23)Види дії медикаментозних речовин:місцева , резорбтивна,рефлекторна, основна і побічна ,пряма і другорядна
24)Протигельмінтні засоби , характеристика . Механізм дії.
Класифікація протигельмінтних препаратів ґгрунтується на вибірковості негативного впливу. Зокрема, розрізняють: а) протинематодозні; б) протицестодозні; в) протитрематодозні;
12 У хворого гіпертонічна криза – стан з підвищеним ат,розладами серцевої і мозкової діяльності. За якими принципами потрібно призначити лікування ?
Основні принципи невідкладної допомоги• Вимірювання AT, оцінка стану хворого.• Застосування антигіпертензивних препаратів перорально або сублінгвально.Препарати для лікування кризу:• ніфедипін короткої дії дії через 15-30 хв;• метопролол 50-100 мг перорально кожні 3 год, початок дії• празозин початок дії через 30 хв;• фурасемід • торасемід перорально, початок дії через 15-30 хв.• Моніторинг АТ в динаміці кожні 10-15 хв.• Застосування антигіпертензивних препаратів парентерально.• Госпіталізація в медичний заклад.
12 Виписати нітрогліцерин в таблетках
1)Українська назва : Таблетки нітрогліцерину
2)Латинська назва : Tabulettae Nitroglycerini
3)Фармакологічна група: Нітрати і нітратоподібні препарати
4)Механізм дії : Дія нітрогліцерину пов'язана головним чином зі зменшенням потреби міокарда в кисні за рахунок зменшення перед навантаження і пост навантаження
5)Фармакологічний ефект : Усунення нападів стенокардії.
6)Покази до вживання : Призначається при спазмах судин головного мозку і серця.
7) Побічна дія: Диспепсія, збудження, тахікардія, гіпотензія, свербіж шкіри.
8)Протипоказання до вживання : Гіперчутливість, органічні ураження ЦНС.
9)Форма випуску : Таблетки сублінгвальні по 0,5 мг
10) Рецепт : Rp.: Tab. Nitroglycerini 0,0005 N.40
D.S. По 1 таблетці (під язик)
25) Шляхи введення ліків в організм. Розподіл ліків в організмі, біологічні бар’єри, біотрансформація.
Дуже важливо у медикаментозній терапії є шлях введення препаратів. Виділяють такі шляхи введення лікарських речовин: ентеральні (через травний канал) і парентеральні (минаючи травний канал).
Ентеральні шляхи
Пероральний (через рот) – найбезпечніший, найекономічніший шлях. Для повної безпеки слід дотримуватися певних правил:
Тверді лікарські форми найкраще ковтати стоячи і запивати рідиною до 100 мл;
Таблетки з ентеросолюбільним покриттям не можна роздавлювати, а також давати з молоком або антацидами (вони руйнують покриття таблеток);
Дітям та пацієнтам літнього віку, яким важко ковтати таблетки, краще давати препарти в рідкому стані;
Вживати препарати в певний час, відповідно до прийому їжі.
Всмоктування ліків при пероральному шляху введення відбувається в основному в тонкій кишці; через печінковий кровообіг надходить у печінку, а потім у кров ( через 30-60 хв ). На швидкість всмоктування впиливає багато факторів: це і час вживання ліків, і стан травної системи, і склад їжі. Пероральний шлях введення не застосовують, якщо ліки кислотонестійкі, руйнуються в травному каналі, виявляють ульцервогенну дію (викликають виразку шлунка), а також через стан пацієнта (захворювання органів травлення, стан непритомності, блювання, порушення акту ковтання).
Сублінгвальний (під язик) – це такий спосіб уведення, при якому таблетку, капсулу або декілька крапель розчину ліків, нанесених на грудочку цукру, тримають під язиком до повного розсмоктування, слину при цьому затримують в роті. Ефект настає швидко (через 1-3 хв), оскільки з ротової порожнини ліки добре всмоктуються через капіляри і надходять у велике коло кровообігу, шлункові ферменти не впливають на препарат. Так призначають засоби невідкладної допомоги (нітрогліцерин при нападі стенокардії, клофелін та ніфедипін – при гіпертензивному кризі тощо). Крім того, є ще способи прийому препаратів за щоку (суббукально) або на ясна у вигляді плівки.
Ректальним (через пряму кишку) шляхом вводять лікарські речовини у формі супозиторіїв та мікроклізм (50-100 мл). Всмоктування відбувається швидко (через 5-7 хв), ліки потрапляють у велике коло кровообігу, минаючи печінку.
Сила дії препарату за такого способу введення вища, ніж при вживанні його через рот, тому дози ліків знижують. Через пряму кишку ліки вводять маленьким дітям, у разі непритомності хворого, при блюванні, за наявності патології шлунка, кишок. Але при цьому шляху введення ліків неможливо передбачити інтенсивність абсорбції.
Парантеральні шляхи
Інгаляційно ( через дихальні шляхи) вводять газоподібні речовини, рідини й аерозолі. При цьому шляху введення відбувається швидке всмоктування, оскільки адсорбівна поверхня легень становить 100 м2. Цей метод використовують як для місцевої дії (бронхорозширювальні засоби, антибіотики), так і для резорбтивної (засоби для інгаляційного наркозу).
Трансдермально призначають ліки, що добре всмоктуються через неушкоджену шкіру (наприклад нітрогліцерин у формі мазі для запобігання нападу стенокардії). Деякі припарати (антибіотики, кортикостероїди) при використанні у формі мазей для лікування шкірних захворювань можуть частково всмоктуватись і виявляти побічну дію на весь організм. Особливо це слід враховувати в разі призначення їх дітям.
Для досягнення швидкої резорбтивної дії ліків застосовують ін’єкційні шляхи введення.
Для них характерними є:
Точність дозування;
Швидка дія;
Дотримання стерильності;
Великі затрати;
Загроза передозування (особливо при введенні препаратів з малим спектром терапевтичної дії);
Небезпека проходження сідничного нерва при введенні препарату в сідничний м’яз.
Підшкірно вводять стерильні водні та олійні розчини (у цьому випадку слід зігріти або помасажувати місце введення, щоб не було інфільтратів). Початок дії препарату при такому шляху введення настає через 5-15 хв. Під шкіру підшивають деякі депо-препарати. Не вводять гіпертонічні розчини, подразливі лікарські речовини та ліки в формі суспензій. Слід враховувати, що в разі різкого зниження АТ (при шокових, колаптоїдних станах) уведення ліків під шкіру малоефективне, оскільки різко сповільнюється процес усмоктування.
Введення ліків внутрішньом’язово забезпечує швидке їх надходження у велике коло кровообігу (через 10-15 хв). Вводять внутрішньом’язово стерильні водні, олійні розчини, суспензії. Об’єм однієї ін’єкції – 10 мл. Не можна внутршньом’язово вводити лікарські речовини, що можуть спричинити некроз або подразнення тканин (кальцію хлорид,норадреналін), гіпертонічні розчини.
Внутрішньовенно препарати вводять в ургентних випадках. При цьому шляху введення ліки відразу надходять у кров, тому дуже важливою є швидкість уведення. Введення ліків внутрішньовенно може бути болюсним (струменевим), повільним або інфузійним (крапельним). Внутрішньовенно вводять тільки стерильні водні розчини. Не можна внутрішньовенно вводити олійні розчини і суспензії, щоб не виникла емболія судин життєво важливих органів.
Розподіл ліків в організмі. Біологічні бар’єри. Депонування.
Після надходження лікарської речовини в кров у вільному або зв’язаному стані з білками плазми крові.
Характерними властивостями зв’язаного препарату є:
Повільний розподіл;
Пролонгована дія;
Зменшення можливості інтоксикації препаратом;
Можливість взаємодії препаратів за місцем зв’язування. Зв’язування з білками може зменшуватися при захворюваннях печінки, нирок, білковому голодуванні, ферментотерапіях травного каналу; у новонароджених і людей літнього віку.
Співвідношення кількості зв’язаного препарту і кількості вільного є постійним. Суттєвий вплив на характер розподілу мають біологічні бар’єри. До них належать стінки капілярів, клітинні мембрани, гематоенцефалічний (ГЕБ) і плацентарний бар’єри.
ГЕБ – це система, яка відокремлює нервову тканину і спинномозкову рідину від крові. ГЕБ гальмує розподіл розчинних у воді препаратів.
Плацентарний бар’єр перешкоджає надходженню речовин з крові організму вагітної до організму плоду.
Лікарські речовини можуть депонуватися в тканинах:
Сполучній (полярні сполуки);
Кістковій (тетрацикліни);
Жировій (засоби для наркозу).
Тканина, яка зав’язується з препаратом, пролонгує його дії.
Біотрансформація, або метаболізм.
Біотрансформація, або метаболізм, - це хімічне перетворення препаратів, яке відбувається в печінці, стінках кишечнику, нирках та інших органах. Частіше мікросомальне окислення відбувається за допомогою ферментів печінки.
Унаслідок біотрансформації препарати, розчинені в ліпідах, перетворюються на метаболіти, більш розчинні у воді, які виводться з організму нирками, а також утворюються менш активні метаболіти.
Лікарські препарти можуть впливати на синтез ферментів печінкою. Є речовини, які індукують, тобто підвищують, активність печінки (фенобарбітал, дифеніл, бутадіон, рифампіцин), і речовини, які пригнічують ферментів (індометацин, аміназин, левоміцитін, еритроміцин, тетрациклін тощо). У разі тривалого або комбіновано застосування лікарських препаратів це слід враховувати і робити корекцію доз або частоти вживання.
На біотрансформацію лікарських речовин впливають:
Вік (у дітей до 2 років ферментні системи незрілі, метаболізм уповільнюється; у людей літнього віку уповільнюється приплив крові до печінки, що призвидіить до зниження метаболізму);
Захворювання (при інфекційних процесах у печінці, серцево-с удинних захворювання метаболізм уповільнюється);
Генетичні особливості (у деяких осіб зменшенна кількість ферментів, тому метаболізм уповільнюється, що може призвезти до накопичення препарату);
Тютюнопаління в більшості випадках прискорює метаболізм лікарських препаратів;
Вміст білків і вуглеводів у їжі прискорює метаболізм.