Червоний світ

Уже в хаті стало поночі, а Нимидора все плакала. Коли це одразу в хаті стало видно, як удень. Стіни, піл, лежанка, колиска – все це ніби облилось кров'ю. Червоний світ миготів ніби хвильками й бризками по стінах, трусився, переливався зі стін на стелю, на жердку з одежею. Нимидора схопилась із місця й глянула на вікна. Три вікна були ніби завішані знадвору червоними кривавими хустками. Усі дерева в садку, усі верби, кожну гіллячку, кожний збляклий жовтий лис­ток – усе було видно надворі, як удень.

Весь двір, садок, хата – усе було залите червоним світом, ніби кров'ю.

Нимидорі здалося, що горить її хата, що вже вона палає полум'ям, що горить садок, горять верби, горить комора, їй здалося, що горить усе небо, що запалилась уся земля під її ногами.

А тим часом Микола з товаришем мандрував з села, та не шляхом, а просто через поле межами. (141 слово)

І.Нечуй-Левицький

Втеча ординців

Безмежний степ у високих травах. Ревіння дніпрових порогів. І тупіт коней, і розпачливі зойки, і плач дітей, голосіння жінок, і рев худоби. Вершники в острішкуватих шапках, на низеньких прудких конях женуть натовп беззахисних людей і череди корів. Женуть у безвість.

І раптом ніби з самого неба падає на степ могутній, мов грім, свист, їж трави обізвалися шелестом і розбурхано побігли в усі боки. Загула, задвигтіла від бухкання копит земля, розступилася сиза ковила. Виринули з далекого обрію вершники й швидко наближаються.

Розгублено озирнулися татари. Хто посмів їх переслідувати? А погоня вже зовсім близько. Гостро блиснули шаблі, почалася січа. Кидають здобич і в безладді втікають ординці.

Зі сльозами на очах дякують безстрашним козакам урятовані бранці... А ті спішилися, пустили коней пастися, розпалили свої люльки й уже правлять раду, як ударити на Крим, щоб провчити ординців, аби знали, як знущатися з безневинних людей. (132 слова)

За М. Слабошпицьким

Усмішка

Недаремно говорять, що люди — ніби дзеркало. Усміхайся і світ верта­тиме тобі усмішку. Якщо хмуритимешся на людей, вони хмуритимуться на тебе. Це одна з мудростей, яка має велике значення у спілкуванні з людьми. Дружня усмішка усуває настороженість або агресивність, долає всілякі перешкоди у спілкуванні.

Якщо ви досі не користувалися цим засобом, щоб завоювати симпатії людей, спробуйте провести такий дослід. Усміхайтеся до кожного, з ким ви маєте намір установити контакти, і ви переконаєтеся, що усмішка на­строює розмову на зовсім інший лад. І люди навкруги здаватимуться вам приязнішими, доброзичливішими.

Зрозуміло, що все своє життя ми не можемо ходити усміхненими. Тут, звичайно, багато залежить від ситуації та обставин, але не слід забувати, що людина — господар свого настрою; вона може створити його.

Іржі Томан

Мова народу

Відомо, що мова кожного народу — явище давнє, її коріння сягають у до­історичні часи. Вона є найгеніальнішим наслідком матеріальної і духовної діяльності багатьох поколінь, а кожне створене слово — це символ сформо­ваної ідеї, витвореної у великих зусиллях людини проникнути в світ приро­ди, у саму себе.

Національна мова — це здобуток культури, духовної діяльності певного народу, а одночасно здобуток культури всього людства, бо кожна мова допов­нює іншу, а разом вони — витвір світового колективного людського розуму.

Мова й пісня — дві найважливіші фортеці, які народ повинен оберігати пильніше і відчайдушніше, ніж свої кордони. Бо, втративши кордони, народ завжди має можливість їх відновити, а мови не відновить ніколи. Вона втратиться навіки-віків. Цінності її немає з чим порівнювати. Її не можна замінити чужою мовою, бо це означало б, що народу потрібно прищепи­ти чуже серце, вселити чужу душу. Силою примушувати народ зрікатися рідної мови — найбільший злочин.

Г. Нудьга