.

Талановитим учнем Миколи Боголюбова був Юрій Олексійович Митропольський, автор більш, ніж 750 наукових праць, серед яких 53 монографії, виданих багатьма мовами світу; підготував 100 кандидатів та 25 докторів наук.

Н аведемо коротко основні етапи становлення великого науковця.

Розпочав наукову діяльність в 1946 р. під керівництвом М.М. Боголюбова, будучи на той час молодшим науковим співробітником Інституту будівельної механіки АН УРСР. У 1948 р Ю.О. Митропольський захищає кандидатську, а в 1951 р. – докторську дисертації, працюючи старшим науковим співробітником Інституту математики АН УРСР.

П

Митропольський Юрій Олексійович (1917 – 2008)

ротягом 1958–1987 р.р. Ю.О. Митропольський очолював Інститут математики НАНУ, з 1988 року – був почесним його директором.

У 1958 р. він обраний членом-кореспондентом АН УРСР, у 1961 – дійсним членом Академії наук УРСР, головою бюро Відділення фізико-математичних наук АН УРСР. У1963 – 1983 рр. Ю.О. Митропольський – академік-секретар відділення математики, механіки і кібернетики АН УРСР, член президії АН УРСР.

У 1965 р. за видатні досягнення в галузі теорії нелінійних коливань Ю.О.Митропольському присуджено Ленінську премію, у 1968 р. – присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі “Серп і молот”.

Одночасно з роботою в Інституті математики він очолював у Президії АН УРСР ряд відділень: фізико-математичних наук (1961 – 1963), математики, механіки і кібернетики (1963 – 1982), математики і механіки (1982 – 1986), математики (1986 – 1990). З 1991 року Ю.О. Митропольський – радник Президії Національної академії наук України.

За винятковий особистий внесок у зміцнення наукового потенціалу України, визначні здобутки в розвитку та організації фундаментальних досліджень в галузі математики, багаторічну плідну наукову діяльність Юрію Олексійовичу Митропольському у 2007 році присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави.

Три видатних математики М.М. Крилов, М.М. Боголюбов, та Ю.О. Митропольський створили потужну математичну школу з теорії нелінійних коливань, механіки, диференціальних рівнянь.

Щоб уявити собі масштаб цієї школи наведемо наукове дерево лише однієї її найбільшої гілки – школи академіка А.М. Самойленка, директора Інституту математики НАНУ (http://www.imath.kiev.ua/~sam/go/tree.pdf), вихованці якої тепер працюють практично в усіх вищих навчальних закладах України, очолюють Інститути математики цих навчальних закладів, математичні факультети, кафедри математичного профілю, готують кваліфікованих фахівців з математики.

Без сумніву, центром наукових математичних досліджень в Києві та Україні є Інститут математики НАНУ та механіко-математичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка. Практично кожний відділ в Інституті та кожна кафедра факультету концентрують і виховують науковців-математиків та розвивають математичну школу свого математичного напряму.

Ці математичні школи виконували та виконують донині своє головне призначення – проведення фундаментальних досліджень та підготовку висококваліфікованих наукових кадрів.

Яскравим представником молодшого покоління вихованців школи Інституту математики є Микола Вікторович Працьовитий – директор Фізико-математичного інституту Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Він та його учні продовжують гілку Б.В. Гнєденка, В.С. Королюка, А.Ф. Турбіна.