Глосарій валеологічних термінів

Аспекти здоров’я: фізичний – правильне функціонування всіх систем організму, позитивне ставлення до власного здоров’я, прагнення до фізичної досконалості і загальної фізичної працездатності, загартованість організму, дотримання раціонального режиму дня, виконання вимог особистої гігієни, правильне харчування.

Одним із показників фізичного здоров’я є фізичний розвиток – сукупність морфологічних і функціональних показників організму, які дозволяють визначити запас його фізичних сил, витривалості та працездатності.

Психологічний комфорт – відповідність когнітивної діяльності календарному віку, розвиненість довільних психічних процесів, наявність саморегуляції; наявність адекватних позитивних емоцій; відсутність акцентуацій характеру; відсутність шкідливих звичок.

Психічне (від гр. psyhikos – душа) здоров’я – це рівновага та сталість психіки людини, адекватне сприйняття реального світу; нормальна діяльність вищих психічних функцій (відчуття, пам’яті, почуттів, волі, мислення).

Соціальний (соціальне благополуччя) – це, передусім, сформована громадянська відповідальність за виконання соціальних ролей у суспільстві; позитивно спрямована комунікативність; доброзичливість у ставленні до людей, здатність до самоактуалізації в колективі, самовиховання.

Соціальне (від лат. socialis – суспільний) здоров’я – це функціонування особистості як повноправного члена суспільства, його безконфліктна взаємодія з навколишнім світом, доброзичливі взаємини у колективі однолітків, у сім’ї, суспільстві.

Духовний (душевний) – пріоритетність загальноосвітніх цінностей; наявність позитивного ідеалу згідно з національними та духовними традиціями, працелюбність, доброзичливість, відчуття прекрасного в житті, природі, мистецтві.

Особлива роль належить духовному здоров’ю. У структурі здоров’я воно є пріоритетним. Найчастіше в літературних джерелах та тлумачних словниках зустрічається трактування «духовності» як протиставлення її фізичній сутності людини. Так, у Тлумачному словнику російської мови «духовність» визначається як «духовна, інтелектуальна, природна сутність людини, протилежна її фізичній, тілесній сутності». У різних народів світу поняття «дух», «духовність» використовуються в різних значеннях, але завжди для позначення загального внутрішнього змісту та спрямованості основного характеру чогось. У Тлумачному словнику української мови підкреслюються такі смислові аспекти слова «дух» – свідомість, мислення, психічні здібності, начало, яке визначає поведінку, дію та внутрішню сутність.

Духовне здоров’я особистості – це прагнення до правди, істини, добра, здатність діяти з любові до ближнього, це причетність до живої і неживої природи.

Духовне здоров’я є головним джерелом життєвої сили та енергії. Його характеризують як здатність людини співчувати, співпереживати, надавати допомогу іншим; бажання покращити навколишнє життя й активне сприяння цьому; чесність і правдивість; самовдосконалення особистості як частини вдосконалення світу; відповідальне ставлення до себе і свого життя.

В. О. Сухомлинський, надаючи великого значення духовному здоров’ю особистості, вважав, що «духовне багатство людини – один із найважливіших показників її всебічного розвитку». Він розглядав формування духовного світу людини у тісному зв’язку з її розумовим, фізичним, моральним і естетичним розвитком.

Безпека життєдіяльності – інтегральна наука, що вивчає процеси взаємодії людини з внутрішнім та навколишнім середовищем у всіх сферах життєдіяльності людини.

Безпека життєдіяльності вивчає небезпеки, закономірності їх проявлення, способи попередження та захисту від них.

Валеологія – наука про здоров’я здорових (І. І. Брехман, 1987).

Валеологія – це міждисциплінарний науковий напрям, який розглядає причини здоров’я, шляхи його забезпечення, формування та збереження в конкретних умовах життєдіяльності (В. П. Казначеєв, 1996).

Валеологія як навчальна дисципліна представляє собою сукупність знань про здоров’я та здоровий спосіб життя (Е. М. Казін, 2000)

Валеологія – наука про закономірності та механізми формування, збереження, зміцнення, відновлення здоров’я людей і передачі його нащадкам (А. В. Царенко, Г. Ф. Яцук, 1998).

Валеологія – наука про закономірності та механізми здоров’я людини, знання яких дозволяє їй формувати, зберігати та зміцнювати своє здоров’я, дотримуючись здорового способу життя, профілактичного застосування оздоровчих систем, гармонійного фізичного і духовного розвитку (А. В. Царенко, Г. Ф. Яцук, 1998).

Валеологія – наука про формування, збереження та зміцнення здоров’я людини в духовному, психічному, фізичному і соціальному плані (В. П. Горащук, 1999).

Валеологія – предмет, що сприяє формуванню знань, умінь і навичок, необхідних для дотримання здорового способу життя (В. П. Горащук, 1999).

Валеологія – базовий інтегративний курс, який вивчає вплив факторів довкілля (природних, соціальних, побутових, виробничих тощо) на стан здоров’я і працездатність людини (П. Д. Плахтій, 2000).

Валеологія – теорія і практика формування, збереження і зміцнення здоров’я (В. І. Бобрицька, 2000).

Валеологія (лат. valeo – бути здоровим і грец. logos – учіння, наука) – наука про формування, збереження та зміцнення здоров'я людини в духовному, психічному, фізичному і соціальному плані.

Валеологія – це міжнауковий напрям знань про здоров’я людини, шляхи його забезпечення, формування та збереження в конкретних умовах життєдіяльності. Як навчальна дисципліна валеологія є сукупністю знань про здоров’я та здоровий спосіб життя (Е. Н. Вайнер, 2001).

Предмет валеології – індивідуальне здоров’я (А. В. Царенко, Г. Ф. Яцук, 1998).

Об’єкт валеології – здорова людина.

Методи дослідження – функціональна діагностика органів і систем організму, визначення ефективності адаптаційних механізмів і енергетичного потенціалу організму, валеологічний моніторинг.

Валеологічний моніторинг – це система або комплекс морфо-функціональних діагностичних досліджень, що проводяться впродовж відповідного часу, які дають сумарний (інтегральний) показник «кількості» та «якості» здоров’я окремої людини, групи людей (клас, школа, місто) або популяції (населення країни).

Завдання валеології – не тільки констатація «третього стану», але й розробка методів і способів виведення людини з нього, а також запобігання цьому станові з метою покращення здоров’я (В. П. Горащук, 1999).

Мета валеології – виховання здорового, повноцінного члена суспільства (В. П. Горащук, 1999).

Головна мета валеології – створення стійкої системи виховання практично здорової людини, здатної самостійно підтримувати та зберігати своє здоров’я на базі набутого валеологічного світогляду й валеопрактики (М. С. Гончаренко).

Валеологія принципово відрізняється від інших наук, які вивчають стан здоров’я людини. Вона вивчає здоров’я здорової людини, а, наприклад, медицина – хвороби та хвору людину.

У валеології сформовано декілька наукових напрямів зі своїми власними предметами дослідження. У медицині – це механізми індивідуального здоров’я, можливості керування цими механізмами, у педагогіці – закономірності залучення особистості до процесу формування власного здоров’я (Г. Л. Апанасенко, 2000).

Валеологічне виховання – це процес формування ціннісно-зорієнтованих настанов на здоров’я та здоровий спосіб життя як невід’ємних часток життєвих цінностей і загальнокультурного світогляду.

Валеологічна культура – це історично визначений рівень розвитку вмінь і навичок, що сприяють збереженню, зміцненню та відновленню здоров’я людини, реалізації з цією метою внутрішніх резервів її організму.

Виникнення хвороби в людини – наслідок впливу на організм шкідливих природних і соціальних факторів.

Виховні вимоги до уроку:

• постановка виховної мети уроку і відповідного завдання щодо виховання учнів;

• урахування індивідуальних особливостей учня, зокрема рівня інтелектуального розвитку, мотивації ставлення до власного здоров’я, дії стимулюючих методів, ступеня самостійності в оволодінні знаннями.

Вікова періодизація – це виділення у процесі індивідуального розвитку (онтогенезу) людини специфічних морфо-функціональних вікових особливостей, відповідно до яких життєвий цикл людини поділяється на періоди й етапи. Між цими періодами немає чітко окреслених меж, і вони значною мірою є умовними. Відомо чимало критеріїв, які покладено в основу вікової періодизації. У педагогічній практиці часто використовується вікова періодизація постнатального періоду, яка ґрунтується на соціологічних критеріях: від народження до 17 – 18 років. Вікова періодизація, запропонована А. А. Маркосяном, передбачає врахування морфо-функціональних і психологічних критеріїв.

Внутрішня рівновага організму людини – це рівновага збалансованих систем: серцево-судинної, дихальної, нервової, гуморальної та інших. Внутрішня гармонія передбачає стан психічної врівноваженості та духовної цілісності особистості.

Гігієнічні вимоги до уроку:

• забезпечення чергування методів і прийомів у ході уроку, з тим щоб не допускати втоми і розумового перевантаження, особливо при викладенні складної, важкої для сприймання теми;

• дотримання санітарно-гігієнічного режиму, провітрювання класної кімнати перед уроком, на перервах, вологе прибирання;

• контроль за станом здоров’я учнів, у разі підозри наявності захворювання – звільнення від уроку та виклик лікаря додому;

• учитель має бути здоровим, тобто прикладом і взірцем ведення здорового способу життя.

Гнучкість — здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за рахунок еластичності м'язів, сухожиль і зв'язок. Належний рівень гнучкості знижує ризик травми під час виконання вправ.

Девіантна поведінка – асоціальна поведінка, яка характеризується ознаками відхилення від норм (проституція, наркоманія, токсикоманія, суїцид, сексуальні збочення), це система вчинків або кремі вчинки, протиставлені прийнятим у суспільстві правовим і моральним нормам.

Дидактичні вимоги до уроку:

• чітке визначення освітньої мети уроку (які знання та вміння треба дати на цьому уроці);

• дотримання дидактичних принципів навчання під час проведення уроків за власною системою;

• обирання найраціональніших методів і прийомів, а також засобів для досягнення визначеної мети уроку;

• застосування внутрішньо предметних і міжпредметних зв’язків.

Динамічна м'язова сила — здатність до максимально швидкого (вибухового) прояву зусиль.

Духовний аспект здоров'я передбачає розуміння нами цілісності особистості, визначає сенс життя людини, її гармонійність як індивідуума й у спілкуванні з оточуючими.

Духовність виховання – система, уклад життя сім’ї, умова, яка забезпечує здійснення розумового, інтелектуального, емоційно-чуттєвого розвитку дитини та формування її світогляду.

Екологічна валеологія – наука, що вивчає характер взаємовідносин «суспільство – людина – середовище» і розробляє оптимальні моделі їх побудови, вивчає та формує знання про залежність здоров’я людини від оточуючого середовища (довкілля).

Екологічний центр, станція юних натуралістів – позашкільні навчальні заклади, основним напрямом яких є еколого-натуралістичний, що передбачає оволодіння вихованцями (учнями, слухачами) знаннями про навколишнє середовище, формування екологічної культури особистості, набуття знань і досвіду розв’язання екологічних проблем.

Життєдіяльність – процес існування людини в просторі та часі.

Здоров’я – це стан повного фізичного, психічного, духовного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби або фізичних вад (ВООЗ).

Здоров'я – це природний динамічний стан організму, що характеризується його самоврівноваженістю і врівноваженістю з навколишнім середовищем у духовному, фізичному, а також соціальному плані й ефективно протидіє захворюванням.

Здоровий спосіб життя – це життєдіяльність, спрямована на збереження та покращення здоров’я людей, це така форма життєдіяльності людини, яка може забезпечити визначений ВООЗ стан повного фізичного, духовного (душевного) та соціального благополуччя.

Здоровий спосіб життя – це форми і спосіб життєдіяльності школяра, що максимально зберігають і зміцнюють його фізичне, духовне, психічне і соціальне здоров’я (С. О. Свириденко, 2004).

Здоровий спосіб життя – це спосіб життєдіяльності, направлений на збереження і покращення здоров’я людей. ЗСЖ забезпечує гармонійний розвиток особистості, високу працездатність і реалізацію генетично запрограмованої тривалості життя. Основними складовими ЗСЖ є спосіб життя, рівень культури, місце здоров’я в ієрархії потреб, мотивування, настанова на довге життя, навчання здоров’ю.

Здоровий спосіб життя – це типові та суттєві форми життєдіяльності людини, які сприяють повноцінному виконанню нею соціальних функцій і досягненню активного довголіття (Д. А. Ізуткін, А. Д. Степанов).

Здоровий спосіб життя – це цілісний засіб життєдіяльності людей, спрямований на гармонічну єдність фізіологічних, психічних і трудових функцій, що зумовлює можливість їх повноцінної участі в різних видах соціального життя (С. І. Горчак).

Здоровий спосіб життя – це форми повсякденного життя, які відповідають гігієнічним правилам, розвивають адаптивні можливості організму, сприяють успішному відновленню, підтримці й розвитку його резервних можливостей, повноцінному виконанню особистістю соціально-психологічних функцій.

Здоров’язбережувальні технології об’єднують у собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я учнів. Під здоров’язбережувальними технологіями вчені пропонують розуміти:

• сприятливі умови навчання дитини в школі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);

• оптимальну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);

• повноцінний та раціонально організований руховий режим.

Слід зазначити, що впровадження здоров’язбережувальних освітніх технологій пов’язано з використанням медичних (медико-гігієнічних, фізкультурно-оздоровчих, лікувально-оздоровчих), соціально-адаптованих, екологічних здоров’язберігаючих технологій та технологій забезпечення безпеки життєдіяльності.

Зросто-вагові характеристики і пропорції тіла — ці параметри характеризують розміри, масу тіла, розподіл центрів мас тіла, статуру.

Культура здоров’я – це важливий компонент загальної культури людини, що визначає формування, збереження та зміцнення її здоров’я (В. П. Горащук, 1999). Високий рівень культури здоров’я людини передбачає її гармонійне спілкування з природою й оточуючими людьми. Елементом культури здоров’я є уважне і правильне ставлення людини до самої себе, прагнення до самопізнання, формування, розвитку й самовдосконалення особистості.

Культура здоров’я – це не тільки сума знань, обсяг відповід­них умінь і навичок, але й здоровий спосіб життя гуманістичної орієнтації. Рівень культури здоров’я визначається знанням резервних можливостей організму (фізичних, психічних, духовних) і вмінням правильно використовувати їх (В. П. Горащук, 1999).

Культура здоров’я – це історично визначений рівень розвитку вмінь і навичок, що сприяють збереженню, зміцненню та відновленню здоров’я людини, реалізації з цією метою внутрішніх резервів її організму (С. О. Свириденко, 2000).

Культура здоров’я – це невід’ємна складова загальної культури особистості, що забезпечує певний рівень знань, умінь і навичок з питань формування, збереження, відтворення та зміцнення здоров’я і характеризується високим рівнем культури поведінки стосовно власного здоров’я та здоров’я оточуючих (В. М. Оржеховська, 2006).

Поняття «валеологізація освітнього середовища та навчального процесу» було сформульоване російським вченим М. К. Смирновим. На його думку до складу цього поняття входить «валеологізація культури здоров’я та формування здоров’язберігаючих умов у навчальному закладі» (1995 р.).

Російські вчені Е. М. Казін, Н. Г. Блінова, Н. О. Літвінова (2000) валеологізацію освітнього середовища розуміють як упровадження в систему освіти здоров’язберігаючої методики, яка базується на таких принципах:

• організація особистісно зорієнтованого навчання з урахуванням індивідуальних можливостей особистості;

• діагностика рівня індивідуального здоров’я з урахуванням психофізіологічного стану та соціально-духовних особливостей учня;

• здійснення системи рекреаційних, корекційних і реабілітаційних заходів щодо збереження здоров’я і створення комфортних умов для дітей «групи ризику»;

• вибір оптимальних педагогічних технологій і навчальних програм з урахуванням вікових і статевих особливостей школярів, соціального й екологічного середовища;

• формування на основі знань особистих можливостей і особливостей соматичного, психічного, інтелектуального, духовного та соціального здоров’я, індивідуальних потреб особистості та профорієнтації;

• навчання методів самодіагностики, самооцінки, самоконтролю і самокорекції психосоматичного стану організму на різних етапах життя;

• оптимізація соціально-гігієнічних умов життєдіяльності дітей, вихователів, педагогів.

Навчальна програма – документ, що визначає зміст і обсяг знань із кожної дисципліни, умінь і навичок, які необхідно засвоїти, зміст розділів і тем з розподілом їх за семестровим навчанням.

Педагогічна валеологія розробляє мету, завдання, зміст і технології валеологічної освіти та виховання, які спрямовані на формування позитивної мотивації на здоров’я та залучення людини до здорового способу життя, вивчає питання навчання та виховання людини, яка має ціннісну життєву настанову на здоров’я та здоровий спосіб життя (А. В. Царенко, Г. Ф. Яцук, 1998).

Позашкільна освіта – це сукупність знань, умінь та навичок, що отримують вихованці, учні та слухачі в позашкільних навчальних закладах у час, вільний від навчання в загальноосвітніх та інших навчальних закладах.

Позашкільний навчальний заклад – одна з основних ланок освіти в Україні, яка відіграє важливу роль у валеологічному вихованні дітей та молоді.

Позашкільний навчальний заклад є складовою системи позашкільної освіти, яка надає знання, формуючи вміння та навички за інтересами, забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації та інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток, підготовку до активної професійної та громадської діяльності, створює умови для соціального захисту й організації змістовного дозвілля відповідно до здібностей, обдарувань і стану здоров’я вихованців, учнів і слухачів.

Екологічний центр, станція юних натуралістів – позашкільні навчальні заклади, основним напрямом яких є еколого-натуралістичний, що передбачає оволодіння вихованцями (учнями, слухачами) знаннями про навколишнє середовище, формування екологічної культури особистості, набуття знань і досвіду розв’язання екологічних проблем.

Концептуальним положенням сучасної теорії позашкільної освіти є створення сприятливих умов для особистісного становлення і творчої самореалізації, збереження та зміцнення здоров’я кожного вихованця. Тому вирішення валеологічних проблем, які постають перед позашкільним навчальним закладом, має першочергове значення на сучасному етапі розвитку української освіти.

Позашкільний педагогічний процес – цілісна система навчання та виховання особистості у специфічних умовах її життєдіяльності – у сфері дозвілля, особливостями якої є невимушене, неформальне спілкування, вільний вибір форм і засобів діяльності, використання їх на свій розсуд, керуючись внутрішніми мотивами. Позашкільний педагогічний процес не можна ототожнювати зі шкільним ще й тому, що перед ним не ставиться завдання опрацювати державний стандарт загальної середньої освіти. Він охоплює ті галузі знань і практичної діяльності, що виходять за межі уроку, навчального плану школи (Т. І. Сущенко).

Превентивна освіта – інтегративна система одержання знань про культуру здоров’я, формування практичних навичок і вмінь, позитивної мотивації на здоровий спосіб життя, культуру здоров’я як пріоритети життєдіяльності людини (С. О. Кириленко, 2004).

Постава — комплексна морфо-функціональна характеристика опорно-рухової системи.

Психологічний аспект здоров'я – це збалансованість психічних процесів та їхніх проявів, тобто здатність особи керувати собою за умов високих життєвих навантажень на основі взаєморозуміння й емоційного комфорту в суспільстві, а також особистого внутрішнього комфорту.

Психологічні вимоги до уроку:

• організація та здійснення сприймання й усвідомлення, запам’ятовування і осмислення навчальної інформації;

• розвиток довільної та після довільної уваги учнів, її концентрація на найскладніших і найвідповідальніших знаннях (поняттях, правилах, законах);

• застосування мнемонічних прийомів (механічного і смислового) запам’ятовування знань, тренування вмінь на уроці, а також у ході виконання домашніх завдань;

• розумове виховання та самовиховання особистості у процесі навчання.

Раціональний режим дня – це чіткий розпорядок дня, що передбачає певну тривалість діяльності та відпочинку і чергування їх протягом доби з урахуванням статевих, вікових та індивідуальних особливостей дитини (підлітка).

Рівновага людини з навколишнім світом – це, насамперед, її комфортне самопочуття в ньому. Такий стан передбачає сприятливе поєднання умов життя як природних (температура повітря, атмосферний тиск та інші фізичні параметри), так і соціальних (культура, побут, суспільно-виробничі відносини).

Силова витривалість – здатність протистояти стомленню при достатньо тривалих навантаженнях силового характеру. Силова витривалість засвідчує наскільки м'язи можуть створювати повторні зусилля і протягом якого часу підтримувати таку активність.

Склад тіла – співвідношення жирової, кісткової та м'язової тканин тіла. Це співвідношення, почасти, показує стан здоров'я і фізичної підготовки в залежності від ваги і віку. Надлишковий уміст жирової тканини підвищує ризик розвитку хвороб серця, діабету, підвищення артеріального тиску тощо.

Спритність – здатність виконувати координаційно-складні рухові дії.

Урок – логічно закінчена, цілісна, обмежена в часі частина навчально-виховного процесу, яку проводять за розкладом під керівництвом учителя з постійним складом учнів.

Урок-консультація – це специфічна форма організації навчально-виховного процесу, яка проводиться перед контрольно-заліковими уроками.

Фізичний аспект здоров'я передбачає оптимальне, тобто без істотних відхилень, функціонування всіх систем організму людини (серцево-судинної, дихальної, м'язової та ін.). При цьому поняття «фізичне здоров'я» пов'язують із умінням володіти своїм тілом, фізичною витривалістю, високим рівнем працездатності.

Фізичний розвиток – це процес становлення і змін біологічних форм і функцій організму людини.

Фізичний розвиток – це сукупність морфо-функціональних властивостей організму, які лежать в основі прояву певних рухових здібностей.

Фізичний розвиток людини – це рівень набутого нею в процесі життя комплексу морфо-функціональних ознак відносно нормативного (середнього) для певного хронологічного віку рівня розвитку цих ознак.

Швидкісна витривалість – здатність протистояти стомленню в субмаксимальних за швидкістю навантаженнях.

Швидкісно-силова витривалість – здатність до виконання досить тривалих за часом вправ силового характеру з максимальною швидкістю.

Швидкість – здатність максимально швидко чергувати скорочення м'язів і їх розслаблення.