8. Поняття “горизонт планування”. Основні чинники горизонту планування

Розмова про філософію планування була б неповною, якби не торкнутись питання про горизонти планування. Горизонт планування залежить від трьох основних чинників:

• середнього часу від моменту появи ідеї до її запровадження;

• тривалості впливу прийнятих рішень на організацію (компанію, фірму), тобто від періоду, що пов'язується цими рішеннями;

• ступеня передбачуваності майбутнього.

У всіх випадках горизонт планування залежить від умов стабільності розвитку економіки і тому є неоднаковим в різних країнах світу. Так, наприклад, в США та Великобританії, для яких зовнішнє середовище доволі стабільне, менш конкурентне, горизонти планування переважно складають 5 років; для переважної більшості японських компаній, які працюють в умовах більшої невизначеності, горизонти планування переважно не перевищують 3 роки. Безперечно, чимало компаній мають довготермінові плани орієнтовані на довготривалу перспективу.

Досить популярним є складання двох планів з різними горизонтами, тобто довготермінові стратегічні плани доповнюються середньотерміновими (короткотерміновими). Таке подвійне планування має ряд переваг:

1) відокремлення стратегічних планів від кількісних проектувань дає змогу виділити стратегічні питання;

2) скорочення горизонту кількісного плану надає більшу достовірність довготерміновим проектуванням.

Фінансове планування на період понад три роки фактично втрачає значення внаслідок зростання невизначеності.

Приймаючи довготерміновий план, компанія спочатку встановлює оголошені цілі та завдання, а й переходить до планування конкретних проектів та формування планів підрозділів.

Планування діяльності підприємства повинно враховувати “горизонти планування”. Горизонт планування залежить від трьох основних чинників:

— середнього часу від моменту появи ідеї до її запровадження;

— тривалості впливу прийнятих рішень на організацію (компанію, фірму), тобто від періоду, що пов’язується цими рішеннями;

— ступеня передбачуваності майбутнього.

Примітки: 1. Ефективне планування передбачає “подвійне планування” — складання двох планів з різними горизонтами, тобто довготермінові стратегічні плани доповнюються середньотерміновими (короткотерміновими);

2. Основні переваги “подвійного планування”:

— відокремлення стратегічних планів від кількісних проектувань дає змогу виділити стратегічні питання;

— скорочення горизонту кількісного плану надає більшу достовірність довготерміновим проектуванням;

3. Підприємство, приймаючи довготерміновий план, спочатку встановлює оголошені цілі та завдання, потім переходить до планування конкретних проектів та формування планів підрозділів.

9. Основні філософські концепції планування. Формальне, інкрементальне та системне планування

Основні “філософські концепції” планування:

формальне планування — це планування, яке використовуючи спеціальні методи дозволяє розрахувати кількісні прогнозні показники, на основі яких приймаються конкретні управлінські рішення. (Формальне планування ґрунтується на використанні кількісних моделей, які “точно” відображають ту чи іншу проблему. Для нього є характерними: – логічна структурованість; – емпірична обґрунтованість; – перелік альтернатив невиправдано обмежений рамками об’єктивних, кількісних порівнянь. Формальна філософія планування припускає “механістичний погляд у майбутнє”, де результати або відомі, або ж обчислені з певною імовірністю);

інкрементальне (ринкове) планування — це планування зорієнтоване на своєчасність реакції господарюючого суб’єкта на будь-які зміни, що відбуваються в зовнішньому середовищі, з метою забезпечення його функціонування в довгостроковому періоді. (Даний підхід планування, передбачаючи різноманітність проблем і способів їх вирішення, виключає можливість застосування формалізованих моделей. При цьому основний акцент робиться на “довірі” до знань, інтуїції, набутого досвіду, особливо коли об’єктивні дані неповні, а для пояснення проблем і підготовки рішень не існує адекватних надійних теорій. Ідентифікація та оцінювання альтернатив відбуваються як взаємне пристосування. Отриманий план часто є прийнятним для всіх, але ні для кого не є оптимальним. Інкременталізм часто буває безсилим у вирішенні зовсім нової проблеми);

системне планування — це синтез формального та інкрементального планування. (Основний акцент системного планування — досягнення взаємодії об’єкта із зовнішнім середовищем з урахуванням ризикованості невизначених ситуацій. При цьому проблема не “вирішується”, а “розв’язується” та постійно перевизначається через процес дослідження та аналізу ситуації, навчання — у широкому розумінні слова. Тому планування розглядається не як дискретна діяльність, а як процес, що безперервно розвивається: майбутнє “проглядається” через альтернативні сценарії, які є результатом активних дій, а не пасивного очікування розвитку подій). Сьогодні системний підхід є методологічно загальновизнаним.