2.4. Видатні українські математики, їх внесок у математичну науку та математичну освіту

Наука захоплює нас тільки тоді,

коли, зацікавившись життям великих дослідників,

ми починаємо стежити за історією їх відкриттів

Джеймс Максвелл

Кожен період історії математики мав своїх видатних учених. По різному складалися їх долі. Одні зажили слави і безсмертя ще за життя, іншим судилося пройти складні шляхи і розділити трагічну долю свого народу або своїм генієм підносити на світовий рівень науковий авторитет інших держав і народів.

Щедра талантами українська земля подарувала людству не тільки чудових співаків, композиторів, художників, письменників, а й визначних математиків. Обмежений обсяг параграфа не дозволяє розповісти про всіх українських математиків, детально розглянути їх наукові доробки. Ми сподіваємося, що пропоновані короткі розповіді про деяких із них, які зробили значний внесок у світову науку, спонукатиме читача до ширшого знайомства із життєвим та творчим шляхом українських вчених-математиків, сприятиме розвитку інтересу до математики, плекатиме найкращі патріотичні почуття.

Михайло Васильович Остроградський (1801 – 1862)

Михайлу Остроградському належить одне з найпочесніших місць в історії світової математичної науки. Непересічний талант, сміливий і гострий розум, висока математична ерудиція, знання сучасного природознавства дозволили Михайлу Васильовичу зробити першорядні відкриття в багатьох галузях математики і механіки.

Народився Михайло Остроградський 24 вересня 1801 року в селі Пашенна Кобеляцького повіту на Полтавщині. Тут пройшли його дитячі та шкільні роки. Він походив із відомого українського козацько-старшинського роду і завжди цим пишався.

Уже в дитинстві був дуже спостережливим і захоплювався різними вимірюваннями – його цікавила глибина кожного колодязя, розміри кожної ями. Коли Михайлові виповнилося 8 років, батько віддав його до Полтавської гімназії. Але хлопчик жвавої та веселої вдачі, звиклий до роздольного життя у рідному селі, особливою старанністю не відзначався. Незважаючи на очевидні здібності, науками він не захопився і мріяв лише про те, щоб стати військовим. До речі, для цього він мав усе необхідне — богатирську зовнішність, міцне здоров’я, вміння оперативно оцінювати ситуацію. Однак після певних вагань батько все-таки везе сина до Харкова для підготовки і вступу до університету. І в 1816 р. юнак стає студентом.

Михайло Васильович Остроградський

Спочатку юний Остроградський вчився неохоче. Він не одразу відчув своє справжнє покликання. На його щастя, викладач математики А. Ф. Павловський, педагог з широкою ерудицією, захоплений своєю професією, помітив надзвичайні здібності юнака і зумів пробудити у ньому свідомий інтерес до науки. Поступово Остроградський починає вчитися з величезним захопленням і невдовзі вже дивує свого вчителя успіхами. Блискуче закінчивши у 1818 р. університет, Остроградський рік живе у батька. Та згодом, остаточно вирішивши присвятити себе математиці, знову повертається до Харкова для вдосконалення своїх знань у прикладній математиці та одержання ступеня кандидата. В цей час у країні посилюються переслідування прогресивних діячів, зокрема науковців. Активізується реакційне чиновництво і в Харківському університеті. Тому наміри Остроградського наштовхуються тут на опір. Йому закидають нехтування лекціями з філософії та богослов’я. І хоча в 1820 р. він добре склав усі необхідні екзамени і був відзначений серед найкращих, видачу йому кандидатського диплома затягували, вимагаючи складати все нові й нові іспити. Обурений таким ставленням до себе, юнак повертає до ректорату одержаний раніше атестат і просить викреслити назавжди його ім’я зі списків студентів.

Сталося це у 1822 р. Ця прикра історія анітрохи не пригасила в ньому любов до науки. Остроградський приймає сміливе рішення – їхати до Парижа, який був у той час центром наукових досліджень з тих проблем, що найбільше цікавили молодого математика.

Остроградський прожив у Парижі шість років (1822—1828). Там у цей час працювали такі титани науки, як П. С. Лаплас, С. Д. Пуассон, О. Л. Коші, Ж. Б. Фур’є. М. В. Остроградський, навчаючись у них, невдовзі і сам заявив про себе на повний голос. Талант і завзятість молодого вченого привернули увагу корифеїв. У 1826 р. він подає до Паризької Академії наук своє дослідження з поширення хвиль на поверхні рідини. Цими проблемами займалися і П. С. Лаплас, Ж. Д. Лагранж, С. Д. Пауссон, О. Л. Коші. Та Остроградський знайшов принципово новий підхід. Успіх молодого вченого став його значним внеском в гідродинаміку.

У 1828 р. М. В. Остроградський повертається в Росію уже відомим вченим. Він подає до Петербурзької Академії наук три праці, в одній із яких наводить оригінальне виведення центрального в теорії потенціала рівняння Пуассона. В теорії теплоти вчений вперше формулює метод розв’язання задач математичної фізики, так званий метод Фур’є, який сам Фур’є застосовував лише в окремих випадках, доводить формулу, що пов’язує потрійний інтеграл з інтегралом по поверхні, яка тепер має назву «формула Остроградського – Гаусса», висуває ряд важливих проблем математичного аналізу, які стали об’єктом досліджень багатьох видатних математиків на ціле століття. Багато результатів, отриманих М. В. Остроградським увійшли до університетських курсів різних математичних дисциплін, із якими читач ще познайомиться.

До Остроградського приходять слава і визнання. У 1831 р. його обирають академіком Петербурзької Академії наук, згодом він стає членом-кореспондентом Паризької Академії наук, дійсним членом ряду інших академій: Римської, Туринської, Американської, почесним членом Київського та Московського університетів та багатьох наукових товариств.

Діапазон наукової творчості Остроградського був надзвичайно широким. Вчений займався аналітичною механікою, теорією удару, балістикою, варіаційним численням, алгеброю, теорією чисел, теорією ймовірностей тощо. Основоположник теорії гідро- та аеродинаміки М. Є. Жуковський писав, що роботи Остроградського з самої тільки механіки охоплюють собою майже всі питання, на вирішенні яких зосереджувались у той час думки видатних європейських математиків.

У Петербурзі повною мірою розкрився ще один визначний його талант – талант блискучого лектора і педагога. Від славетного Коші він успадкував лаконічність, легкість, витонченість викладу. Головну мету освіти М. В. Остроградський вбачав у тому, щоб пробудити здатність до самостійного мислення. Він намагався виховати у своїх учнях почуття гідності та впевненості у своїх силах. Великого значення надавав учений підвищенню ролі теоретичних знань в інженерній практиці, формуванню інженерної інтелігенції. Тому не дивно, що він залишив після себе велику кількість талановитих учнів.

Авторитет і популярність М. В. Остроградського були такими, що вже саме його ім’я стало синонімом вченого. Батьки, відправляючи дітей вчитись, бажали їм «стати другим Остроградським».

Михайло Остроградський в усьому був людиною широкої натури, дотепним і товариським. Сучасники розповідали про нього багато веселих історій. Його цінували не тільки за великий розум, а й за скромність, щирість, простоту, за його повагу до людей праці, за людську гідність і принциповість.

Працюючи у Петербурзі, Михайло Васильович ніколи не втрачав зв’язків з рідною землею. Влітку майже щороку виїжджав на Україну і тут, у своєму маєтку, проводив відпустку. Він захоплювався українським співом, поезією народних свят, шанував народне слово. Маючи чудову пам’ять, знав багато віршів, добре декламував. Найбільше любив Тараса Шевченка. І коли їм довелося зустрітись, вони заприязнилися. Приятелював також з багатьма іншими представниками передової української інтелігенції того часу: І. Котляревським, П. Гулаком-Артемовським, М. Лисенком, М. Максимовичем та ін. За демократичні погляди, а найбільше через своє українське походження, патріотизм, якого ніколи не приховував, вважався «неблагонадійним», за ним був встановлений постійний поліційний нагляд.

За свою майже 40-річну наукову діяльність Михайло Васильович написав близько 50 наукових творів, присвячених найрізноманітнішим розділам математики і механіки: диференціальному й інтегральному численню, вищій алгебрі, геометрії, теорії ймовірностей, теорії чисел, аналітичній механіці, математичній фізиці, балістиці тощо. Чимало наукових результатів Остроградського знаходять своє застосування сьогодні, в нових галузях; у сьогоднішніх досягненнях науки є й частка його праці.

Помер М. В. Остроградський раптово 1 січня 1862 у Полтаві по дорозі з Пашенної до Харкова на лікування. Похований у сімейному склепі у Пашенній.

ЮНЕСКО у 2001 році внесла М. В. Остроградського до переліку видатних математиків світу. 200-річчя з дня народження славетного українського математика за рішенням цієї організації у 2001р. Відзначила міжнародна наукова громадськість.

У запропонованих нижче статтях, нарисах, біографічному романі цікаво, захоплююче розповідається про дитячі та юнацькі роки майбутнього вченого, його наукові відкриття та особистісні людські якості.

1. Бевз В. М.В. Остроградський – математик, механік, педагог // Математика в шк.– 2001.– № 4.– С. 66-69.

2. Галай Г., Гриневич Г. Михайло Васильович Остроградський // Галай Г. Гриневич Г. Учням про видатних математиків.– К., 1976.– С. 105–108.

3. Конфорович А., Сорока М. Остроградський: Біогр. Роман.– К.: Молодь, 1980.– 213 с.: ілюстр.– (Сер. біогр. творів «Уславлені імена»; Вип. 47).

4. Конфорович А.Г., Сорока М.О. До первокореня істини // Аксіоми для нащадків: Укр. Імена у світовій науці.– Львів «Меморіал», 1992.– С. 73-89.

5. Сита Г. Михайло Васильович Остроградський // У світі математики.– К., 1985.– Вип. 16.– С. 142–151.

6. Сита Г. Михайло Остроградський // У світі математики.– 2001.– Т 7., Вип. 3.– С.89–93.

Ювілейна монета «Михайло Остроградський» Номінал – 2 гривні; присвячена 200-річчю з дня народження видатного українського вченого-математика; в обігу – з 20 серпня 2001 року; виготовлена з нейзильберу; діаметр монети 31,0 мм, вага — 12,8 г, гурт — рифлений, тираж — 30 000 штук; автори: ескізів — Микола Кочубей, моделей — Володимир Атаманчук.