Пахощі степу

Стоять вони вдвох коло отари в степу — один той, що все життя пішки ходить по землі, другий, що півжиття проводить у небі; один з ґирлиґою, жезлом пастуха, що засвідчує приналежність до найдавнішого фаху людського, а другий з емблемою у вигляді крил на кашкеті, хоча найпрудкіші крила вже не можуть зрівнятися з тими швидкостями, на яких він живе. Стоять, а біля них збилася жаркою куцою отара, збилася густо, у щільник. Бруднувато-сірі, уже острижеш мериноси надсадно дихають, ховають голови від спеки у власну тінь, а за ними степ і степ...

Навіть того, чиє життя минає в небі, цей степ вражає своїм без­межжям, біляком, сліпучістю — сонце таке сліпуче тут світить, ніби ти опинився на якійсь уже іншій ближчій до сонця планеті.

І все тут пахне. І хоч пахне не стільки якимись там особливими пахощами степового різнотрав'я, бо траву тут майже геть стирловано, одначе син таки каже істинну правду, що ніщо так не пахне, як цей степ... (150 слів)

О. Гончар

Міфологія

Міфологія - це фантастичне уявлення про світ, це перекази про богів, духів, героїв. Міфологічні уявлення первісної людини були основним способом сприймання нею життя. Міфи - найперший пласт культурного існування людства, що став джерелом релігії, науки, мистецтва.

Зовнішній вигляд богів та духів був у прямій залежності від їх здібностей та якостей. Були багаторукі, одноокі, багатоликі...

Святовид - бог війни, сонця та перемоги в західних слов'ян. Він зображувався чотириголовим. Ріг, сідло, меч - символи цього бога. Ночами він їздить на білому коні й змагається з нечистою силою. Удень він невидимий.

Лихолюта одноока баба. На зріст вона вища за дерева. Живе в ста­рому млині, спить на ліжку з людських кісток. Вона - утілення зла в слов'янській міфології»

Міфологія давніх слов'ян ніяк не менш цікава за міфи греків та римлян.

(123 слова)

З книги «Персонажі слов'янської міфології»

Надходить осінь

Давно повилітали пташенятка з гнізд. Вилиняли й знову вкрилися новим пір'ям їхні батьки й матері.

У табуни збиваються пташки, що будуть відлітати в чужі, далекі, теплі краї.

Покинули свої хатки-шпаківні чорно-рябенькі шпа­ки. Величезними табунами літають вони над нами, луками. Ось табун опустився на скошений луг. Пере­мов­ляючись, шпаки моторно бігають і живляться комахами, які ще не поховалися в землю, під коріння, у щілинки.

Здалеку здається, що на телеграфні дроти нанизано намистини. То сидять сотні ластівок, які ось-ось полетять від нас, так само як. і соловейки та інші дрібні комахоїдні пташки. Зозулі теж рано зникають.

Поважно бродять по болоту сім'ї лелек у своєму чорно-білому вбранні.

Скоро перша паморозь посріблить траву, листя кущів і дерев.

Тоді шпак прилетить до своєї шпаківні. І проспіває прощальну пісеньку. (119 слів)

За О. Копиленком

У літаку

Над Дніпром лечу, над степами без кінця й краю. Сльози радості не можу стримати. Україно, Дніпре, щастя моє! Яка ж ти красива, яка велична, земле моя! Скільки багатства в тобі, скільки людської краси! Краю, мій, який щасливий я, що пролітаю над тобою, що мої очі втопають у розкоші твоїх далеких обріїв, у дніпрових водах, у білих селах на його берегах. Шумить мотор підо мною, і сприймаю це як музику. Як могутню силу народу нашого... Я лечу ніби над цілою планетою земною, прекрасною нашою матір'ю. Підо мною весь час Дніпро ясніє безкрайнім розливом серед зелених ланів. Яка велична картина, яка горда радість - летіти! Серце, мовчи!..

До скорого побачення, радосте моя. Прийміть мою любов, річко велика, народе мій рідний, місяцю ясний, берег мій чистий. (122 слова)

За О. Довженком