Висновки

Демографічна безпека являється складовою національної безпеки, яка, в широкому сенсі, являє собою «підтримку комплексу соціальних, культурних та інших цінностей сучасного суспільства, наявність державних та інших механізмів, здатних адекватно реагувати на неминучі, в тому числі раптові, соціальні зміни. Іншими словами, це здатність суспільної системи країни забезпечити високий рівень життєдіяльності нації та її конкурентні можливості у взаєминах із зовнішнім світом з метою надійного існування і стійкого розвитку. Національна безпека передбачає створення в суспільстві таких умов, які на кожному конкретному історичному етапі сприяли б, по-перше, інтелектуальній та практичній мобілізації його структурних можливостей для його розвитку, по-друге, оптимального використання цих можливостей в інтересах і цілях підвищення соціальної ефективності та конкурентоспроможності країни, по-третє, орієнтації не тільки на запобігання військової, екологічної, економічної та інших загроз, але, перш за все, на стимулювання соціально-економічного, культурного і т.д. розвитку суспільства.

Отже, згідно поставлених завдань, слід зазначити наступні висновки:

1. Поняття національної безпеки відображає провідну роль нації — політичної, державно-громадської спільноти — як носія інтересів розвитку суспільства, вказує на те, що національна державність залишається основною формою політичної організації суспільства, а національна держава продовжує відігравати роль важливого суб'єкта міжнародних відносин.

У державах сучасного світу національна безпека стала невід'ємним атрибутом, своєрідним категоричним імперативом їх зовнішньої, внутрішньої та військової політики. Незважаючи на це, поняття національної безпеки залишається терміном із багатьма значеннями. В американській політичній науці національну безпеку визначають як довготривалу підтримку цінностей або системи, і відсутність загрози стосовно них, або як політику, що забезпечує соціальну автономію груп, рівень політичного статусу, певний мінімум очікуваного економічного добробуту, а не лише фізичне виживання індивідів усередині національних кордонів. На розуміння поняття національної безпеки впливають історичний і політичний досвід держав, характер політичних режимів, особливості міжнародної ситуації в конкретний історичний період, цілі зовнішньої та військової політики тощо.

2. Існують два підходи щодо поняття національної безпеки.Згідно з першим, вона розглядається у контексті захисту національних інтересів, а згідно з другим— базисних цінностей суспільства. В межах обох підходів виникає ключова проблема— визначення множини національних інтересів або множини національних цінностей. Проблема може бути зведена до тріади питань:

• цінності національні (інтереси)— які вони, кого, за рахунок кого (чого) їх захищати (реалізовувати)? Однозначно відповісти на ці питання поза межами політичного процесу (компромісу) досить важко.

Коли поняття національної безпеки увійшло в політичний лексикон на Заході, воно використовувалося як синонім обороноздатності держави і фактично до середини восьмидесятих років ХХ ст. під цим поняттям головним чином розуміли воєнну та політичну безпеку.

З початку 90-х років в теоретичних дослідженнях, філософсько-соціологічній та політичній літературі поняття національної безпеки та проблему її забезпечення розглядають з урахуванням економічних, соціокультурних та інших чинників. Сьогодні певною мірою сформувалось загальне розуміння базових категорій, які використовуються при розв'язанні проблеми національної безпеки, що сприяє розробці достатньо структурованих, з відносно чітким понятійним апаратом керівних документів з питань її забезпечення. Є розуміння, що національна безпека, досить складне соціально-політичного явище, яке відображає наслідки багатогранної життєдіяльності, накопичений історичний досвід, уподобання і культуру кожної людини (індивіду), суспільства, держави, загалом — земної цивілізації, має багато відтінків, закріплених правом як сукупний стан, який акумулює безкінечну множину видів збитків, а також можливих уявлень про загрози та їх наслідки. Але досі в дослідників відсутня єдина думка, що доцільно розуміти під поняттям національної безпеки— стан чи категорію, яка характеризує стан. Вітчизняні та іноземні дослідники, нормативні документи дають різні тлумачення сутності поняття національної безпеки через його складний, багатокомпонентний та міждисциплінарний характер.

В міжнародній політиці, внутрішній та зовнішній політиці держав, у теорії та практиці державного управління, не існує поняття, яке могло б порівнятися за ступенем туманності, частоті відносно не чіткого вживання з поняттям національної безпеки. Відсутність єдиного розуміння сутності, природи виникнення, діалектики розвитку, механізмів формування й можливого управлінського впливу на системні характеристики явища, яке означають поняттям національної безпеки . Водночас найбільш розповсюдженою є думка, що національна безпека — це категорія, яка характеризує ступінь (міру, рівень) захищеності життєво важливих інтересів, прав та свобод особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз або ступінь відсутності загроз правам і свободам людини, базовим інтересам і цінностям суспільства та держави.

Тобто це поняття тісно пов'язане з усіма формами, напрямками та проявами взаємодії в системі «природа — людина — суспільство». Як поняття "національна безпека " вживається стосовно широкого кола об'єктів і процесів для характеристики їх захисту від різних негативних впливів природного та соціального характеру (часто — у контексті характеристики умов їх розвитку чи функціонування). Тому національна безпека має розглядатися як специфічна властивість динамічних систем, як комплексний критерій оцінки її якості, який характеризує динаміку її розвитку та технічне втілення.

3. Термін «демографічна безпека» порівняно новий у вітчизняній науці, у зв'язку з чим майже не розроблений понятійний апарат і критерії даного явища, хоча деякі методологічні підходи в останні роки позначені. Зокрема, розроблено проект закону України «Про демографічну безпеку України» [4], з'явилося кілька статей вітчизняних демографів [2; 8–10], проте часто вони носять дискусійний характер.

Відповідно до проекту закону «Про демографічну безпеку України» [4], демографічна безпека – стан захищеності особи, суспільства та держави від реальних і потенційних демографічних загроз, при якому забезпечується розвиток України відповідно до її демографічних інтересів. Більш широке визначення пропонує Н. Рингач: демографічна безпека – це такий стан захищеності держави, суспільства та ринку праці від демографічних загроз, за якого забезпечується розвиток України з урахуванням сукупності збалансованих демографічних інтересів держави, суспільства та особистості відповідно до конституційних прав громадян України [8, с. 141].

Білоруські вчені Л. Шахотько і Л. Анисов вважають, що «демографічна безпека є складовою частиною національної безпеки і являє собою також стан і розвиток демографічної ситуації, соціально-економічні наслідки якої не погіршують економічне і соціальне становище в країні, не залежне від інших зовнішніх і внутрішніх умов» [11, с. 8]. Як бачимо, у наведених визначеннях мова йде не про власне демографічну безпеку, а про соціально-економічну, забезпечення якої повинні здійснювати демографічні процеси, тобто відбувається підміна понять: демографічна безпека тут розглядається як "інструмент" для забезпечення соціальної чи економічної безпеки. З огляду на це, пропонується розуміти демографічну безпеку інакше, а саме як безпеку процесів, що відбуваються в самих демографічних підсистемах, які важливі самі по собі як самостійна мета. Іншими словами, демографічна безпека повинна мати самостійне значення, тому що пов'язана з однією з найбільш фундаментальних сторін життєдіяльності людини - відтворенням населення. У цьому плані ближче до демографічних цілей визначення російських вчених, які демографічну безпеку розуміють як «захищеність процесу життя і безперервного природного поновлення поколінь людей» [1, с. 6]. Або поняття демографічної безпеки пов'язують «з подовженням людського життя, підвищенням ефективності демографічного відтворення, розширенням

демографічної свободи»

4. Процес зниження народжуваності у сучасних умовах має глобальний характер і зумовлений низкою економічних, соціальних, біологічних причин. Демографічна ситуація в Україні характеризується не лише депопуляцією, вона набула характеру гострої демографічної кризи, основні ознаки якої - несприятливі зміни не тільки у кількості, а й здоров'ї населення. Сучасну демографічну ситуацію можна визначити як кризову саме тому, що депопуляція супроводжується істотним погіршенням здоров'я людей, що виявляється у зниженні середньої тривалості життя. Особливо несприятливим фактором, який негативно впливає на загальну демографічну ситуацію в Україні, є висока смертність населення. її показник у 1992 році досяг 13,4 чол. на тисячу населення (у 1960 р. цей показник становив лише 6,9). Особливо прикро те, що найвища смертність спостерігається серед чоловіків у молодому працездатному віці (20 - 30 років). Саме в цьому віці смертність чоловіків утричі перевищує смертність жінок того ж віку. Слід особливо наголосити на прямій залежності якості життя людей в Україні від стану навколишнього середовища. Постійне втручання людини в природу, що супроводжується прогресуючим забрудненням довкілля і руйнуванням природних екосистем, у свою чергу справляє негативний вплив на здоров'я населення. Виснаження природних ресурсів скорочує матеріальну базу для подальшого соціально-економічного розвитку суспільства. Тому необхідно розширювати й поглиблювати наукові дослідження в галузі екології загалом і екології людини зокрема, одним із завдань якої є вивчення позитивних і негативних факторів навколишнього середовища, розробка позитивних показників здоров'я і планування на цій основі заходів щодо охорони природи та здоров'я населення, що дуже важливо для майбутнього розвитку країн.

5. Основною складовою демографічної політики має бути збереження і поліпшення здоров'я населення як одного з найважливіших пріоритетів нації, що дбає про своє сучасне і майбутнє. Це сприятиме не тільки зниженню смертності та відповідному пом'якшенню депопуляції, але й загальному благополуччю суспільства, гуманізації його розвитку. Тому, завдання Кабінету Міністрів України та місцевих органів влади:

- гарантувати належне фінансування та виконання існуючих програм реформування системи охорони здоров'я населення;

- забезпечити повну і ефективну імунізацію дітей та підлітків; відновити практику профілактичних оглядів населення;

- вжити результативних заходів щодо запобігання поширенню таких соціальних захворювань, як туберкульоз та СНІД;

- розробити і здійснити комплекс заходів щодо поліпшення умов праці із дотриманням вимог її охорони;

- сприяти створенню професійних пенсійних фондів і перенесенню на них обов'язків фінансування дострокових пенсій, підставою для яких є праця у шкідливих та тяжких умовах;

- забезпечити зменшення кількості ДТП та зниження смертності від них;

- задовольнити все населення країни (незалежно від місця проживання) якісною питною водою;

- утворити дієві механізми, які б істотно обмежили можливості надходження до торговельної мережі та підприємств громадського харчування неякісних продуктів, виготовлених з порушенням технологічних вимог, та їх реалізації з порушенням терміну їх використання тощо;

- з метою скорочення масштабів паління та надмірного вживання алкоголю заборонити рекламу паління та алкоголю, встановити дієвий контроль за продажем алкогольних та тютюнових виробів неповнолітнім, розвивати пропаганду та економічне стимулювання здорового способу життя.

Роботу виконав курсант 412пл групи

Солдат П.В.Корнійчук

20.06.2014.