Хитрощі Устима Кармалюка

Тимка приставили охоронцем до Кармалюка. Вій бігав біля печери й прислухався до лісового гомону. Тим часом Кармалюк міцно спав. Тимко підбіг до нього, почав трясти сонного: «Отамане! Прокиньтеся! Облава!»

Кармалюк прокинувся і в одну мить роззув чоботи, скинув шляхетську венгерку, картуз, кинув усе те на кирею, а сам заскочив до печери. Звідти скоро вийшов у драній одежі, з торбою через плече. Вони побігли яром до густого дубняка. Кармалюк сказав Тимкові, щоб той заліз на гіллястого дуба й там заховався, а сам пішов на зближення з облавою. Іде Устим повільно, збираючи сухі трави й зілля. Кілька вершників наблизились до нього. Офіцер розпитує, чи не бачив він Кармалюка. Отаман низько кланяється офіцеру й стверджує, що бачив біля печери. І одіж на ньому шляхетська, і довгий спис у руці.

Коли вершники рвонулися вперед, Кармалюк перейшов трактовий шлях і зник у кущах. (134 слова)

За В. Кучером

Рідний край

Рідний край! Дорога серцю земля батьків і прадідів наших. Оспівані в піснях народних безмежні степи, зелені ліси й доли, високі блакитні небеса! Хіба є що на світі краще за це миле серцю довкілля, хіба є що на світі дорожче за Вітчизну?

Рідний дім, дорога батьківська хата, гостинна, ласкава осел «.Які близькі й знайомі нам ці слова! Вони входять у нашу свідомість разом з материнською колисковою піснею. Тут ти народився, уперше побачив світ, уперше ступив крок.

А потім ти вийшов за поріг! Перед тобою відкрився чарівний світ. Коло вікна ростуть, цвітуть вогнисто мальви, соняшник, вишня. А над хатою синіє високе, безкрає, бездонне небо... Простяглася розгонисто вулиця в шумливих яворах і тополях. Уже веде до школи...

Ширшає, розсувається загадковий мінливий світ. І ти починаєш розуміти, що то – твоя Батьківщина, що звідси, від батьківського порога, від материнської пісні, вона бере свій початок. (134 слова)

За І. Цюпою

Івасиків звіринець

Хлоп'я засвітило недогарок свічки й у самій сорочині незабаром опинилося в хижці. Тут справді був «звіринець», і малий Івасик був його господарем. У тому кутку, де весною стоїть сито й у ньому сидить на яйцях квочка, тепер притулилась дерев'яна клітка з морськими свинками. Стривожені світлом, звірята заворушились, збилися в одну купку.

На клітці з морськими свинками стоїть скляна банка з піском. Коли вірити запевненням Івасика, у банці, зарившись у пісок, зимують аж дві ящірки.

І, нарешті, останній експонат — щиглик у клітці. Він спав, сховавши гід крило голівку. Невідомо від чого щиглик дрібно тремтів усім своїм маленьким тільцем.

Як досвідчений господар, який знає, що йому треба робити, Івасик поставив недогарок свічки на глиняну долівку. З гака на стіні він зняв старий дідів піджак і з усіх боків обгорнув ним клітку. «Так ось не буде холодно, - подумав хлопчик. - Спи, щиглику, спи...». (136 слів)

За О. Донченком

Ранкове купання

Прокинувсь я пізніше звичайного, але ще до схід сонця. Ярослав з Максимом спали в машині, Валько — у передпокої. Вони повернулись з гулянки пізненько, я так і не діждався, хоч довго відганяв од себе сон.

Валько відразу ж підхопився з ліжка, проти­рав кулаками очі.

• Спи, ще рано...

• Виспався…

• Коли ж ти встиг?

Хлопець у моєму питанні відчув докір, промовчав.

Іду до озера вмиватись, – розмова з сином буде пізніше. Але Валько, як нитка, потягнувся вслід.

Яка то насолода — ранкове купання в озері. Та ще в такому пре­красному, чистому, як сльозина. Повітря ще не встигло прогрітися, кусає за спину, а у воді відразу знаходиш тепло, зігріваєшся, стаєш легким і бадьорим, переживаєш хвилини неймовірного. Купаючись, забуваєш про все, не відчуваєш власного тіла, насолоджуєшся легкою радістю й жалкуєш про одне, що не можна тут зостатися назавжди. (128 слів)

За Ю. Збанацьким