20.Лікарскі засоби ,які застосовують для лікування інфаркту міокарда .

Інфаркт міокарда розвивається внаслідок тривалого порушення кровопостачання серця. При цьому порушується робота серця, серцевий ритм, знижується АТ, виникає серцева недостатність, підвищується загроза утворення тромба в серці.

Лікування хворих з інфарктом міокарда включає комплексне застосування таких груп препаратів:

- для усунення сильного болю профілактики кардіогенного шоку вводять наркотичні анальгетики (морфіну гідро хлорид, омнопон, промедол), засоби для наркозу (азоту закис), проводять нейролептанальгезію (фентаніл з дроперидолом);

- для підвищення АТ застосовують дофамін, мезатон;

- при аритміях на тлі інфаркту міокарда вводять проти аритмічні препарати – 0,2% розчин лідокаїну

(внутрішньовенно), новокаїнамід;

- для обмеження розмірів інфарктного вогнища вводять 0,01% розчин нітрогліцерину (внутрішньовенно), анаприлін, ніфедипін;

- при гострій серцевій недостатності застосовують кардіотонічні препарати швидкої дії (строфантин, корглікон);

- для профілактики тромбоутворень вводять антикоагулянти (гепарин).

10.Для лікування анемії хворому призначили одночасно препарат заліза та шлунковий сік. Обґрунтуйте доцільність такої комбінації. Який вид анемії у хворого?

Гіпохромна анемія. В складі шлункового соку є хлоридна кислота, яка сприяє претворенню тривалентного заліза в двовалентне, для полегшеного всмоктування.

10. Виписати рецепт та провести фармакотерапевтичний аналіз : розчин дибазолу в ампулах.

Rp.: Sol. Dibazoli 1 % 1 ml

D. t. d. N. 10 in ampull.

S. Вводить підшкірно 1 мл 1-2 раза в день.

Українська назва: Дибазол.

Латинська назва: Dybasolum.

Фармакотерапевтична группа: Спазмолітичні засоби, які розслаблюють гладкі м'язи кровоносних судин, а також бронхів та інших внутрішніх органів.

Механізм дії: Дибазол має судинорозширювальний, спазмалітичний та гіпотензивний ефекти. Зменшує регіонарні ангіоспазми та місцеві розлади кровообігу в головному мозку (з пониженням скроневого тиску) і серці, покращує нирковий кровообіг. Препарат має помірну імуностимулюючу активність.

Показання до застосування: Спазми кровоносних судин і гладких м'язів внутрішніх органів, виразкова хвороба шлунка; лікування нервових захворювань

Побічна дія: Дибазол, як правило, добре переноситься. Можливі алергічні реакції, зниження артеріального тиску, локальний біль (у місці введення).

Протипоказання: Підвищена чутливість до препарату. Хронічний нефрит з набряками і порушенням азотовидільної функції нирок, кровоточива виразка шлунка та 12-палої кишки, цукровий діабет, вагітність. Пониження тонусу м'язів, значна серцева недостатність.

Форма випуску: Розчин для ін'єкцій, 10 мг/мл по 1 мл або по 5 мл в ампулах № 10; таблетки по 0,02 г.

21.Залежність фармакотерапевтичних ефектів від ендогенних факторів.

Відмінності в реакції на лікарські засоби визначаються як особливостями організму хворого, так і умовами навколишнього середовища. Найбільш очевидним є вплив віку, статі, періоду вагітності і годування груддю, фізичних навантажень, температури довкілля, захворювань (у тому числі інфекційних), вплив лікарських засобів на працюючих з ними осіб, циркадних ритмів людини, сезонних змін в організмі, станів напруження, гарячки, особливостей харчування, вживання алкоголю, наркотичних речовин, тютюнопаління та функціонального стану серцево-судинної системи, печінки, імунологічних механізмів, сечової системи (E.S. Vessel, 1982).

Вік

У дітей всмоктування лікарських речовин з травного каналу уповільнене. При тяжких захворюваннях дітям дошкільного віку препарати вводять внутрішньовенно, оскільки в них недостатньо розвинені м'язи і жировий шар, що утруднює всмоктування препаратів у разі введення внутрішньом’язово або підшкірно.

Розподіл лікарських речовин мас відмінності в дітей різних вікових груп і залежить від вмісту в організмі води, здатності зв'язуватися з білками і рецепторами, стану кровообігу, ступеня проникності ГЕБ (проникність ГЕБ для наркотичних анальгетиків. засобів для наркозу, седативних, снодійних підвищена). Фізіологічні зрушення в організмі дитини призводять до змін метаболізму лікарських речовин (левоміцетин може спричинити розвиток сірого синдрому). Елімінація нирками в дітей, особливо в новонароджених. знижена, оскільки швидкість клубочкової фільтрації мала (порівняно з такою в дорослих), тому під час проведення терапії дітям можливі проблеми з правильним дозуванням.

У людей віком понад 65 років змінюється фізіологічний стан організму, збільшується кількість захворювань і відповідно обсяг ліків, які вони вживають. Також з віком змінюється реактивність організму на лікарські речовини. При цьому ефект може або посилюватися, або послаблюватися порівняно з такою реакцією у людей молодого піку. Препарати, які впливають на ЦНС, можуть раптово призвести до більш сильного ефекту за звичайних концентрацій їх у крові, а седативні й снодійні — до більш тривалого.

Стать

У чоловіків біотрансформація відбувається у 2-3 рази швидше, ніж у жінок. Жінки більш чутливі до морфіну, нікотину, стрихніну. Обережно слід призначати лікарські засоби жінкам у період вагітності, оскільки в цей час погіршується всмоктування ліків іа травного каналу, знижується їхня концентрація в сироватці крові. прискорюється виведення із сечею. Ризик захворювань плода, спричинених вживанням ліків, залежить від його чутливості до шкідливих речовин у різні періоди вагітності матері.

У жінок у період годування груддю більшість лікарських засобів виділяється з молоком. їм протипоказані солі літію, індомета-цин, левоміцетин, тетрациклін, антикоагулянти, атропін, вітаміни А і D у високих дозах. Деякі препарати можуть зменшити або припинити лактацію: естрогени, прогестерон, фуросемід. адреналін. Стимулюють лактацію окситоцин, нікотинова, аскорбінова, глутамінова кислоти, тіамін, піридоксин, токоферол.

Патологічні процеси

Патологічні процеси можуть впливати на фармакокінетику і фярмякодинаміку препаратів. Так. запальні процеси, дистіюфія. гіповітамінози, атеросклероз змінюють фармакокінетику лікарських речовин. При захворюваннях печінки метаболізм ліків сповільнюється. При алкоголізмі спотворюється дія препаратів таких фармакологічних груп: снодійних, транквілізаторів, протигіста-мінних. деяких антибактерїальних. гіпотензивних, антикоагулянтів. протисудомних.

Циркадні ритми

Цііркадні (добові) ритми — це коливання активності метаболічних ферментів печінки, чутливості ЦНС до дії психотропних речовин, ниркової екскреції, функції надниркових залоз тощо. Встановлено, що найсильніша антитромботична дія гепарину проявляється о 4-й голині ранку, найменше — о 8-й годині. Плюкокортикоїди призначають згідно з циркадним ритмом активності гормонів надниркових залоз: 70-80 % добової дози о 7-8-й годині ранку, решту — до 14*1 години. Приброихіальній астмі у 80 % хворих напади частіше відбуваються вночі. Побічні ефекти внаслідок застосування нестсроїдних протизапальних препаратів, зокрема індометацину. виникають значно рідше, якщо їх призначають у вечірні години.

Залежність фармакотерапевтичних ефектів від екзогенних факторів

На фармакотерапевтичний ефект впливають екзогенні фактори. Фізичні та фізико-хімічні властивості

Такі фізичні властивості, як агрегатний стан, ступінь подрібнення. розчинність у воді чи ліпідах, ступінь дисоціації, визначають характер, силу і швидкість дії лікарської речовини.

Важливою для виявлення фармакологічного ефекту є лікарська форма, в якій призначають лікарські засоби. Так. препарати, призначені у формі мікрокапсул, мікродраже. виявляють рівномірний і тривалий терапевтичний ефект. Знання фізико-хімічних властивостей лікарських засобів, характеристики лікарських форм мас практичне значення.

Хімічна структура. Фармакологічний ефект лікарських засобів залежить від їхньої хімічної структури, оскільки речовини, близькі за хімічною структурою, вивляють, як правило, подібну дію. Так. похідні барбітурової кислоти (барбітурати) пригнічують функцію ЦНС.

Специфічна дія лікарських речовин залежить від характеру і послідовності атомів у молекулі. Заміна навіть одного атома в молекулі лікарської речовини може призвести до зміни фармакологічної активності.