Одвічні людські символи

Хліб і рушник — одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушни­кові були високою ознакою гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню святиню. Звичай прой­шов віки, став доброю традицією і в наш час.

Вишитий рушник створював настрій, формував естетичні смаки, був узірцем людської працьовитості. Згадаймо про його призначення. З рушни­ком, як і з хлібом, приходили до батьків. Вшановували появу немовляти в родині. З ним виряджали в далеку дорогу сина, батька, чоловіка й кохано­го. Ним вінчали дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в останню путь, прикривали хліб на столі.

Весною, коли заврунювались жита, люди виходили в поле і родиною тричі обходили лан, несучи на рушниках хліб-сіль.

За В. Скуратівським

Благородний лавр

Стрімка алея веде до моря. Від неї в різні боки розбігаються вузенькі доріжки і стежки. Вони то пере­хрещуються поміж собою, то губляться в зелених гуща­винах приморського парку.

Багата південна природа вкрила кам'янисте косогір’я. Яких тільки тут дерев нема: платани і кипариси, магнолії і туї, каштани і пальми, кедри і сосни. По огорожах і стінах будинків в'ється плющ і виноград. Все зеленіє, піниться.

На алеї санаторію поміж багатьох дерев росте благородний лавр. Але що сталося з ним? Чому в нього такий бідолашний вигляд? На фоні буйноти общипа­ний лавр нагадує встромлений в землю деркач.

Все те від надмірної любові до лавра. То курорт­ники так обскубли дерево. Скоро поїдуть від моря до­дому і повезуть лаврове листя... І щипають пахучий лист собі в кишені й кошики як приправу на борщ, на суп, на холодець.

Такі люди черстві і безсердечні до лавра. Скубуть його за чуприну, бо він, бачите, благородний.

Чи не зустрічалися вам отакі лаври серед людей?

За І. Цюпою

Степ

Степе мій, урожайнику! Лежиш ти, повитий красою, шепочеш стиглим колосом! Скільки раз на рік ти міняєш свою оздобу? Навесні ти лежав чорнотілий, клубочився сизим маревом випарів... Напоєний воло­гою, наснажений сонцем, прийняв ти в лоно своє золо­тий засів. Потім зарум'янився, зазеленів першими схо­дами, а згодом обіслався ніжними килимами — ярицвітами. Аж згодом гойдав ти на собі хвилясту, зелену піну злаків, красувався срібним колосом, цвів сереж­ками, клубочився золотим пилом квітування, половів хмарками і закипів золотим литвом повнозерного колосу. І ось ми прийшли на твій поклик. Твої недавні весняні сівачі стали женцями.

Яким же ти розкішним і багатим став, степе наш! Весело І любо засівати тебе хлібом, зодягати, при­крашати тебе зелом молодих лісів, напувати твої яри і вибалки срібноводдям ставків і озер. Любо тебе заквітувати голубим льоном, червоними квітами ес­парцету, рожевими китичками конюшини... Весело обробляти тебе, бо горнешся ти, красеню, до сівачів, господарів своїх. Для них ти розквітаєш своєю кра­сою, для них плодоносиш. (149 слів.)

За І. Цюпою

Символіка квітів

Сьогодні квіти — вияв приязні й поваги. У давні ж часи вони їй ритуальну значущість, яка і нині вгадується в обрядах. Наприклад, весільні короваї прикрашають кетягами калини, горщечок з кашею на хрестинах — квітучими травами й колоссям. Це тому, що калина здавна вважалася символом любові, щастя, багатства, краси, а пшеничне колосся — здоров'я, добробуту.

Що ж ми сьогодні знаємо про символіку квітів і трав? Передовсім нам відомі рослини-обереги. Полин і петрушка оберігають від русалок, м'ята, любисток, татарське зілля — від усіляких злих сил. Подарований букетик волошок говорить про ніжність, квітучий барвінок — про кохання, листок папороті — про довір'я. Лілові фіалки засвідчують невтішне горе за померлим, фіалки ж інших кольорів —радість і веселощі.

Отже, даруючи квіти, треба знати, які й як підібрати до пев­ної нагоди. (120 слів.)

За О. Ковальчуком