85. Поняття процесу “калькулювання собівартості продукції підприємства”: мета, основні завдання, об’єкт калькулювання, калькуляційні одиниці та їх групи

Розрахунок витрат на виробництво окремих видів та всієї продукції називається калькулюванням або калькуляцією собівартості.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв’язання таких методичних завдань: визначення об’єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей та методики їхнього обчислення.

Об’єкт калькулювання – це продукція, роботи чи послуги, собівартість яких визначається. Об’єктами калькулювання можуть бути будь-які види продукції незалежно від їх призначення (основна, допоміжна), роботи чи послуги, але головним об’єктом завжди є готові вироби, призначені для реалізації. Все інше має допоміжне значення. Номенклатуру об’єктів калькулювання визначають на підприємстві з врахуванням типу виробництва, асортименту продукції, її складності, рівня спеціалізації та кооперування, уніфікації деталей та інших ознак.

Об’єкти калькулювання мають економічний зв'язок із калькуляційними одиницями. Калькуляційна одиниця – це одиниця вимірювання калькуляційного об’єкта. Калькуляційна одиниця відрізняється від калькуляційного об’єкта тим, що вона відображає споживчі властивості виробів.

В практиці калькулювання використовують такі групи калькуляційних одиниць: натуральні (штуки, тонни, погонні метри, кіловат-години, кубічні метри), умовно-натуральні (кубічний метр залізобетонних виробів, тонна литва певного виду), умовні (спирт 100% міцності, мінеральні добрива в перерахунку на процент діючої речовини), вартісні (1000 грн. запасних частин, інструментів), одиниці робіт (одна тонна перевезеного вантажу), одиниці часу (машино-день, машино-година, нормо-година, верстато-місяць), експлуатаційні (потужність, продуктивність).

86. Основні методи калькулювання собівартості продукції та їх загальна характеристика

На промислових підприємствах залежно від виду продукції, складності її виготовлення, типу і характеру організації виробництва застосовуються такі основні методи калькулювання собівартості продукції:

— позамовний;

— попередільний;

— нормативний.

Примітка: Наднормативні виробничі витрати (тобто відхилення від норм) при використанні будь-якого методу калькулювання до виробничої собівартості не включаються.

Позамовний метод. Даний метод застосовується у випадку відкриття замовлення під­приємству виробництва одного або кількох однорідних виробів, або виконання дослідних, експериментальних, ремонтних та інших робіт. При цьому на кожне замовлення заводиться карта аналітичного обліку витрат у якій вказується:

— найменування, тип і якість виробу;

— замовник і термін виконання;

— цех-виконавець;

— планова собівартість і відпускна ціна.

Примітки: 1. Фактична собівартість одиниці виробів або робіт (послуг) визначається після виконання замовлення (сума витрат ділиться на кількість виготовлених замовлених виробів);

2. При індивідуальному та дрібносерійному виробництвах, як правило, “об’єднують” елементи позамовного методу з елементами нормативного обліку.

Попередільний метод. Метод використовується на підприємствах, де виготовляється однорідна за початковою сировиною, матеріалами і характером обробки масова продукція, і при цьому переважають фізико-хімічні та термічні виробничі процеси (хімічна, металургійна, текстильна, шкіряна, харчова галузі промисловості). При цьому витрати на виробництво враховуються у кожному цеху (переділі, фазі, стадії), включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому, згідно технологічного циклу, цеху.

Примітка: При калькуляції витрат виробництва однорідної продукції (електроенергія, пара, стиснене повітря, кисень, ацетилен тощо), застосовується простий метод (однопередільний метод).

Нормативний метод. Даний метод вважається основним для підприємств обробних галузей промисловості (машинобудівна, меблева, швейна, харчова та інші). Згідно даного методу нормативи витрат на одиницю продукції підприємство встановлює самостійно з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін (тобто, підприємство розробляє норми на кожний вид деталі, вузла, блоку, виробу з врахуванням досягнутого на підприємстві рівня технології, організації виробництва і праці.

Примітки: 1. При встановленні норм слід проаналізувати причини відхилення та зміни норм. Такими причинами можуть бути: зміна обсягу виробництва, зміна організації виробництва та умов праці, зміна природних умов тощо. Конкретний перелік причин (чинників) залежить від специфіки діяльності та умов виробництва;

2. Виробничі витрати в межах норм, встановлених підприємством, списуються на виробничу собівартість продукції як прямі витрати, а все, що вище норм — на собівартість продукції, реалізованої у звітному періоді.