3) Способи запису алгоритмів

Існують кілька способів запису алгоритмів:

1. Словесна форма алгоритму;

2. Словесно – формальний запис алгоритму;

3. Спосіб, що використовує псевдокоди.

Вимоги до запису алгоритмів:

1. Компактний і наглядний запис алгоритму;

2. Зрозумілий і потребує мінімуму додаткових пояснень;

3. Містити строгі правила запису алгоритму

4. Забезпечити достатньо простий і формальний перехід на мови програмування високого рівня.

Псевдокоди – це інтерпретація кроків алгоритму звичайною мовою. Псевдокоди використовуються в лістинг ах для відображення загальної логіки та структури програми, незалежно від мов програмування.

4) Типи алгоритмів

Алгоритми поділяються на три типи:

• Лінійний

• Розгалужений

• Циклічний.

Лінійний алгоритм

Це найпростіший тип, що записується у звичайному порядку складання. Відображення алгоритму блок-схемою конкретизується лінійною послідовністю блоків, що розміщується зверху вниз у порядку їх виконання.

Початок

Введення данних

Дія 1

Дія 2

Дія н

Виведення даних

Кінець

6) Програмне забезпечення пк

ПЗ – сукупність програм, які виконуються комп’ютером.

ПЗ можна поділити на три основні частини:

1. Системні програми – програми, які управляють компонентами обчислювальної системи, а також призначені для забезпечення функціонування роботи всієї системи.

2. Прикладні програми – призначенні для виконання конкретних користувальних завдань і розраховані на безпосередню взаємодію з користувачем.

3. Інструментальні програмні системи – програмне забезпечення, яке призначене для проектування, розробки і супроводження програм.

Системне ПЗ: операційні системи, завантажувач операційної системи, драйвери пристроїв, програмні кодеки, програмні засоби захисту.

Інструментальне ПЗ: засоби розробки програмного забезпечення, системи управління базами даних.

Прикладне ПЗ: офісні додатки, системи обробки економічної інформації, системи проектування і виробництва, системи логічної підтримки виробів, наукове ПЗ, програми для доступу до Інтернет-серверів, мультимедія.

7) Сутність операційних та файлових систем.

Операційна система — це програмний комплекс, що забезпечує керування апаратними засобами комп'ютера, а також надає середовище для виконання прикладних програм.

Найбільш популярні три сімейства операційних систем: Windows (випускається корпорацією Microsoft) і UNIX для IBM-сумісних комп’ютерів та MacOS (поставляється фірмою Apple) для комп’ютерів Makintosh. ОС сімейства UNIX розробляються різноманітними виробниками; серед них є і безкоштовні; одна з найвідоміших – Linux.

Основні функції операційної системи:

• створення середовища, в якому виконуються та взаємодіють прикладні програми;

• розподіл апаратних ресурсів комп'ютера між прикладними програмами;

• надання прикладним програмам засобів для ефективного використання пристроїв та виконання типових операцій з введення-виведення даних;

• організація зберігання даних на запам'ятовуючих пристроях;

• надання інтерфейсу, за допомогою якого користувачі керуватимуть ви конанням прикладних програм та вмістом запам'ятовуючих пристроїв;

• забезпечення взаємодії комп'ютерів у мережах.

Основними складовими операційної системи є:

• базова система введення/виведення – BIOS – незалежний від конкретної версії операційної системи набір базових команд, які використовуються для забезпечення обміну даними між пристроями;

• ядро операційної системи – центральна частина операційної системи, що керує процесом виконання програм та їх доступом до ресурсів комп'ютера;

• файлова система – структура збереження даних на зовнішніх носіях і сукупність програм, які забезпечують роботу з цією структурою. Як правило, операційна система може працювати з кількома файловими системами;

• драйвери (від англ. driver – водій) – програми, які керують роботою периферійних пристроїв комп’ютера;

• інтерфейс користувача — сукупність засобів, які забезпечують обмін даними між користувачем і ОС.

• Інтерфейс користувача операційної системи може як входити до складу ОС, так і створюватися службовими програмами — операційними оболонками і файловими менеджерами

Файлові системи

Сукупність каталогів і системних структур даних, що відстежують розміщення файлів на диску і вільний дисковий простір, називається файловою системою. Основною структурною одиницею будь-якої файлової системи є файл і каталог.

Файл - мінімальна структурована іменована послідовність даних. Каталог (папка) є своєрідною об'єднує структурою для розташованих на диску файлів. Каталог може містити в собі файли та інші (вкладені) каталоги. Каталоги та файли утворюють на диску деревоподібну ієрархічну структуру - дерево каталогів. Всі сучасні ОС забезпечують створення файлової системи, яка призначена для зберігання даних на дисках і забезпечення доступу до них.

Основні функції файлової системи можна розділити на дві групи:

• Функції для роботи з файлами (створення, видалення, перейменування файлів і т.д.)

• Функції для роботи з даними, які зберігаються у файлах (запис, читання, пошук даних і т.д.)

Принцип організації файлової системи - табличний. Дані про те, в якому місці на диску записано файл, зберігається в таблиці розміщення файлів (File Allocation Table, FAT).

Ця таблиця розміщується на початку томи. З метою захисту томи на ньому зберігаються дві копії FAT. У разі пошкодження першої копії FAT дискові утиліти можуть скористатися другою копією для відновлення томи. З появою операційної системи Windows 95 було введено поняття "довгого" імені. Таке ім'я може містити до 256 символів.